« на головну 18.07.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1253)
20
Червень
 
Інтерв’ю
 
СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Подорожі

Гордість «імперського штату» й усієї Америки

Гордість «імперського штату» й усієї Америки

Пам’ятаєте, як співав герой старого радянського фільму «Висота» Микола Пасічник: «Трепал нам кудри ветер высоты/И целовали облака, слегка/На высоту такую, милая, ты/Уж не посмотришь свысока!». Безза­перечно, в Радянському Союзі, зо­крема до й після війни, відбувалося інтенсивне будівництво, будували передусім значущі промислові об’єкти – електростанції, доменні печі, тож у монтажників-висотників роботи ніколи не бракувало.

Будувала й друга світова супер­держава – Америка, особливо напе­редодні Великої депресії, замахнув­шись на небачені хмарочоси з незлі­ченними конторами й офісами, що вже саме по собі символізувало еко­номічну, фінансову, медійну й усяку іншу велич могутньої країни. Хоча, правду кажучи, в цей же період зо­всім близько вже маячила скорботна тінь страшної рецесії, що невдовзі повалила фактично всю світову еко­номіку. І все ж...

Іще в 1920-ті роки керівник фінан­сового департаменту корпорації «Дженерал Моторз» Джон Раскоб ви­рішив розпочати власний висотний проект, аби він втілився не лише в найбільшу, а й найпрестижнішу офісну будівлю Нью-Йорка. Все по­чалося з ажіотажу висотного будів­ництва того часу: американським архітекторам не давала спокою дум­ка про паризьку Ейфелеву вежу, збу­довану ще 1889 року. Тож на початку нового століття в американському місті вже були будинки висотою в 50, 57 та 71 поверх, і гонка набирала обертів, нервувала й підганяла учас­ників «будівельного змагання». Отже, Раскоб був далеко не перший, але він бажав, аби «його» будівля була найвищою. На місці, яке він собі вподобав на острові Манхеттен, височив розкішний, легендарний го­тель «Уолдорф-Асторія». Раскоб ку­пив за 15 млн дол. цей готель разом з прилеглою земельною ділянкою, зніс його й, домовившись з архітек­турною компанією «Шрів, Лем і Хар­мон», невідкладно розпочав будівни­цтво. Його підлеглі підраховували й збільшували кількість поверхів з огляду на дії конкурентів.

Будівництво розпочалося 30 бе­резня 1930 року. Неймовірно, але ве­летня в 102 поверхи було зведено в рекордний термін – лише за 410 днів! Завдяки раціональному дизайну та стандартним продуманим операці­ям – за типом конвеєра – будівля зростала в середньому на чотири з половиною поверхи за тиждень, а по­деколи впродовж декади – на 14 по­верхів. Щодня на будові працювали 3,5 тис. робітників, сталеві балки монтували на страшенній висоті. При цьому проект для тієї гучної епохи ажіотажного висотного будів­ництва вважався відносно безпеч­ним щодо ступеня складності. Заги­нуло «тільки» п’ятеро робітників. Ці­каво, між іншим, що будівельна ком­панія взялася за зведення хмарочо­са, не маючи всього необхідного устаткування й матеріалів, тож на­справді швидка реалізація проекту унаочнила приклад високопрофесій­ного й успішного будівельного ме­неджменту.

Наприкінці робіт, побоюючись програти, Раскоб заявив, що будівлі необхідний «капелюх», тобто шпиль. Урешті-решт, разом із шпилем буди­нок досяг у висоту 443 м і, таким чи­ном, став-таки недосяжним для кон­курентів упродовж десятиліть. Пи­шуть, що ці успіх і прорив мали таке ж значення для будівельної промис­ловості, як подолання звукового бар’єра для історії авіації. До речі, височенна вежа дістала свою назву саме на честь американського штату Нью-Йорк, який іще називають «ім­перським штатом» (Empire State). Щойно будівництво було завершене, Емпайр Стейт Білдінг, це диво тех­ніки й архітектури, що побив усі мислимі й немислимі рекорди й став найвідомішим у світі хмарочосом, охрестили «восьмим дивом світу».

Хол будівлі (оформленої дизайне­рами в стилі арт-деко) завдовжки 30 м і висотою в три поверхи прикра­шає панно із зображенням семи чу­дес світу, до яких додано восьме – власне, сам Емпайр Стейт Білдінг. Основний елемент оформлення – мармурова панель з алюмінієвим рельєфом, що зображує Емпайр Стейт Білдінг, і сонце, що сяє позаду його вершини.

Згодом, у 1972 році, будівлю пере­вершили вежі-близнюки (Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку), однак після трагедії 11 вересня 2001 року вона повернула собі статус найвищого будинку Нью-Йорка.

Матеріал підготовлено за інформацією відкритих джерел

  •   МІСЬКА «ВІЗИТІВКА»

  Офіційно офісний центр було відкрито 1 травня 1931 року, й він, окрім усього іншого, став ще й символом намагань лю­дини досягти неможли­вого: жодна інша спору­да в світі так наочно не відбивала пристрасного бажання людини підня­тися мало не до неба. До сьогодні вона лиша­ється однією з найупіз­наваніших прикмет Нью-Йорка, поєднуючи, сказати б, два призна­чення: офіційне й турис­тичне. Адже з моменту завершення будівни­цтва Емпайр Стейт Біл­дінг негайно перетво­рився на туристичну пам’ятку: понад 100 млн відвідувачів за весь період милувалися Нью-Йорком з його оглядового майданчика на 86-му поверсі, а що­року таке задоволення дістають 3,5 млн лю­дей. У принципі, будь-коли, вдень і вночі, за будь-якої погоди охо­чий може піднятися на оглядовий майданчик і побачити згори Манхет­тен та всі прилеглі ра­йони. Тут же працюють ресторани, кав’ярні, ап­теки, сувенірна крамни­ця, банки, поштовий офіс.

Картинка популярного хмарочоса традиційно є постійним фігурантом у рекламних роликах та голлівудських кінофіль­мах. Приміром, гігант­ська мавпа Кінг-Конг у однойменному фільмі-римейку режисера Пі­тера Джексона (2005), тікаючи від пересліду­вання, піднімається із своїм живим трофеєм саме на вершину цього хмарочоса. Загалом Ем­пайр Стейт Білдінг зня­то в 59 фільмах. Крім того, образ славетної вежі втілюють різнома­нітні іграшки, сувеніри, листівки тощо.

 

 

  АРХІТЕКТУРНИЙ ШЕДЕВР У МЕЛЬБУРНІ

  «Духом светел и чист, не подвластен ни грязи, ни илу лотос в темном пруду – и не диво, что жемчуга­ми засверкала роса на листьях». Так у сиву давни­ну писав чернець Хедзьо про квітку лотоса, що на Сході вважається священ­ною. Й така квітка, що­правда, архітектурна, бук­вально розквітла в... Мель­бурні. Це місто – австра­лійська аналогія амери­канського Сан-Франциско в сенсі масового заселення його китайцями в часи «золотої лихоманки». Тут китайський район виник ще в середині ХІХ століття, й донині на його території майже без змін зберегли­ся старі будівлі, бо адміні­страція міста дбайливо реставрує традиційні ки­тайські споруди. Але по­над те мельбурнські архі­тектори (studio505) пода­рували «чайна-тауну» справжнє диво – Lotus Building, унікальний гігант­ський лотос, будівлю, що точно повторює форми во­дяної красуні-квітки.

Задля максимальної ймо­вірності було створене штучне озеро, тож лотос ніби завмер на водному плесі, а його пелюстки тяг­нуться до неба. Ці пелюст­ки, як пишуть джерела, здаються зовсім прозори­ми завдяки особливій, ре­бристій, структурі металу, зсередини та зовні вони прикрашені мозаїкою, ви­кладеною вручну. Дизай­нери обрали ніжно-роже­вий, бежевий та білий ко­льори, аби гранично точно відтворити природний ви­гляд квітки. Довкола неї – парк, територія якого сягає майже 4 га, всі охочі мо­жуть тут відпочивати, на­солоджуючись природною та рукотворною красою. Всередині «лотоса» – чис­ленні виставкові й конфе­ренц-зали. Можна також помилуватися величезною семиметровою люстрою, що нагадує тичинку квітки. Вночі суперсучасне підсві­чування надає цьому мис­тецькому диву особливої чарівності, перетворюючи його на неперевершений арт-об’єкт, що весь час ви­грає та міниться в проме­нях різноколірної ілюмінації.

 

 

  ЗАГАДКА ПЕРУАНСЬКИХ ГЕОГЛІФІВ

  Перу не припиняє дивувати, й це саме по собі не диво! На плато Наска знайдено лінії та геогліфи (нане­сені на землю величезні геометричні або фігурні візе­рунки чи малюнки), що сягають десяти, а то й більше метрів у довжину, тож гарно роздивитися їх можна хіба лише з повітря. Згори справді легко побачити на­мальовані на землі різні фігури: тут і гігантські павуки, й ящірки, і дві лами, мавпи, різні птахи – чаплі, колі­брі, папуга, пеликан, чайка, є також собака, крокодил, ігуана й змія, а крім того, геометричні візерунки та зигзаги. Зокрема, колібрі має довжину 50 м, павук – 46 м, кондор від клюва до кінчика хвоста – майже 120 м, а ящірка – 188 м. Такі гігантські розміри здаються просто неймовірними, викликають захоплення, адже їх виконано у величезному масштабі й практично в одній манері, за якої контур окреслено однією непе­рервною лінією. Справжню форму зображеного мож­на побачити лише з висоти пташиного польоту, а тако­го високого пагорба поблизу немає.

Вже доведено, що ці малюнки створено ще за багато століть до розквіту імперії інків, а отже, вони є важли­вим доказом існування якоїсь загадкової давньої куль­тури на території Перу. Швейцарський письменник і кінорежисер, один з найвідоміших у світі дослідників давніх цивілізацій Еріх фон Денікен, німецькомовний автор «вибухових» досліджень, понад десятка книг, зокрема «Колісниці богів», ідеолог теорії палеокон­тактів і сміливої гіпотези, що земне людство створили космічні прибульці, стверджує, що ці лінії – ніщо інше, як сигнали для посадки космічних кораблів.

Але як і кому вдалося створити малюнки таких розмі­рів, при цьому абсолютно не схибивши проти природ­них пропорцій? Чому ці лінії лишаються неушкодже­ними впродовж тисячоліть?

Дослідник із США Пол Косок, який захоплювався дав­ньою історією Перу, був вражений практично ідеаль­ним зображенням пташиного польоту, присвятив до­слідженню ліній Наска 20 років, розповідає lifeglobe.net, а доктор археології з Німеччини Марія Райхе практично все життя вивчала їх історію й символіку. Вона дійшла висновку, що давні перуанські астроно­ми використовували ці лінії замість гігантського місяч­ного й сонячного календаря, прихованого в пісках (а заодно – в місцевих легендах та міфах). Лінії нанесено на поверхню як борозни завширшки до 135 см та гли­биною 40–50 см. У такий спосіб на чорній кам’янистій поверхні з’являються білі смуги, а оскільки біла по­верхня нагрівається менше, ніж чорна, створюється різниця тиску й температур, завдяки чому ці лінії збе­рігаються й не тьмяніють попри роки та піщані бурі.

Цікаво, навіть переконливо, але ж, виходить, давні пе­руанські астрономи просто використовували вже ки­мось нанесені символи! Ким – ще давнішими перуан­цями чи прибульцями? Ось цього ніхто до сьогодні не знає. Це одна з найбільших світових таємниць. Прига­дується лектор Нікадилов з «Карнавальної ночі» та його незабутнє: «Є життя на Марсі чи нема життя на Марсі? Це науці невідомо, наука ще не в курсі спра­ви!».

08.08.2014


Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

10.07.2024 21:02

08.07.2024 20:16

08.05.2024 21:25

08.05.2024 21:01

05.04.2024 21:44

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання