ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Під Сєверодонецьком з’явилося ще одне святе місце

  Напевно, до тих, хто в ці дні тримає у руках зброю на землі Донбасу, ще ніхто не звертався з проханням не обстрілювати... ліс. А почесний громадянин селища Ме­тьолкіне (того, що зовсім поряд з Сєверодонецьком), будівельник, ветеран праці і профспілки хімпрому Микола Іванович Моісеєнко – звернувся. Сам він іще дитиною у цих місцях, які під час Великої Вітчизняної стали прифронтовою зоною біля Сівер­ського Донця, пережив і бомбардування, і артилерійські удари.

 Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ

заслужений журналіст України 

«Вчора у нас у приміському лісі лунали автоматні черги і вибу­хи, – сказав він воюючим. – А 5 липня тут має зібра­тися громада, аби вшану­вати пам’ять дітей, які за­гинули на цьому місці у 1943 році. Ми минулого року встановили тут на­родний пам’ятник, і не можна, щоб на цьому свя­тому місці знову гинули люди».

Ветерана почули. А чи почують тих, хто прийшов на мітинг-реквієм заяви­ти: ніхто не має гинути в жодному місці нашої зем­лі! Якщо одна людина змогла призупинити ві­йну в одному місці на кілька годин, то коли за це візьмуться всі...

На жаль, людей зібра­лося менше, ніж очікува­ли. Дехто відверто зізна­вся, що побоюється пере­бувати поблизу блокпоста біля в’їзду в місто. Та все ж прийшли старожили, молодь, діти. Зустріч ви­явилася щирою, душев­ною, зворушливою. До громади підходили й ті, хто просто прямував доро­гою, звернувши увагу на траурний знак «Зупинись! Тут покоїться прах 25 ді­тей, убитих війною».

На вшанування пам’яті загиблих прийшли й офі­ційні особи – голова се­лищної ради Василь По­пов, депутат цієї ради, профактивіст Олександр Метьолкін, заступник го­лови міської ради ветера­нів Володимир Корженко, завідуюча відділом куль­тури міськради Ольга Ли­шик. Поклавши квіти до пам’ятника і поспілкував­шись із земляками, вони вважали за краще радше слухати, ніж говорити.

Ініціатор народного пам’ятника Микола Моі­сеєнко розповів про істо­рію його створення. Вліт­ку 1943-го із зони бойових дій 279-ї стрілецької диві­зії, яка готувалася до штурму Лисичанська, було вирішено евакуюва­ти 25 дітей-сиріт. Уранці 5 липня вони вирушили з Метьолкіного на п’яти підводах у супроводі п’ятьох дорослих. Раптом звідки не візьмись з’явився фашистський стерв’ятник і скинув бом­би просто на підводи з ді­тьми.

Пошуковому загону, що діє при народному му­зеї об’єднання «Азот», вда­лося віднайти запис у до­кументах Смолянинів­ського евакогоспіталю, де тоді чекали дітей, про те, що ніхто не вцілів, і пріз­вища загиблих встанови­ти не змогли. Всіх їх похо­вали тоді на лісовій галя­вині. Нині цю могилу до­велося шукати заново. З допомогою старожилів і грибників пошуковцям вдалося це зробити, від­так усією громадою вирі­шили увічнити пам’ять про дітей, які (скільки та­ких було!) так і не стали дорослими.

«Гроші на пам’ятник збирали всім миром, – роз­повів Микола Моісеєнко. – Так само і споруджували його, а рівно рік тому – відкрили. Зараз разом із депутатом міської ради Володимиром Єрмолен­ком за великої підтримки керівника Сєверодонець­кого ОРГХІМу Миколи Ко­шовця, профактиву цієї організації ми встановили гранітну стелу, на якій ви­січено розповідь про тра­гедію, що сталася. Поруч із пам’ятником та граніт­ною дошкою «Вклонися...» з’явилася іще одна стела. На граніт під зображення Божої Матері перенесена фотографія, на якій зобра­жено момент освячення пам’ятника. Того сонячно­го дня під час церемонії відкриття пам’ятника всі раптом побачили, як крізь листя беріз несподівано пробилися сонячні проме­ні і над гранітним хрестом завис сяючий купол. Міс­цевий житель встиг навес­ти об’єктив, і тепер ця мить, як і душі загиблих дітей, стала надбанням Ві­чності.

Під звуки метронома присутні вшанували пам’ять загиблих, після того лісову тишу заполо­нила музика Баха, Моцар­та. Кожен думав про своє і разом із тим – про одне. Отець Іван, відслуживши молебень, мовив: «Усі ми відповідаємо за те, що від­бувається на нашій землі: і перед Богом, і перед са­мими собою, і перед наши­ми дітьми».

Хто не клявся, що гото­вий усе зробити для щастя дітей, не допустити жод­ної їхньої сльозинки?! Але діти – перші жертви! – ги­нуть сьогодні, у нашій Ві­тчизні, у війні, що спалах­нула, наче лісова пожежа. Один на одного підняли руку ті, хто ще недавно називали себе братами. Але так не має бути ні за Божими, ні за людськими законами.

Не знаю, чи зрозуміла все сказане на мітингу ма­ленька Рената Попова, яка прийшла із дідусем. Але дівчинка просто піді­йшла до пам’ятника і по­клала до нього свою улю­блену ляльку. Дітям, які не бавилися у війнушки, і взагалі не встигли награ­тися.

Приходять до пам’ятника, доглядають за ним (а для дітей це особливо важливо, вважають Мико­ла Іванович та його одно­думці) сироти з місцевої школи-інтернату. Що­правда, зараз вони перебу­вають в Одеській області і, на щастя, не знають, що їхня школа постраждала від артилерійсько-міно­метного обстрілу. Відчу­ли вибухи в сусідніх дитя­чому протитуберкульоз­ному санаторії, жіночій консультації, де саме було чимало майбутніх матерів. Своєї провини ніхто не визнає. Але коли розривається снаряд чи міна, то всім уже байду­же, хто винен. І маленькі жертви війни не дозволя­ють забувати про це.

Тому селяни й постави­ли на своїй землі цей пам’ятник. Валентина Ме­тьолкіна прочитала на могилі присвячені цій по­дії вірші. «А ми, чоловіки, все сказали своєю робо­тою тут у вільний час», – зауважив її чоловік, вете­ран праці, профспілки та депутат Олександр Ме­тьолкін.

«Ми зробимо все, щоб меморіал якнайшвидше оформити офіційно», – каже голова облради профспілки працівників хімнафтохімпрому, депу­тат обласної ради Володи­мир Кравченко. Тут і стенд з дитячими малюн­ками, на яких зображене зруйноване війною мирне життя, і дитяча пірамід­ка, і ніби надламані вибу­хом берізки, з яких злеті­ли білі лебеді, і облашто­вані пеньки, аби можна було присісти й послуха­ти птахів, своє серце, і стежка між соснами...

 НАВЧАЮТЬСЯ ФІНАНСИСТИ

Як повідомляє прес-центр Дніпропетровського облпрофоб’єднання, близько чотирьохсот учас­ників зібрав семінар-навчання фінансистів пер­винних, районних, міських та обласних профор­ганізацій, що відбувся у Будинку спілок.

Тетяна ЗАГОЛІЙ

голова Прилуцької міської організації Профспілки освітян України

Першим узяв слово голова профцентру Віталій Дубіль, який розповів про основні напрями роботи профспі­лок регіону, підсумки нещодавньої Ради ФПУ, де, крім іншого, розглядалася Стратегія модернізації ФПУ та її членських організацій. Він також звернув увагу на не­обхідність удосконалення фінансової роботи як осно­ви життєдіяльності профорганізацій усіх рівнів.

Про актуальні питання оподаткування розповіла учас­никам семінару начальник відділу головного управ­ління Міндоходів у Дніпропетровській області Ману­шак Осипова, а перший заступник начальника управ­ління ПФ у Кіровському районі Дніпропетровська Ва­лентина Ліпова докладно поінформувала про зміни в пенсійному законодавстві.

З особливостями виплати допомоги та надання по­слуг присутніх ознайомила завідувач відділу санатор­но-курортного лікування виконавчої дирекції облас­ного відділення Фонду соцстрахування з тимчасової втрати працездатності Олена Герасименко.

Цінним досвідом роботи поділилася з колегами завідувач фінансового відділу обкому профспілки освітян Інна Волошина.

Учасники семінару поставили чимало запитань, які їх цікавили, а також отримали методичні матеріали з питань фінансової роботи, які неодмінно допоможуть їм у їхній діяльності.

ПРАЦЮЮТЬ ПО-ДІЛОВОМУ ТА ЗЛАГОДЖЕНО

 На організації літнього дитячого оздоровлення знову акцентували увагу члени правління Рів­ненського обласного відділення Фонду соціаль­ного страхування з тимчасової втрати працездатності.

За інформацією Профінформцентру Федерації проф­спілок області, виконавча дирекція облвідділення ФСС з ТВП разом з органами влади, профспілками та усіма, хто залучився до організації дитячого літнього відпочинку цього року, планують оздоровити у поза­міських дитячих оздоровчих закладах значно більше школярів, ніж минулоріч, виділивши для цього понад 16 млн грн. Ці витрати повністю бере на себе Фонд. При цьому, за пропозицією профоб’єднань, робото­давців та органів виконавчої влади на умовах частко­вого фінансування за літо має бути витрачено 844 тис. грн. Це кошти адміністрацій, профкомів, ФСС з ТВП, невелика частка батьківської доплати. У такий спосіб вдасться досягти найголовнішого – оздорови­ти понад 7,5 тисячі дітей регіону. Для Рівненщини це неабиякий показник, тому голова ФПО Микола Шер­шун, який головував на правлінні, особливий акцент зробив на важливості не тільки кількісного, а й якіс­ного оздоровлення дітей, аби кошти були витрачені недаремно.

Правління внесло зміни у раніше прийняті постанови і дозволило цього року проводити часткове фінансу­вання оздоровлення дітей застрахованих осіб у ДОЗ тривалістю оздоровчої зміни не менше 18 днів. Та­кож збільшено витрати на харчування.

Розглянуто низку важливих питань діяльності відді­лення ФСС з ТВП, профспілок і роботодавців, внесено зміни до складу постійної комісії з питань бюджету правління, до бюджету Рівненського облвідділення Фонду, зміни до Програми відновлення здоров’я за­страхованих осіб і членів їхніх сімей, заслухано пи­тання про стан дотримання чинного законодавства щодо обґрунтованості видачі (продовження) листків непрацездатності для застрахованих осіб закладами охорони здоров’я Рівненщини.

Правління затвердило заходи рівненського обласно­го відділення ФСС з ТВП щодо економного та раціо­нального використання коштів Фонду та обрало за­ступника голови Рівненської ОДА Олександра Савчу­ка заступником голови правління Рівненського облвідділення ФСС з ТВП з боку держави.

27.07.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини