ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Феросоціалізм

Зарплата до 9 тисяч гривень, путів­ки до Туреччини та Єгипту за 25% вартості, оплачуваний декрет із перших тижнів вагітності й бага­тотисячні виплати при виході на пенсію – такий соціальний захист працівників ПАТ «Нікопольський за­вод феросплавів» (Дніпропетровська обл.), на якому працює 7 тисяч осіб. Як адміністрації та профкому під­приємства вдається утримувати високу планку соцгарантій, «ПВ» з’ясовували на місці.

Криза показала хто чого вартий

Звісно, НЗФ розташова­ний не на іншій планеті і не в іншій країні.Кон’юнктура світового ринку не перший рік дик­тує йому обсяги виробни­цтва. Криза 2008 року заче­пила завод настільки, що вперше за 45 років існуван­ня були зупинені всі 16 пе­чей найпотужнішого в Єв­ропі виробництва феро­сплавів. Чи надовго, тоді не знав ніхто. Сподіваю­чись на краще, основний склад колективу відправи­ли «на простій» з виплатою 2/3 ставки.

– Але життя на заводі не завмерло, – розповіла нам редактор багатотиражної газети «Електрометалург» НЗФ Валентина Приймен­ко. – Частина працівників опановувала суміжні спе­ціальності, частина – пра­цювала в науковій бібліо­теці над пропозиціями щодо модернізації вироб­ництва, частина – ремонту­вала печі. У повному обсязі провели капітальний ре­монт у санаторії-профі-лакторії. Щоб люди, які не працювали, не впадали в депресію і могли якомога більше часу провести з ді­тьми, з максимальним на­вантаженням працював спортивний комплекс і ста­діон. Видавали пільгові пу­тівки для тих, хто хоче ви­користати відпустку. Ініці­атива, звісно, йшла від ди­ректора Володимира Куци­на, але щоразу, коли ми го­воримо про соціальну сфе­ру на заводі, поруч по пра­ву можна поставити профком.

– Скорочень, на жаль, уникнути тоді не вдалося, – згадує голова профкому Володимир Романенко. – Залишити роботу в першу чергу запропонували пен­сіонерам. Ішли вони неохо­че та й з образою: за колдо­говором, працівник, який виходить на пенсію, має право на виплату від однієї до п’яти «вартостей» робо­чого місця (на НЗФ кожне робоче місце має свою «вар­тість», яка обчислюється в балах. – Авт.). Під час кри­зи пільгу довелося скоро­тити, нічого при цьому не обіцяючи. І уявіть собі стан людей, яких через певний час, коли завод запрацював і вийшов на щомісячну продуктивність у 50 тисяч тонн, запросили одержати доплату. Не могли стрима­ти сліз. Нам пощастило, що Куцин – один із небагатьох директорів, хто розуміє, що люди – не засіб вироб­ництва, що вони прийшли продавати свою працю, і від того, як ти її купиш, за­лежить, як вони працюва­тимуть, яка в них буде сім’я, яке місто. При цьому Куцин – не той, хто готовий безоглядно роздавати гро­ші наліво й направо. Може сказати: «Ні, зараз ми цьо­го не робитимемо». Знаючи це, завжди йду до нього з розрахунками і вагомими аргументами, щоб розмова була конкретною.

На адресу профкому

Що таке шкідливе ви­робництво, відчуваєш з перших хвилин перебуван­ня в цеху виробництва фе­росплавів. Поки голова цехкому Юрій Пізний зна­йомить з ферогосподар­ством – палаючими печа­ми, де доходить до конди­ції розпечений до 1500 гра­дусів метал, – розумієш всю важливість для праців­ників цього підрозділу зайвого ковтка свіжого повітря і склянки молока.

– Якось виникли у нас перебої з молоком, – розпо­відає Володимир Романен­ко. – Люди з талонами при­ходять, а отоваритися не можуть. Я – до директора, а він не вірить. Тоді ми по­ставили на прохідній по­штову скриньку для звер­нення до профкому. Люди почали кидати в неї неви­користані талони на моло­ко. Зібрав я їх у пакет та звернувся до директора з пропозицією: молоко за­вжди має бути на централь­ній прохідній. А головам цехкому сказав: «Беремо це питання під свій контроль. Якщо молока немає – скла­дайте акти». І проблему було знято. А от скарги з приводу закриття віддале­ного медпункту не виправ­далися. Коли для експери­менту повернули туди ме­дика, то за три місяці звер­нулися лише шість осіб. Отже, правильно його за­крили. Кваліфіковану до­помогу завжди готові нада­ти в центральному мед­пункті, де позмінно чергу­ють по три фельдшери й «швидка» з водієм. Там і реанімацію проведуть, і  планове щеплення зро­блять. За скаргою з пошто­вої скриньки, підписаною 120 працівниками, органі­зували харчування в другу зміну, а також забезпечен­ня спецодягом. Раніше, якщо на складі його не було, людина просто йшла, тепер записує, чого саме вона не змогла отримати.

Нікополь–Анкара, Нікополь–Каїр

– Завдяки профкому 10% сплачує працівник заводу за лікування в санаторії. Цього року влітку хочу від­почити в Буковелі. А на­ступного, якщо адміністра­ція допоможе, побуваю в Єгипті або Туреччині, – ді­литься планами Володи­мир Дудков, плавильник з 18-річним стажем.

Вартість путівки дозво­ляє: для працівника заводу – 25% від повної ціни, а для переможців конкурсів «Леді заводчанка» та «Міс­тер заводу» – безкоштовно. У ці туристичні поїздки за­вод відправляє людей гру­пами по 30 осіб через кожні 7 днів. І не просто путівку сім’ї видають, а й до літака у Дніпропетровськ доправ­ляють.

– Ми відчуваємо присут­ність профкому на заводі, – не відмовив нам у неве­личкому інтерв’ю, віді­рвавшись від роботи, пла­вильник Роман Яцишин. – Взяти хоча б медогляд або путівки в профілакторій. Самі б ми оздоровленням точно не займалися. Без профкому не можна хоча б тому, що адміністрація не в змозі знати про всі потре­би людей. Але найголовні­ше, звісно, зарплата. У моїх знайомих по місту 2 тис. гривень – межа, а на НЗФ середня – 4700. Дружина моя сидить у декреті мало не з першого дня вагітнос­ті. Принесла УЗД про 4-тижневу вагітність і від­разу ж оформила декретну відпустку. При цьому вона одержує середню зарплату і за нею зберігається місце роботи. Вона не втомлюва­лася, не нервувала, дихала свіжим повітрям. Як же я можу не бути вдячний за те, що донька народилася здоровою? Їй зараз два з половиною роки.

Працівники заводу і їхні діти мають можливість від­відувати безкоштовно ста­діон, гуртки культурно-спортивного комплексу. У заводській ДЮСШ займа­ються 2 тисячі дітей. Її гор­дість – бронзова чемпіонка з метання диску на Олімпі­аді в Пекіні Олена Антоно­ва та олімпійський чемпіон з футболу Паралімпійських ігор Костянтин Симашко. Щоб примножувати кіль­кість олімпійців, обдарова­ним дітям завод виплачує стипендію, допомагає пої­хати на змагання. Влітку вони за пільговими путів­ками відпочивають у спор­тивному таборі в Болгарії.

«Спасибі за працю, гар­ного вам відпочинку», – ба­чать плакат, що розташова­ний на внутрішньому боці прохідної, працівники, по­вертаючись зі зміни додому. Коли проходять повз Дошку пошани, гляди й покосяться на своє зображення ті, хто на цілий рік дістав право на великий портрет перед заво­дом. У наступному році його місце займе фото колеги. А працівників НЗФ уже чека­ють заводські автобуси, які розвезуть їх по домівках. Проїзд – безкоштовний.

Олена СУХОРУКОВА,  «ПВ», Нікополь

Як запевняє заступник голови профко­му Олександр Мордас, успіх роботи їх­нього профактиву – у некабінетному стилі роботи. Саме його запровадив із 2009 року Володимир Романенко, коли його обрали головою. Почасти під­штовхнула до цього й історія з альтер­нативною профспілкою – Незалежною профспілкою гірників України, яка дія­ла на підприємстві близько семи років.

Первинка НПГУ з’явилася в цеху вироб­ництва феросплавів. Її лідер, не довіря­ючи заводській лабораторії, вимагав позачергової переатестації робочих місць слюсарів-ремонтників. Адміні­страція запросила незалежних фахівців із Криворізького інституту, які встано­вили, що ця категорія працівників не потрапляє не те що в перший, а й на­віть у другий список шкідливих профе­сій. Ображені перейшли в НПГУ. З ча­сом їхня кількість досягла 180. Вони весь час протиставляли себе багатоти­сячній первинній організації профспіл­ки металургів і гірників.

– У НПГУ пішли люди з високими зарплатами, а отже, і профвнески були не­поганими. Крім того, адміністрація ро­бить 0,6% відрахувань, – розповідає Володимир Романенко. – А де ж їхній внесок у загальну справу? Наша проф­спілка – ПМГУ – весь час опікується пу­тівками, виплатами, доплатами, ми ку­пили дітям у табір надувний батут, у санаторій-профілакторій – тенісний стіл... Запитую: «А куди ви гроші діває­те? Хоч би м’яч дітям придбали!» І тоді наша профспілка почала вести таку по­літику: ми активніше показували свою роботу, зокрема і в газеті. Приміром, купили новий апарат для виробництва кисневих коктейлів – обклеїли його емблемами ПМГУ. Частіше бували на робочих місцях, спілкувалися: який на­стрій, які плани? Адже чому люди піш­ли від нас? Образились. Коли тебе не чують і не бачать, ти починаєш проти­ставляти себе іншим, шукаєш того, хто приділить тобі увагу. І почався зворотний процес – сьогодні на НЗФ знову одна профспілка.

02.06.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини