ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Кияни: мріяти й жити на крилах надій?.. Стратегія розвитку столиці до 2025 року

18 серпня на терито­рії заповідника «Со­фія Київська» урочис­то відзначили ювілей Шевченківського ра­йону столиці. Для на­лежної зустрічі висо­ких гостей одному з організаторів свята довелося піднятися на Софійську дзвіни­цю, аби перевірити дзвони. Проте, опи­нившись на такій ви­сочині, він надовго за­мовк, вражений крає­видом. Тільки й мовив через деякий час: «Який же він гарний, який неповторний – наш Київ...»

Були крила – підрізали

Усім відомо, що існує (іс­нував?) Генплан м. Києва на період до 2020 року – четвер­тий повоєнний генеральний план столиці, розроблений на початку 2000 року відпо­відно до розпорядження КМДА. Робочу групу очолю­вав начальник Головкиївар­хітектури. Згідно з ухвале­ною концепцією новий генплан Києва визначав «його розвиток у ХХI століт­ті як політичного, культур­ного та духовного центру незалежної України, однієї з найбільших держав Євро­пи». Читаємо далі на сайті АТ «Київпроект»: «Страте­гічна мета розвитку Києва у довгостроковій перспек­тиві, визначена Генераль­ним планом, – це створення високоякісного середовища життєдіяльності населення на основі сталого розвитку міста в нових соціально-економічних умовах та за­безпечення виконання Киє­вом функцій столиці Украї­ни. Сталий розвиток визна­чається як збалансоване функціонування міста, за­безпечення економічного зростання і потреб населен­ня з одночасним поліпшен­ням екологічного стану міського середовища в ціло­му, а також раціональне ви­користання всіх ресурсів, у тому числі природних; тех­нологічне переоснащення і реструктуризація підпри­ємств, удосконалення соці­альної, виробничої, тран­спортної, інженерної інфра­структури міста, поліпшен­ня умов проживання, відпо­чинку та оздоровлення, збе­реження і збагачення при­родних ландшафтів та куль­турної спадщини».

Тож кому й навіщо зна­добилося одним розчерком перекреслити цей генплан (такий багатообіцяючий!) і на нього «накласти» інший – уже до 2025 року?!

НОВІ ФАНФАРИ

Адже, як усім відомо, на­прикінці травня 2011 року голова КМДА Олександр Попов представив Прези­дентові України Віктору Януковичу проект «Страте­гія розвитку Києва до 2025 року». До речі, для розро­блення цієї стратегії було залучено аж сім організа­цій, зокрема й The Boston Consulting Group, що розро­бляє стратегії як бізнесу, так і регіонів. Виявляється, поза її участю наш Київ про­сто не міг би розвиватися!

Деякі аспекти поспішно­го дубляжу прояснила не­щодавня радіопрограма «Український вимір», один з учасників якої – заступ­ник начальника Головного управління транспорту і зв’язку КМДА Борис Тим­ченко – зауважив, що влада Черновецького внесла до Генплану Києва–2020 понад 1000 поправок – на користь стихійної забудови столиці. У такий спосіб цей Генплан фактично було знищено. Сумно, але хто не давав уже новій владі – команді О. По­пова – поновити його? Неда­ремно кажуть: краще – во­рог доброго.

Проект «Стратегія розви­тку Києва до 2025 року» міс­тить вісім стратегічних іні­ціатив. Йдеться про сфери, в яких мають відбутися зміни: «Першокласна інфраструк­тура», «Зроблено в Києві», «Електронний уряд», «Куль­турна долина», «Дніпровська перлина», «Здоровий городя­нин», «Центр поруч із будин­ком», «Міжнародна гавань штаб-квартир».

Вам усе тут зрозуміло? Окремі слова, безперечно, добре знайомі, а всі разом – не дуже, як-от «електро­нний батько» чи «гавань на Хрещатику»...

НАБЛИЗИМОСЯ ДО НАТУРНОЇ ФОРМИ

Приміром, «перша ініці­атива», яка рекомендатив­но наполягає на необхіднос­ті відмовитися від ЖЕКів і передати житлові будинки та прибудинкові території в управління й обслугову­вання ОСББ. Тим часом, на думку експертів, тарифи на електроенергію, опалення та інші комунальні послу­ги підвищуються не просто так. Унаслідок реформи ЖЕКи взагалі зникнуть (хоч вони теж звертаються до компаній-постачальників послуг), а система ОСББ дасть цим компаніям мож­ливість позбавляти будин­ки й цілі квартали від на­дання послуг, навіть якщо там мешкають ті, хто чесно за все платить. Окрім того, компанії-постачальники послуг наділяються правом за борги виставляти житло на реалізацію. А тарифи підвищуватимуться доти, доки не сягнуть порогового значення. Тобто вартість тарифів поступово можна буде зіставляти з вартістю оренди житла (його спочат­ку у вас відберуть «за бор­ги», а згодом вам же зда­дуть в оренду). Отже, мета запровадження закону про ОСББ – руйнування залиш­ків соціальності, які ще збе­реглися в країні. Єдине, що донині не дало нам опусти­тися з «третього світу» ще нижче, у «четвертий», – це мільйони квартир, які діс­талися українцям у спадок від тоталітарного режиму. Саме завдяки їм люди, які позбулися гідного заробіт­ку, а може, й роботи, не ста­ли бездомними й вулични­ми жебраками. Внаслідок нав’язування ОСББ відбу­деться різкий соціальний поділ: незаможні втратять останнє чи опиняться у житловому гетто, будуть приречені на десоціалізацію.

Візьмімо «третю ініціа­тиву» – «електронний уряд». Його нам нав’язують для того, щоб жоден киянин не мав змоги особисто спілку­ватися з батьками столиці. Створення ЕУ потребує роз­витку масового доступу всього (!) населення Києва до мережі Інтернет. Мало того, ще й гарного володін­ня комп’ютером. Чи реаль­на всезагальна комп’ютеризація? Чи це сподівання, що за 15 років ті, хто комп’ю-тером не володіє і кому на­лежить померти, – помруть? До слова, ще далі пішов го­ловний лікар Олександрів­ської (Жовтневої) лікарні Роман Василишин: «До стратегії я включив би за­провадження електронного запису на прийом до ліка­ря». Гадаю, Гіппократ у тру­ні перевернувся!

Стосовно «здорового го­родянина». Що означають такі приписи нової страте­гії: «Обмеження надлишко­вого використання послуг вторинної та швидкої допо­моги» (хто визначатиме міру «надлишку», якщо лю­дині зле?), «Фінансування закладів на договірній основі з оплатою кожною особою при первинній медико-санітарній допомо­зі та «за послугу» на вто­ринному рівні», «Введення лікарняних кас та обов’яз-кового страхування» (пен­сіонери та малозабезпечені городяни не зможуть ко­ристуватися послугами лі­карень, які й нині, через надмірно високі розцінки, вже їм практично недо­ступні). Про решту «ініціа­тив» не казатиму.

МИ НЕ РАБИ? РАБИ МИ!

Прочитала інтерв’ю, яке взяв редактор газети «Час пік» Олександр Мура­венко у кандидата еконо­мічних наук, консультан­та спеціальної контроль­ної Комісії Верховної Ради з питань приватизації, на­родного депутата III скли­кання (1998–2002 рр.), се­кретаря Комітету промис­лової політики ВР Олени Мазур – і жахнулася. Бо факти та цифри – реальні дані Держкомстату, які вона наводить, – страшні. За останні роки рівень ви­мирання старшого поко­ління зріс мало не вдвічі: 2006-го року померло 2 ти­сячі пенсіонерів, а 2009-го – 3,5 тис. Тобто, як ствер­джує О. Мазур, у нашій країні політика «мирного вбивства» старих прово­диться планово та ефек­тивно, зокрема й під гас­лом «м’якої пенсійної ре­форми». З 2006 року розмір пенсій практично не змі­нився. У більшості пенсіо­нерів вони становлять при­близно 900 гривень на мі­сяць. Проте ціни на ком­послуги та продукти за цей час зросли у п’ять разів!

Відома громадська діяч­ка зауважує: «В УРСР чи­сельність населення щоро­ку збільшувалася на 750–800 тисяч осіб, і в незалеж­ній Україні ми сьогодні по­винні б мати не менш як 60 млн людей! А насправді чи­сельність нашого населен­ня за ці роки скоротилася на 7,5 млн. Що ж виходить? Навіть гітлерівські орди не винищили стільки люду, скільки відкрито, публіч­но, цинічно винищила наша влада. Середня нор­ма споживання хліба на душу населення в Україні нині нижча, ніж у концта­борі. За останні 20 років ви­нищувального реформа­торства кількість дітей скоротилася на 40%. Навіть ООН визнала Україну кра­їною, що швидко вими­рає».

Однак наші стратеги, нав’язуючи реформи – не як поліпшення життя, а як шокову терапію – і далеко­сяжні та непрозорі концеп­ції розвитку, примушують злиденне населення, в тому числі й столичне, кри­чати «ура» та аплодувати. Зокрема, і тій самій пречу­довій ініціативі «електро­нного уряду», яку, мабуть, сам Роберт Шеклі назвав би відвертим знущанням із середнього й старшого по­коління. Втім, і з молодих також.

У ПОВІТРЯ ЧЕПЧИКИ КИДАЛИ

26 серпня мені довелося бути присутньою на під­сумковому обговоренні проекту «Стратегія розви­тку Києва до 2025 року» в актовому залі АТ «Київпроект». Зібралися пред­ставники Шевченківського – центрального – району столиці: понад 500 директо­рів, ректорів, виконавчих, генеральних тощо. Вів за­сідання голова РДА Сергій Зімін. Певна річ, стратегію підносили на всі заставки, бо «рядових», а отже, не­байдужих громадян-реалістів тут не було. При­міром, заступник голови Шевченківської РДА Ана­толій Баган багато розпо­відав про якість життя та економічний добробут, зо­крема повідомив, що саме для цього Київський мото­циклетний завод «як непер­спективний» мають намір перебазувати поза межі міста, а на чималій завод­ській площі (25,8 га) побу­дувати – що б ви думали? – так, житлові будинки. Тож справджуються побоюван­ня далекоглядних фахівців та експертів: «У кожен двір – новий дім!» Про який «сталий розвиток у наяв­них межах міста» може йти мова?

Однак на зібранні кож­ну «ініціативу» було з па­фосом названо. І кожну схвалено. Єдиним кон­структивним виступом можна вважати промову доктора філософії, профе­сора та академіка, заслу­женого працівника освіти, ректора Київського універ­ситету ім. Б. Грінченка Віктора Огнев’юка, який диву­вався, що у документі прак­тично не приділено уваги проблемам освіти, тим біль­ше, що це перехідна модель із вектором на виперед­жальний розвиток та лідер­ство, а також – пріоритетам розвитку освітньої сфери. Але це окрема розмова.

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ЗНИЩЕННЯ КИЄВА

Очевидно, не без підстав директор ДП «Інститут ге­нерального плану м. Киє­ва» АК «Київпроект», за­служений архітектор Укра­їни, лауреат Державної премії України в галузі ар­хітектури, головний архі­тектор проекту «Генераль­ний план м. Києва до 2020 року» Володимир Чекма­рьов про нову концепцію висловлюється так: «Кон­цепція легалізації знищен­ня Києва».

І дохідливо пояснює: «У світі центральною ідеєю розвитку великих мегапо­лісів є концепція сталого розвитку – збалансованого розвитку всіх основних складових елементів міс­та: житлових зон, промис­лових районів, транспорту, зелених територій із мак­симальним збереженням навколишнього середови­ща. А для Києва пропону­ється шлях на довгостроко­вий період «у межах чинно­го міського кордону. Адже планують на забудованій території побудувати ще 42 млн кв. м житла, тобто збільшити місто майже вдвічі. Під забудову під­уть майже всі резервні те­риторії міста, а на терито­рії для розвитку промисло­вих зон, транспортної інф­раструктури, та, скоріш за все, і зелених зон місця практично не залишиться. У концепції багато визна­чень сталого розвитку, але немає визначення його принципів. Ущільнення житлових районів і мікро­районів, пломбування місь­ких кварталів, забудова прибережних територій і зелених зон м. Києва – це не концепція, а містобудів­не обґрунтування розмі­щення житла до 2025 року на територіях підприємств, зелених зон і прибережних територій з усіма порушен­нями чинного законодав­ства».

Ось що значить новий генеральний план і ось що таке турбота про Київ його далеко не патріотичних ке­рівників. Експерти ствер­джують, що кияни добре відчують на собі всі «при­нади» стратегії, вона – за­шморг для української сто­лиці.

Загалом автори страте­гії створюють враження, що ми живемо якось окре­мо від усього світу, десь на хмаринці. Здоровий глузд підказує, що на тлі мало передбачуваної глобаліза­ції, хвилеподібних фінансово-економічних криз, сві­тових катаклізмів і, зре­штою, наших домашніх, численних проблем така далекосяжна стратегія ви­глядає як звичайне про­жектерство. Нам необхідні покрокові рішення, плани на рік, навіть на півроку: зробили – доповіли, поліп­шили – відзвітували. Тоді зусилля київських керівни­ків будуть зримими, оче­видними і справді вартими всезагальної підтримки і вдячності. А так – ніби у притчі про Ходжу Насред­діна, який поклявся султа­нові, що його осел через де­сять років заговорить люд­ською мовою: за цей час або осел помре, або султан, або й сам Ходжа. Життя ж не без коректив...

Депутат Київради Дмитро Андрієвський у радіопро­грамі журналіста Анатолія Тарасенка наголосив: борг міста величезний, бюджет тріщить, інженерна інфраструктура розвалена від 25 до 70%. Києву жит­тєво необхідні інвестиції, причому солідні і від зару­біжних інвесторів, які, втім, завжди хочуть бачити перспективу. так от для кого стратегія? Не так для киян, як для інвесторів? але ж їм потрібні гарантії, які Київ сьогодні дати не може. Хіба що ця, по-діснеєвськи гарна, перспективна стратегія...

«Києву важлива думка кожного!» – закликає КМДа. І водночас оцього «кожного» на гарматний постріл не підпускає до високих кабінетів, перед свої ясні очі. Про це мені розповіла Тетяна Шевчук, голо­ва ініціативної групи киян, яка має справді ділові зауваження та пропозиції. але кому й наві­що вони, прості кияни, потрібні – на тлі Парижа, Праги, Лондо­на etc, які Київ, гублячи капці, тепер наздоганяє? Лише під но­гами плутаються й заважають робити їх щасливими.

11.09.2011

Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини