ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Люди, які підкорили стихію

Приказку «Кругом – вода, всередині – біда» зрозуміє лише той, хто на власні очі бачив справжню волинську повінь. Вона завдає великої шкоди населенню вже понад століття. Тож нині на заваді її руйнівної роботи стоять меліоратори.

Технічне обслуго­вування майже 7 тисяч шлюзів-регуляторів, 44 насосних станцій та близько 20 тисяч км ка­налів – справа працівни­ків Волинського обласно­го виробничого управлін­ня водних ресурсів і вод­ного господарства. Ваго­ма підтримка в цьому – його профспілкова органі­зація, яку вже 7 років очо­лює Степан Волох.

– Один із принципів, за якими ми будуємо свою роботу, – трудове суперни­цтво, – розповідає голова профкому. – Сьомий рік поспіль успішно проводи­мо огляд-конкурс із підго­товки гідроспоруд до веге­таційного періоду (весна–літо). Визначаємо кращих у професії та краще управ­ління водного господар­ства, експлуатаційну дільницю, насосну стан­цію, краще відновлене й впорядковане джерело, навіть краще оформлення та функціонування кабі­нету охорони праці. Та й інтерес до роботи з’являється.

Найбільшу проблему, за словами Степана Воло­ха, становить стовідсотко­во зношена техніка. По­трібні їм екскаватори ра­ніше виготовляли в Узбе­кистані, а тепер уже й за­воду того немає. Та про що мова! Навіть мотокіс не вистачає, тож праців­ники досі косять траву вручну! А двічі на рік об­косити 5 тисяч кілометрів магістральних каналів – ой, як нелегко!

Та, попри режим суво­рої економії, профком як може дбає про виробничі умови праці. За останні три роки було переоблад­нано ремонтні майстерні та насосні станції. Насам­перед подбали про обігрів приміщень, бо хлопцям, які працюють у воді, на за­болочених територіях, не позаздриш. Де немає цен­трального опалення – зму­рували грубки, облашту­вали кімнати для при­ймання їжі, навіть душові кабіни тепер є.

Звісно, меншою мірою, ніж хотілося б профкому, передбачене забезпечен­ня працівників спецодя­гом. Наразі його придбан­ня здійснюється за кошти, які підприємство отримує від надання платних по­слуг.

– У північних районах, де зосереджена основна кількість водойм і де най­більша загроза повеней, наша галузь чи не єдина, яка дає роботу і гарантова­ну заробітну плату, – каже Степан Волох. – Сільське господарство там малороз­винене, колгоспи ще в 90-ті роки занепали. Ліс і його дари – єдине джерело заро­бітку місцевих мешкан­ців. Тому в цих регіонах вакансії довго не пусту­ють, люди хочуть хоча б десь працювати.

Проте залишається проблема вкрай низької заробітної плати робітни­чих професій, і профком постійно звертається з проханням внести відпо­відні зміни у Галузеву угоду й вирівняти тариф­ні сітки працівників до рівня працівників позабю­джетних установ. Ті ж самі механізатори, водії управлінь лісового, до­рожнього господарств одержують у небюджет­них сферах значно біль­ше. Прикро, що зібрання в Держводгоспі України щодо підбиття підсумків роботи за рік проходять, зазвичай, без участі проф­спілок. Адже вони могли б чи не найбільше актуаль­них проблем порушити і раціональних пропозицій внести. Ми дуже відпові­дально ставимося до укла­дання колдоговору, до ви­конання його положень. Невиконання якогось його пункту – у нас просто не­можливе. Хотілось б такої відповідальності на всіх рівнях роботи і у всіх ке­рівних органах.

– Є думка, що меліорація змінила або й зовсім зни­щила частину волинських ландшафтів, через що флора і фауна регіону зазнали непоправних втрат. Але, як показує життя, про недоцільність меліора­ції зазвичай говорять мешканці міст або ті, хто хоче на день-два виїхати на природу або місцеву екзотику під час повені побачити. А людям на Во­лині жити і дітей ростити, – розповідає голова профкому Волинського обласного виробничого управління водних ресурсів і водного господар­ства Степан Волох. – Село Самари до осушування і селом важко було назвати. Це були 64 хутори на острівцях. Корова тільки 800 літрів молока давала на рік, майже як коза. Врожаї зернових на заболо­чених ґрунтах збирали по 8 центнерів пшениці з гектара, тоді як норма – у 5–6 разів більше. Для мешканців Любешівського району, який розташова­ний на 9 метрів нижче рівня вододілу, весняне потепління – справжня катастрофа. Щоб люди мали можливість хоча б городи по­садити, за рік доводиться майже 100 мільйонів ку­бометрів води перекачати.

10.06.2011

Інна ПІЛЮК, Луцьк

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини