ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Два крила агрофірми «Зоря»

До Федерації профспілок Кіровоградської області звернулися вчителі Водянської школи Компаніївського району Кіро­воградщини з проханням розповісти про керівника приватної агрофірми «Зоря» Анатолія Кріпака, який не тільки дбає про виробництво, а й про соціальну сфе­ру, добробут мешканців села.

Лише один красно­мовний факт: за рахунок агрофір­ми до будинків її працівників (а також учителів) проведе­но електроопалення. На це було витрачено 1,3 млн гри­вень. Чи багато керівників сьогодні здатні на такий подвиг? Замінили всі лінії, опори, додали підстанцію, закупили лічильники. Всі роботи за межами будинків виконало господарство, а в оселях – господарі. Піс­ля дворічного ходіння по проектних муках нарешті до Водяного прийшла ци­вілізація. Тепер планують підключити електротепло до клубу (щойно закінчили тут ремонт), ФАПу, контори, сільради й школи. У соці­альних проектах від «а» до «я» найактивнішу участь бере профком, який очолює Антоніна Любченко.

Керівник тримає передову

Водяне часто називають відрізаною скибою, бо село заблукало у степах далеко від траси й цивілізації. З таким географічним розта­шуванням його давно міг поглинути молох реформа­цій, та Всевишній послав на цей клаптик землі му­дру і далекоглядну люди­ну, яка й зберегла в кулачку і господарство, і колектив. Ні болта, ні цеглини не роз­тягли з колишнього кол­госпу. Коли було створено агрофірму, Анатолій Олек­сандрович сказав просто: як працювали, так і працю­ватимемо, будемо тримати­ся гурту – виживемо. І люди повірили.

Трудиться в «Зорі» до 90 осіб, причому не сезонно, як нині модно, а цілорічно. Навіть у часи найбільшої скрути нікого не звіль­нили. Навпаки, керівник каже: для тих, хто хоче працювати, робота завжди знайдеться. Вирощують традиційні культури, зірок з неба щодо показників не хапають, але планку три­мають. І минулий рік за­вершили з прибутком. Не так давно серйозно займа­лися тваринництвом. Але через недолугу державну політику із свинарством довелося розпрощатися. Залишилася велика рога­та худоба. Ферма збитко­ва – що не день директору не дає спокою думка, щоб згорнути тваринництво, та швидко відходить: там пра­цює 25 осіб, де їм подітись? І свиноферму не розбирають (її збудовано за особливим проектом), законсервували й чекають на кращі часи, бо впевнені, що колись неодмінно буде потреба в екологічно чистій, якісній продукції.

– Мабуть, моє прізвище й визначило долю, – ді­литься директор агрофір­ми Кріпак. – Тільки в селі почуваюся комфортно. Як направила мене свого часу партія сюди на роботу, так і залишився тут, пустив коріння. Двоє синів працю­ють в агрофірмі. Коли одру­жувався, своїй половинці висунув умову: із села – ні­куди. Земля прив’язала, по­тім з’явилися зобов’язання перед селянами. Хочеться встигнути побільше зроби­ти для людей, зберегти со­ціальну сферу. Варто втра­тити хоч один заклад, і село почне вимирати. Підтри­муємо школу: ремонт, оздо­ровлення дітей, безплатне харчування – з нашою допо­могою. Торік, наприклад, витратили на цей заклад близько 60 тис. гривень. Поки що немає дитячого садка, але маємо проект комплексу дитсадок-школа з басейном і, думаю, ми його реалізуємо.

Спрямовують кошти тут і на розвиток виробництва. Придбали сучасну сушарку на біопаливі – тепер немає проблем: усе зерно сушать, зберігають, не збувають за безцінь. Ще одна новинка – обладнання для переро­блення кормів.

…А голова профкому забезпечує тил

– Звісно, у директора болить голова насампе­ред за виробництво – щоб усе крутилося, засівалося, збиралося й реалізовува­лося, – розповідає Антоні­на Леонідівна Любченко. – Весь цей процес працює на зарплату, яку в агро­фірмі одержують вчасно й готівкою. Пережили нату­роплату у 90-ті роки, не дай Боже, щоб повторилася ця історія. Тоді директор сам був у ролі експедитора – по всій Україні возив борошно й гречку, щоб нашкребти працівникам на зарпла­ту. А мені доводиться ви­слуховувати всі людські плачі. Звертаються навіть із проханням порадити обрати дітям навчальний заклад. І обираємо, і про умови вступу дізнаємось і відразу ж думаємо, як до­помогти. Я вже не кажу про побутово-сімейні пробле­ми. Тут не тільки психоло­гом станеш.

Відносини між робото­давцем і головою профко­му не завжди складаються гладко. Трапляється, що і сперечаються, і тональ­ність розмови змінюють, коли, приміром, залаго­джують колективний дого­вір, але профлідер все одно свою лінію дипломатично доведе. До речі, колдоговір у «Зорі» укладається на засадах взаємної довіри та поваги, розмежування прав і відповідальності сторін, обов’язковості ви­конання. Середня зарплата тут поки що 1246 грн, зате мінімальну з початку року поставили 925 грн, аби не робити щоквартальні пе­рерахунки. Прийняті со­ціальні програми діють, кожен пункт колдоговору виконується, тільки спецо­дягу й засобів індивідуаль­ного захисту закупляють тисяч на 20. Дітей праців­ників оздоровлюють на морі, влітку для хліборобів організовують чотириразо­ве безплатне харчування. Відкрили пекарню. Агро­фірма тримається на дис­ципліні. Проштрафився – ображайся на себе.

03.02.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини