СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Світ величної простоти

Тільки-но наш літак приземлився в столиці Індії, як перед очима поста­ли загадкові символи руки прямо в залі делійського аеропорту. Потім ми побачили корів, що вільно гуляли вулицями, індусів, які спали на тро­туарах, бродячих свиней, що розгу­лювали, як наші бездомні коти та собаки, юрби людей, які чіплялись до автобусів, зістрибуючи на ходу чи забираючись на дах…

Як кому, а мені здалося, що в Індії час ніби зупиняється, і люди, які пос­тійно метушаться, мов мурашки, на диво легко пересуваються. Їхні рухи настільки плавні, що здаються невагомими. Індійців понад мільярд, і більшість з них існують у таких умовах, які нам важко навіть уяви­ти. До того ж, вони так тяжко до­бувають собі їжу та гроші на про­життя! Але при цьому індуси на­стільки привітні, життєрадісні, що складається враження, ніби вони всім задоволені. Мабуть, в усіх, хто приїздить до цієї країни вперше, ви­никає думка: як мало потрібно лю­дині для життя.

Індія – це магічна, неповторна де­ржава. Світ величної простоти. Її мешканці ніби випромінюють теп­лоту, доброту та життєдайну силу. Звичайно, в цій країні є все, про що ми колись читали, чули та бачи­ли з телеекранів. Але щоб відчути і зрозуміти її прописні істини, слід обов’язково побувати на цій землі.

Від великих моголів – до сьогодення

За час перебування в цій країні побачене глибоко вразило кожного з нас. Ми відвідали вже давно второ­ваний і облюбований ту­ристами маршрут, так зва­ний «золотий трикутник»: Делі, Агра і Джайпур. Турагенція, яка організувала для нас таку надзвичайну мандрівку, заздалегідь по­турбувалась, щоб ми змо­гли побачити все найпре­красніше.

Ці історичні центри Ін­дії пов’язані з тими прадав­німи часами, коли панува­ли Великі Моголи. Саме в період їхнього правління країна процвітала і була однією з найбагатших у світі. Сюди наче магнітом притягувало європейців. Найрозкішніші палаци, форти, мавзолеї побудува­ли саме представники ди­настії Моголів. Впадають в око розписані золотом не­ймовірної краси палаци, не менш вражає їх архітек­турна будова. Можна ска­зати, щохвилини наші душі сповнювали невимов­но захопливі враження від побаченого: вишукана різь­ба по каменю, архітектур­на витонченість споруд з червоного піщаника та мармуру, прикрашених зо­лотими сяючими купола­ми. Тож не дивно, що па­лац ТаджМахал є визна­ним дивом світу. Важко пі­дібрати слова, аби переда­ти свої відчуття, коли сто­їш посеред найдивовижні­шого і найвеличнішого се­ред палаців світу. У цих бі­ломармурових стінах поєд­нані ніжність і печаль. Один з наймогутніших ім­ператорів Шах-Джахан створив цей палац для ко­ханої дружини, який став для неї усипальницею.

І нині сучасні майстри намагаються не відставати від своїх предків. Нас гос­тинно запросили на фабри­ку килимів, де ми побачи­ли, з якою витонченою май­стерністю і любов’ю, ни­точка до ниточки, візеру­нок до візерунка творять вони художні шедеври. На­ступним місцем, де ство­рюються місцеві шедеври, була майстерня виробів із мармуру. Нам продемон­стрували неповторні ви­твори людських рук – від найнеобхідніших предме­тів домашнього вжитку до найвитонченіших шкату­лок і прикрас. Надзвичайні ювелірні прикраси зачаро­вували своєю красою. При­родні матеріали для їх ви­готовлення добувають з-під землі. До того ж, нас вразила кількість ювелір­них крамничок. Не менш цікавими виявилися крам­нички зі спеціями та чаєм.

Чи морально їздити на рикшах?

Найцікавіше було спосте­рігати за звичками індусів, які мешкають прямо вздовж доріг. Спочатку я була шоко­вана побаченим. Вражала кожна мить їхнього існуван­ня: індуси сплять прямо на вулиці, тут же готують їжу, їдять, миються, торгують. Скрізь вештаються корови, пасуться свині, бігають мав­почки і бурундучки, бав­ляться дітлахи, цирульники орудують ножицями й гре­бінцями, а клієнти дивлять­ся на себе в люстерко, при­кріплене до дерева – і все це просто неба.

Боляче було дивитися на рикш. Я навіть спочатку не наважувалася скориста­тися послугами цих сучас­них рабів. Бо була твердо переконана: не повинна людина так нещадно екс­плуатувати іншу (в прямо­му сенсі). Ці нещасні такі худі, що, здавалося, хи­ляться від подиху вітру. Та хоч як дивно, вони жваво хапали свою ношу і швид­ко мчали з нею. Згодом я переконалася: хто не ско­ристався послугами рикш, той не побував в Індії.

А от на слонах ми ката­лися залюбки. Хоча здава­лося, що цим велетням не так уже й легко перевозити на собі людей у 50-градусну спеку. Ми, звичайно, запла­тили і погоничу, і самому «красунчику», почастував­ши його бананами. Їх як плату за задоволення ми не випускали з рук усю подо­рож. Слони кумедно діста­вали банани хоботом і шви­денько закидали їх у гор­лянку.

На слонах нам довелося здолати шлях, який проля­гав до одного форту, з яко­го відкривалася чудова па­норама. Так само, як і всі побачені нами споруди, він виглядав неперевершено – як за архітектурою, так і розписом.

Тож подорож до Індії за­лишає незабутні враження та викликає сильні емоції через її несхожість з інши­ми країнами світу. Проте вже сьогодні тут з’являються сучасні аеропорти, кі­нотеатри, офісні будівлі, су­пермаркети, комфортабель­ні готелі, в яких нам пощас­тить мешкати. А ще швидко зводяться нові райони, тому відразу й не збагнеш, куди потрапив. Словом, час не стоїть на місці. Проте зали­шаються незмінними родо­ві традиції індусів: батьки, як і тисячоліття тому, самі обирають синові наречену. Спочатку – весілля, знайом­ство, зустрічі, подарунки, квіти, а потім – діти. У нас же – все навпаки…

• ПРО НАХАБНИХ МАВП, ЩО МАЮТЬ СВОГО БОГА

У храмі мавпочок (яких там нараховується понад 5 тисяч!) нас вразили тиша і водночас надзви­чайна настирливість цих тварин. Вони виривали з рук будь-що, хоча їли да­леко не все. банани, зви­чайно ж, дуже швидко поглинали, а інше – ре­тельно обнюхували, перш ніж смакувати або викинути. таку юрму мав­почок можна побачити лише тут і в храмі їхнього божества – ханумана, який споруджено 350 ро­ків тому.

В Індії мене вразило все, а особливо – краєвиди, які можна було бачити з вікна автобуса. наш тран­спортний засіб був ма­ленький, але по-сучасному обладнаний – із кондиціонером, холо­дильником та баками для зберігання цілющої пит­ної води, до речі, з Гіма­лайських гір. Вона була просто необхідною, оскільки за вікном щодня зашкалювало за 50 гра­дусів. З особливою вдяч­ністю за комфорт ми зга­дували турагенцію в Індії, яка зустрічала нас, су­проводжувала під час екскурсій та організову­вала цікаві зустрічі. бачи­ли ми і магів, і йогів, і міс­цевих монахів, що все життя, так само як наші ченці, проводять у хра­мах, дбаючи про їх збере­ження.

16.12.2010

Наталя СТОРОЖИК, КИЇВ

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини