Не чекаючи ласки від природи
Продовжуючи тему дерев,
поговорімо про дещо в Аме-
риці. Сьогодні абсолютній
більшості громадян добре
знайомі такі терміни, як то-
піар, аквадизайн, бонсай, хоннонбо,
ікебана... Пояснюється це просто: в
когось є дача, яку всяк прикрашає на
свій смак, хтось захоплюється хенд-
мейдом, інші багато читають чи обо-
жнюють природу (дерева, кущі, во-
доспади тощо) та її мініатюрні або
монументальні копії-подоби, дізна-
ючись про різні способи такого ху-
дожнього відтворення. Додамо до на-
званих термінів ще один – арбоскуль-
птура (від лат. arbor – дерево). Йдеть-
ся про справді дивовижне мистецтво:
створення скульптур, архітектурних,
декоративних, побутових форм і ре-
чей з живих дерев. Зрозуміло, дерева
не помирають, а живуть далі – тільки
в іншому, незвичайному, часом хи-
мерному вигляді. Інакше кажучи, ав-
тор замислює якусь, безперечно, не-
природну для дерева форму й надає
її стовбуру, поклавши на здійснення
задуманого приблизно 8–10 років (бо
дерево довго росте).
Родоначальником арбоскульпту-
ри є Аксель Ерландсон, син швед-
ських емігрантів, який народився
1884 року в Канаді. Ерландсон був
попервах фермером, вирощував бо-
бові й зернові культури. А проте по-
ступово, милуючись виглядом пере-
плетених гнучких стеблин, надих-
нувся «революційною» думкою: чи
не спробувати відтворити щось поді-
бне з деревами? Тож і розпочав, при-
чому страшенно захопився! Він по-
стійно натхненно експериментував
– з ясенями, кленами, в’язами, вер-
бами, березами, щоразу за допомо-
гою спеціальних пристосувань нада-
ючи стовбурам найрізноманітніших
форм, створював з них кошики, кліт-
ки для птахів, арки, альтанки, серця,
башти, різні геометричні форми, зиг-
заги, гвинтові сходи тощо.
Перша готова деревна скульптура
Акселя з’явилася 1919 року. Втім, це
мистецтво ще довго лишалося тіль-
ки захопленням автора, розвагою та
хобі, аж поки його дружина з дочкою
не вирушили 1945 року в далеку закор-
донну подорож. Знайомлячись з різни-
ми людьми та їхніми вподобаннями,
жінки переконалися: людей настільки
приваблює вигляд усіляких дивовиж,
що вони готові платити за перегляд
чималі гроші! А відтак жіноча части-
на родини досить швидко збагнула,
що хобі чоловіка й батька може стати
дуже прибутковою справою.
Ерландсон і справді запалився
цією ідеєю й можливостями, купив
невелику земельну ділянку в Калі-
форнії (США) та почав пересаджу-
вати на неї свої кращі дерева (тоб-
то уник багатолітнього вирощуван-
ня саджанців) і вже 1947 року від-
крив для огляду супероригінальний
сад, назвавши своє дітище «Дерев-
ний цирк» (Tree Circus). Таким чи-
ном, першу половину життя Аксель
провів у Канаді, здебільшого опікую-
чись садом та городом, а другу, суто
творчу, в США. Та назагал сміливо
можна стверджувати, що Аксель Ер-
ландсон присвятив арбоскульптурі
все життя (помер 1964-го), прийшов-
ши до неї не одразу, але фактично го-
туючись до такого «осяяння» ще за-
молоду. Він створив просто-таки ви-
датні шедеври, небачені й нечувані, а
коли його запитували, як він домага-
ється таких чарівних скульптур, що
конкретно робить з деревами, відпо-
відав щось на кшталт: «Я просто по-
просив їх про це». Згодом деякі дере-
ва загинули, деякі було пересаджено
до інших місць, проте в цілому парк
зберігся, і його поповнюють твори су-
часних ентузіастів цієї справи, пише
art-ginkgo.com. Щоправда, десь на ін-
шому сайті довелося прочитати, що
нібито 1985 року Tree Circus викупив
один американський мільйонер.__
Звичайно ж, в Акселя Ер-
ландсона з’явилися на-
ступники. Як і будь-який
напрям у творчості, так і
експериментування з деревни-
ми стовбурами приваблює ба-
гатьох аматорів та фахівців, по-
при те, що на здійснення заду-
му слід покласти роки й деся-
тиліття.
З арбоскульптури народилася
арбоархітектура, тобто викорис-
тання рослин як основи буді-
вельних конструкцій. Це дуже
екологічно. Такий підхід розви-
вається й має чимало прихиль-
ників та послідовників. Отже,
люди створюють будинки, ме-
блі, не кажучи вже про здій-
снення найрізноманітніших
художньо-практичних фантазій
авторів. Нині один з найвідомі-
ших деревних ковалів – Річард
Рімс із Орегони. До речі, саме
він і придумав цей термін – ар-
боскульптура. Рімс має власний
слоган-кредо: «Уяви собі світ, у
якому хотів би жити, й створи
його власноруч». Сам він вірту-
озно створює столи й стільці для
клієнтів-замовників, «будує»
собі деревний дім та бачить в
арбоскульптурі, й особливо в
арбоархітектурі, майбутнє і по-
рятунок планети (art-ginkgo.
com). У тому сенсі, що масове
захоплення арбоархітектурою
здатне зупинити масштабне ви-
рубування дерев; врешті-решт
відпаде необхідність, покинув-
ши цивілізацію, «піти в ліси»,
аби злитися з природою, ліс сам
прийде до людини.
Скульптури створюються зде-
більшого за допомогою мето-
дів, аналогічних тим, які вико-
ристовував Аксель Ерландсон:
дерева вигинають, обрізають,
об’єднують одразу кілька, при-
щеплюють тощо. Однак вважа-
ється, що Ерландсон мав се-
крети щодо певних нюансів,
власну технологію, й усе це за-
брав із собою в інші світи. Він
ретельно оберігав свої секрети
від шпигунів, тож яким на-
справді був рецепт його ще-
плення, невідомо.
З іншого боку, начебто й най-
складніші композиції із стовбу-
рів дерев не потребують яко-
гось хитромудрого інструмен-
тарію та особливих технологій.
Більше того, автори різних ста-
тей з цього приводу навіть ди-
вуються: як так сталося, що ар-
боскульптура не з’явилася ще в
давнину? Чому наші далекі
пращури не перейнялися ідеєю
створення такого розкішного
ландшафтного дизайну? Але
поза чистою естетикою, прак-
тичний бік справи їх усе-таки
цікавив: приміром, збереглися
два крісла й столик, вирощені
спеціально для китайського ім-
ператора (там же). Схоже, що
вони не надто зручні, але ма-
ють неабияку цінність як твори
мистецтва.__
Дерево-гай
В індійському ботанічному саду є справ-
жній скарб – дерево, що дістало назву
Великий баньян, бо є найбільшим з відо-
мих баньянів. Йому від 200 до 250 років.
Узагалі, згаданий вид – це дивовижні де-
рева з величезними кронами: спочатку
виростає одне-єдине дерево, з гілок яко-
го витягуються паростки, що тягнуться
назад до землі, пише animalworld.com.
ua. Більшість таких повітряних коренів
землі не досягають і засихають, проте
певній частині з них усе ж вдається вко-
ренитися. Й одразу по тому звислий ко-
рінь починає потовщуватися, поступово
перетворюючись на справжній новий
стовбур. А відтак дерево має два-три,
десять-п’ятнадцять, а то й сотні стовбу-
рів – скільки дозволяє ділянка землі.
Що ж до Великого баньяна, то його крона
– найбільша в світі, її довжина по колу ся-
гає 350 м,
адже ця рослина, яку ще нази-
вають дерево-ліс, має тисячі стовбурів і
розмістилася на площі приблизно півтора
гектара. Завдяки всьому цьому Великий
баньян, безперечно, більше скидається
на зелений гай, ніж на окреме дерево.
У давнину, розповідає джерело, баньян
називали Світовим деревом: воно сим-
волізує людську свідомість. На Сході,
який, як відомо, річ тонка, вважають,
що, можливо, саме таке дерево зроста-
ло в Едемі і його називали деревом піз-
нання добра й зла. Воно уособлює світ,
який постійно оновлюється й відроджу-
ється, тобто невичерпне джерело життя.
Це також символ порядку й гармонії – на
противагу хаосу. Нарешті, саме під та-
ким деревом Будда досяг просвітлення.
В Індії ця рослина вважається національ-
ним набутком.
Невже доля Атлантиди?
Славетний Мальдивський архіпелаг з усіма його
принадами й білосніжними пляжами може невдо-
взі зникнути під водою. Причина такої загрози –
глобальне потепління. Адже острови розташовані
в середньому лише на півтора метра над рівнем моря,
тож Комісія ООН з питань зміни клімату передбачає, що
до кінця століття рівень океану підвищиться на 58 см,
пише korrespondent.net. А отже, більшість із 1192 остро-
вів Мальдив, немов легендарна Атлантида, назавжди
підуть під воду.
Мальдивський уряд робить усе можливе й неможливе,
аби врятувати знаменитий архіпелаг та його населення,
котре нині налічує приблизно 369 тис. осіб. Серед різних
заходів обговорювалися й варіанти придбання землі в
Австралії, Індії або Шрі-Ланці, аби мати змогу переселити
туди людей, якщо біда наблизиться впритул.
Мабуть, з відчаю урядовці Мальдивської республіки про-
вели найнезвичніше, перше в історії засідання під водою
– на глибині 6
м, серед коралів та мешканців океану!
Президент Мохаммед Нашид і його міністри сиділи за
столами, закріпленими ланцюгами на дні. Спілкувалися
члени уряду за допомогою жестів, і в процесі засідання
виробили документ, що містить заклик до всіх країн світу
скоротити викиди вуглеводню в атмосферу (там само).
Перед цим засіданням президент та 11 міністрів упро-
довж кількох тижнів опановували курс дайвінгу. Звісно,
екстравагантність такого заходу привернула увагу всього
світу до названої проблеми, але, на жаль, конструктивно-
го її розв’язання досі не знайдено.
Тим часом, сказати б, у цілковитому суголоссі з пісенькою
краба Себастьяна в мюзиклі Алана Менкена «Русалонька»:
«но знаю давным-давно я, что чудных чудес полно твое и
мое родное большое морское дно» – Мальдивський
п’ятизірковий готель Conrad Maldives Rangali Island відкрив
чарівний ресторан під водою. Й заклад швидко набув ша-
леної популярності. Адже зовсім не обов’язково бути дай-
віністом, щоб спокійно та комфортно спуститися спеціаль-
ними сходами на глибину 5 м, зручно всістися за одним із
шести столиків (ресторан розраховано на 12 персон), сма-
кувати вишукані страви з морепродуктів і водночас милу-
ватися рибками, скатами, великими рибами, що проплива-
ють буквально поряд. А якщо пощастить, то й побачити
акулу! Стіни й стелю ресторану зроблено з акрилового, по-
вністю прозорого скла, й уся ця розкіш має форму арки, а
столики розташовано по три з кожного її боку, розповідає
travelexp.me. Все надійно, все гарантовано.__
02.08.2015
|
