СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Александрійський маяк – диво давнього світу

«Побачене мисленим оком знищи­ти неможливо», – писав дві з полови­ною тисячі років тому грецький літо­писець, складаючи унікальний спи­сок чудес світу. Цей список і нині за­ворожує світ...

Невеликий острів Фарос біля бере­гів колись елліністичної частини Єгипту міцно пов’язаний у нашій уяві з останнім із «класичних чудес», котрі більше чи менше стосуються діяль­ності Александра Великого. Почина­ючи з часу будівництва маяка у 285 році до н. е., завершення його та всьо­го періоду «просвітницької діяльнос­ті» цього, довгий час неперевершено­го, технічного дива, унікального для античного судноплавства, він перма­нентно, але незмінно привертає до себе увагу дослідників, котрі разом із завзятими мандрівниками й просто туристами до сьогодні відвідують це історичне місце. До прикладу, треба тільки чути захоплену інтонацію од­ного з таких дослідників, Джона Роме­ра, бачити, як цей, немолодий уже чо­ловік, згинаючись, але не гублячи азарту, майже вповзає під низьке склепіння старовинної будівлі чи збі­гає вгору древніми кам’яними схода­ми – одразу переконуєшся, наскільки ж мав рацію згаданий давній грек!

...Колись на цьому місці в Єгипті було невеличке місто Ракотіс та неви­сокі пагорби. І ось прийшов Александр Великий, який створив небачену імпе­рію, що пролягла від Єгипту до Афга­ністану. Тут, у дельті Нілу, він у 332 році до н. е. збудував місто – а він лю­бив міста й любив їх закладати: засну­вав 17 Александрій! Місто було струк­туроване й огороджене правильно й розумно – справжня метрополія. «Александр створив місто за власним задумом, – розповідає Дж. Ромер. – Його заполонили єгиптяни, греки, єв­реї, це було сучасне мультикультурне місто з безліччю палаців і храмів, ніби набуток нової ери. Посеред міста роз­ташувався так званий Мусейон, що водночас був і академією наук, і гурто­житком науковців, і технічним цен­тром, і школою, і найбільшою в світі бібліотекою, де зберігалося майже пів­мільйона неоціненних сувоїв, одне слово: середовище муз, науки й мисте­цтва. Проте мало не в першу чергу ве­ликий засновник міста потурбувався про базарний майдан! «Кров міста – це торгівля», – повторював Александр. А гавань міста-порту Александрії, одна з найбільш діловитих і жвавих у світі, була незручною: надто багато мулу, каміння, мілини біля берегів, і щоб не погубити судно, щоразу належало шу­кати суперпрофесійного лоцмана. Тож єгипетський цар Птолемей ІІ Філа­дельф (наступник Александра Велико­го) задля безпечного й зручного підхо­ду суден наказав збудувати маяк. Міс­це обрали на східному боці Фароса. У 285 році до н. е. було зроблено перший крок: острів з’єднали дамбою з матери­ком, а тоді вже архітектор Сострат Книдський розпочав основну роботу.

Неймовірно, але будівництво три­вало лише 5 років! Утім, Александрія, як уже сказано, була найпередовішим технічним центром і найбагатшим містом тодішнього світу, мала досяг­нення мусейонських науковців, вели­чезний флот, перспективні камене­ломні – й усе до послуг будівничих!

Урешті-решт, маяк постав у вигля­ді триповерхової вежі заввишки 120 м (перший і найбільш небезпечний су­перник єгипетських пірамід – historic.ru). В основу було покладено квадрат 30х30 м, перший поверх вежі був за­ввишки 60 м і складався з кам’яних плит. Він підтримував 40-метрову восьмигранну башту, облицьовану бі­лим мармуром. Третій поверх – найго­ловніший – за формою нагадував ци­ліндр. Це, власне, й був ліхтар маяка, де постійно палав вогонь. Грандіозну споруду увінчував купол, що постав на восьми гранітних колоннах і три­мав на собі 8-метрову статую бога мо­рів Посейдона. Світло маяка посилю­вали спеціальні металеві ввігнуті дзеркала, що відбивали полум’я і спрямовували його в море. Таким чи­ном, це світло було видно за десятки кілометрів – за різними даними, від 60 до 100. До всього у верхній башті було чимало технічного устаткування: астрономічні прилади, годинник, флюгери. В який же спосіб доставляли паливо – дрова – для цього «вічного вогню» на 100-метровій висоті? Гені­альний архітектор усе продумав! Усе­редині маяка були спіральні сходи, але такі широкі й плоскі, що ними лег­ко підіймалися на неймовірну висоту віслюки, яких впрягали у візки з дере­виною.

Маяк було названо Александрій­ським – за іменем міста. І недаремно той же Ромер стверджує, що Фарось­кий маяк – найбільш практичний з усіх семи чудес світу. Споруда була водночас і фортецею – передовим по­стом Александрії, з вершини легко було спостерігати за морем, вчасно розгледіти ворожу флотилію, ще за­довго до того, як вона наблизиться. В підвалах на випадок облоги зберіга­лися значні запаси питної води.

•   НЕ ЗАБУТИ СОСТРАТА!

  Будівля й справді була розкішна, це розуміли всі й, звичайно ж, сам автор – архітектор Сострат, який пишався справою рук своїх і боявся, що на­щадки про нього забу­дуть. Тож наважився на дуже ризикований крок: на фундаменті маяка, під шаром штукатурки, де було вирізьблене ім’я Птолемея, він закарбував слова, що рвалися з душі: «Сострат, син Дек­стифона з Книда, присвя­тив богам-рятівникам за­ради мореплавців». І сто­ліття зберегли та подару­вали нам це ім’я.

Маяк простояв майже тисячу років, доки потуж­ний землетрус 796 року не зруйнував його. Збе­рігся цоколь. А наприкін­ці ХV століття на цьому місці було збудовано фортецю Кайт-Бей (пері­од Мамлюкського султа­нату).

 ЧАЙНИК: АЛЕ НЕ ТЕ, ЩО ВИ ПОДУМАЛИ

Люди взагалі істоти винахід­ливі, а талановиті й із фанта­зією – винахідливі неймо­вірно. Ось, до прикладу, ві­домо, що багато хто – і в різ­них країнах – з успіхом зво­дять собі будинки дивовиж­ної, химерної форми. То у вигляді тварини, то якоїсь ужиткової речі тощо. Існу­ють навіть досить комфорта­бельні, зручні й затишні по­мешкання на гілках дерев!

А в Шотландії виставлено на продаж будиночок у вигляді чайника. Зеленого кольору, веселий, позитивний. Його змайстрував талановитий скульптор і художник Ієн Хантер. Попервах, за заду­мом автора, ця незвичайна будівля слугувала чимось на кшталт комори для про­сушування деревини. Проте «робоча смуга» вже завер­шилася, будинок ретельно відремонтовано, й він пере­творився на цілком затиш­не помешкання. Діаметр споруди – 6 м, у ній два по­верхи; до нижнього ведуть двері, розташовані в «носи­ку» чайника, а на другий рі­вень можна піднятися схо­дами, що містяться всере­дині «ручки». Якщо відкри­ти (відкинути) «кришку» чайника, то приміщення дістає природне освітлення. Чимала принада конструк­ції не лише в зовнішньому вигляді – її зовсім легко де­монтувати й зібрати знову на іншому місці. При цьому підключення електропоста­чання й води не станови-тиме жодних проблем. Отже, елегантний чайник можна ще розглядати як дачний або рибальський будиночок.

Звичайно ж, ця оригінальна нерухомість викликає інтерес потенційних покупців, у тому числі навіть з Кембри­джа. Стартова ціна – 10 тис. євро вважається невисо­кою, а з огляду на те, що в Сполученому Королівстві житло щоразу дорожчає, всім зрозуміло, що цей бу­динок невдовзі матиме но­вого господаря.

 ПРИНАДИ ТВОЇ, BELLE FRANCE

 Французьке провінційне містечко Везак має пам’ятки, якими захоплюється цілий світ. Передусім замок Маркиз’як – старовинна споруда ХVII століття. Її заду­мав і звів на скелі такий собі Бертран Верне де Маркиз’як – радник короля Людовика XIV. Пересліду­валися дві мети: спорудити місце комфортного пре­стижного відпочинку й водночас оборони в разі напа­ду. Лише потужна покрівля важить 500 тонн! Отже, за­мок розташовано доволі високо, звідси добре видно внизу мальовничу долину, зелені доглянуті поля й ви­ноградники... Проте везакський замок славиться не лише архітектурою, а й своїми незвичайними підвісни­ми садами. Й цим зобов′язаний іншому господарю – судді Жюльєну де Сервалю, котрий став володарем замку в 60-ті роки ХІХ століття. У дні молодості де Сер­валь відбував військову службу в Італії, де його зачару­вали місцеві сади. Тож і запалився ідеєю створити на­вколо замку розкішний сад у кращих італійських тра­диціях!

«Повітряним», або підвісним, називається сад, який квітне, приміром, на даху, або в галереї, чи на спеці­альних кам’яних опорах. У даному разі сади й було створено на скелі. Йдеться про унікальний рукотвор­ний лабіринт із зелених куль та хвиль на площі 22 гек­тарів. За де Серваля було посаджено 150 тис. самшитів – духмяних вічнозелених декоративних дерев, що рос­туть дуже повільно. Аби рослини мали достатньо води, збудували підземні цистерни. Взагалі Жюльєн де Сер­валь став не лише господарем замку, а й добровіль­ним, творчим і натхненним рабом власної ідеї: він опі­кувався садом і прикрашав його останні 30 років свого життя.

У цих садах кожна рослина має продуману й чітку фор­му, причому й до сьогодні вона виглядає так само, як і кілька століть тому. Путівники повідомляють, що від­відувати сади Маркиз’яка найраще вранці: може, тому, що територія величезна й довжина пішохідних стежок становить 6 км? Бо, скажімо, в липні – серпні туристи щочетверга можуть тут гуляти з 9-ї ранку аж до півночі, а о 7-й вечора на стежках запалюють безліч свічок, що, певно ж, відчутно посилює і так неординар­не враження. Кожен відвідувач, як повідомляє yapiligrim.ru, незалежно від віку, відчуває, що .

28.09.2014

Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини