Побачення з лісом
Із виходом на заслужений
відпочинок працівники лісового господарства Кіровоградщини не поривають зв’язки
з трудовим колективом. Цей зв’язок забезпечує обком профспілки лісівників, який
очолює Валентина Токарчук. Усі ветерани праці, а їх близько 500, перебувають на
профспілковому обліку, тобто на них поширюються ті ж пільги, що й на працівників.
Марія Іванова
керівник прес-центру ФПО
В обкомі профспілки не шкодують уваги до шанованої категорії
людей: їм телефонують, відвідують, запрошують на зустрічі й навіть влаштовують
сюрпризи. Наприклад, нещодавно Валентина Миколаївна організувала ветерану праці
Борису Романському поїздку до ДП «Чорноліський лісгосп». Екскурсія була не просто
так: дубовому лісу, який Борис Володимирович саджав у молодості, виповнилося
55 років.
Побачення 84-річного ветерана з лісом було до сліз зворушливим.
Хіба можна впізнати у колишніх тендітних лісокультурах струнких і могутніх дубів?
Підходив, вітався з деревами.
…Його професію визначив батько, який все життя працював лісничим
(а той свого часу повторив професійну долю батька). Отже, Борис Володимирович
став лісівником у третьому поколінні. За батьківською підказкою пішов навчатися
у Чорноліську лісну школу. Вчився на одному диханні і закінчив школу на «відмінно».
Коли буває в Чорноліському лісгоспі, обов’язково заходить у рідний заклад, який
дав йому путівку в життя. Ще з більшим ентузіазмом почав працювати помічником лісничого
в Олександрівському лісгоспі. Після служби в армії його призначили директором
Хирівського меблевого комбінату, але ця посада його не тішила, кортіло до лісу.
На той час Борис Володимирович уже навчався заочно в Українській сільгоспакадемії
– прагнув поглибити свої знання, адже розумів, що меблевий комбінат – це тимчасово,
й він обов’язково повернеться до своєї справи. І тільки-но така нагода трапилася,
молодий чоловік повернувся в свій лісгосп.
У 1968 році за партійним дорученням очолив Компаніївську лісомеліоративну
станцію. Її було зведено для захисту ґрунтів від ерозії. Борису Володимировичу
випало будувати її з нуля і запускати. П’ять років присвятив новій справі, яка
зробила його знаним на всю країну: лісомеліоративна станція вважалася кращою не
лише в області, а й Україні. Міністр лісового господарства, який відвідав споруду,
був у захваті від побаченого. Потім за його рекомендацією Романського запросили
в Москву, на ВДНГ, поділитися досвідом будівництва і діяльності станції.
Чим йому запам’ятався Компаніївський район? Його степами. Лісомеліоративна
станція посприяла створенню рукотворних лісів. Три роки саджали й саджали ліс
– усі яри і балки зазеленіли рясними чубчиками. У той період по всій країні створювалися
ліси – Кіровоградщина теж вбиралася у зелені шати.
І знову з обіймами його зустрів Чорноліський лісгосп. Тут до
болю все рідне й знайоме. Пізніше досвідчений спеціаліст обіймав різні посади,
став директором лісгоспу, згодом виріс до начальника обласного управління. 15 років
був у цьому кріслі, але найцікавіші спогади залишилися про посаду лісничого, адже
на його плечах – основний тягар різнопланових лісогосподарських робіт. Борис Володимирович
виконав головну заповідь лісничого, залишивши добрий слід на землі: виростив сина,
онучка стала інженером лісового господарства, посадив не одне дерево, а цілу плеяду.
Це його живі пам’ятники невтомній праці і відданості справі.
Серце, налаштоване на
добро
Валерій Марценюк
Хмельницька обл.
Комунікабельна, спокійна, надзвичайно творча, відповідальна
особистість. Вона завжди відкрита для людей. Іводночас непоступлива щодо своїх принципів,
коли йдеться про правові та соціально-економічні інтереси профорганізацій. Із фотопортрета
голови Ради з координації діяльності профспілкових організацій Шепетівського району
та міста, голови райкому профспілки працівників держустанов Катерини Колбасовської,
який розміщено на Дошці пошани Федерації профспілок Хмельниччини, звісно, про такі
риси не дізнаєшся. Але так кажуть люди.
Завдяки Катерині Павлівні профспілка зміцніла чисельно й фінансово.
Нині вона налічує понад 580 спілчан, об’єднаних у 37 первинок, кількість яких із
кожним роком зростає.
Втішає й те, що дедалі виразніших ознак набуває соціальне партнерство
з владними структурами, їх відділами й управліннями, держустановами. Щорічно укладаються
колдоговори, а їх реалізація перебуває під постійним контролем сторін соціального
партнерства.
Катерина Павлівна має значну підтримку районної влади. Вона
– член колегії РДА, очолює при ній громадську раду, заступник голови комісії з
розслідування нещасних випадків на виробництві, член районної та міської комісії
з ліквідації заборгованості із зарплати, голова жіночої ради та ін.
Голова профкому КП «Рівнеелектроавтотранс»
Євгенія КОЗІЙЧУК: «Попри все, наші тролейбусники – найкращі»
Тамара Стецюк
Ще донедавна колективом
рівненських тролейбусників місто й область пишалися: стабільно працює, виконує
всі показники соціально-економічного розвитку, визнаний кращим колективом України,
бо забезпечує найбільшу суму власних доходів і т. ін. Але вже навесні в місті поширилися
чутки про те, що рух тролейбусів буде обмежений і взагалі найбільш екологічний
і зручний для багатьох транспорт обласного центру може частково або повністю припинити
своє функціонування. КП«Рівнеелектроавтотранс» дійсно переживає фінансові негаразди,
які й породжують ці чутки. Ось що з цього приводу говорить голова профкому підприємства
Євгенія Козійчук: «Найголовнішою проблемою нашого підприємства, яка породила всі
інші негаразди, є те, що рівненські тролейбусники стали заручниками пільг та гарантій,
наданих державою. За 23 категорії населення, які ми перевозимо безкоштовно, держава
мала б нам повернути 18 млн гривень. Проте держбюджет передбачив всього 12 млн.
Звідси – не виплачена вчасно зарплата, плинність кадрів тощо. Саме тому тролейбусів
на маршрути виходить менше, тому пасажири незадоволені, виникає соціальна напруга
й у самому колективі. Міське управління транспорту згідно з договором заборгувало
підприємству понад 3 млн гривень. Ми розуміємо, що ці гроші управлінню винна держава,
але від того нам не легше. Адміністрація робить все можливе, аби зняти цю фінансову
напругу – зарплата виплачується частинами. Підприємство працює в режимі скороченого
дня, тижня, працівники перебувають у відпустках без збереження зарплати (за винятком
водіїв та кондукторів). На найбільш збиткові маршрути зменшено, а то й зовсім припинено
випуск тролейбусів, але навіть ці заходи не покривають витрати за надані нами транспортні
послуги.
Є ще одна серйозна проблема – оплата пільгових пенсій водіям
пасажирських тролейбусів. Для людини це заслужена пільга. Але чомусь вона видається
не державою, а коштом колективу. Нині борг перед Пенсійним фондом перевищує
1,5 млн гривень. Якщо законодавством передбачено пільгу, вона має бути забезпечена
відповідними коштами!
Третє проблемне питання – це накладання маршрутів таксі та автобусів
на тролейбусні. Начебто для пасажирів зробили добре – відкрили автобусний маршрут
№ 2, але ж він повністю дублює тролейбусний маршрут № 7! От і їздять тролейбуси
напівпорожні і перевозять усіх пільговиків, маршрутки ж працюють без збитків –
у них урожай!
Ніхто не відшкодовує підприємству і збитки за вимушені простої.
Вулиці ремонтують, рух перекривають, місто святкує – тролейбуси стоять…
Претензії висуваються насамперед до керівника. Але ж за 22 роки
роботи наш директор Степан Загіний не розучився керувати підприємством, яке багато
років поспіль посідає призові місця в конкурсі на краще підприємство міськелектротранспорту
в Україні. Справа не в керівникові, а тому фінансовому безладі, який панує нині
в державі. Ми не зможемо самотужки, без підтримки держави подолати фінансові негаразди.
Наш колектив працездатний, люди вміють і прагнуть працювати. Ія впевнена, що наші
тролейбусники були і є найкращими в Україні».
31.08.2013
|
