СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Під захистом благодатного світла

Щороку мільйони людей ставлять собі одне й те саме запитання: чи явить Він свою милість нині? Чи від­будеться диво сходження Благодат­ного Вогню? Адже щорічно у Велику Суботу, напередодні Великодня, за молитвами православного Патріарха на Гроб Господень у Ієрусалимсько­му храмі Воскресіння Христова схо­дить Благодатний Вогонь. Винесення з Кувуклії Святого Світла символізує воскреслого Ісуса Христа. Важливо, що всі учасники священної церемонії використовують не слово «Вогонь», а «Світло». Тож і ми кажемо – Світле Христове Воскресіння. Прийшовши із церкви додому, вшановуємо щедре, різнобарвне застілля, де є все, чого душа забажає, й немає нічого, чого «не можна». Жодних заборон на про­дукти!

І, до слова, в народі завжди вважа­лося, що великодня їжа – далеко не тільки й не просто смакота: наїдки, освячені на Пасху в церкві молитвою, мають велику силу. Вони впливають на людину, дарують їй спокій і ду­шевну втіху, допомагають у часи ви­пробувань. Тому й готували дуже від­повідально та неодмінно несли до церкви. Тож, поза сумнівом, велико­дні традиції та кулінарія тісно пов’язані, ба більше: значна частка всієї великодньої символіки саме й передається за допомогою тих чи тих продуктів і страв.

Передусім згадаємо артос (з гр. хліб). У православній традиції – це освячений дріжджовий хліб, спіль­ний усім членам Церкви, інакше ка­жучи, просфора всеціла (тобто без ви­лучених із неї часток). На артосі, як відомо, зображується Хрест, на ньо­му – лише терновий вінець, а Ісуса Христа немає: символ перемоги Хрис­та над смертю, Його Воскресіння. Це може бути або високий хліб, або неве­ликий хлібець (як-от у афонських мо­настирях). Паска, головний символ свята, є ніби «молодшим братом», до­машньою подобою артоса (kedem.ru/history); це загалом символ тіла Гос­пода, паски печуть із згадуванням про те, як Христос куштував хліб зі своїми учнями, аби вони повірили в Його воскресіння. Втім, символізм паски цим далеко не вичерпується. Це також ознака присутності Божої в цьому світі й у людському житті, а те, що вона завжди солодка й гарно оформлена, – то це символ турботи Господа про кожну істоту. Традицій­но навколо праці господині з випі­кання паски в родині створювалася особлива атмосфера: спокій, взаємна увага, душевна рівновага, бо вважа­лося, що як паска вдалася, – в сім’ї все буде добре. А якщо скоринка по­тріскалася або паска не «виросла» чи підгоріла, – тоді чекай біди (там же). Серед традиційних великодніх страв особливо почесною вважається сирна паска – символ Гроба Господнього; вона покликана нагадати про те, що час кривавих жертв проминув (А. Ка­рамзіна, там же).

Диво Христова воскресіння симво­лізують яйця, котрі православні да­рують один одному. Багатьом відо­мий переказ, за яким оця великодня традиція походить від Марії Магда­лини, зціленої Господом від злих ду­хів. Вона перша побачила воскресло­го Спасителя. Цю радісну звістку й учення Господа понесла по світу й одного разу завітала до Рима, в палац імператора Тіберія. Зазвичай, прихо­дячи сюди, кожен мусив піднести йому подарунок, адекватний стат­кам, але в Марії, колись заможної, те­пер не було нічого. Вона принесла одне яйце й простягла його імперато­рові зі словами «Христос воскрес!». Імператор не повірив жінці й сказав, що, мовляв, як яйце з білого не стає червоним, так і мертві не воскреса­ють. Та поки це проказував, колір яйця в руках Марії поступово почав змінюватися й урешті-решт воно ста­ло яскраво-червоним (nkj.ru).

Великодні яйця, освячені в церкві, ніби закодовані на диво, мають ма­гічні властивості, й у це наші пращу­ри свято вірили. Серед багатьох ін­ших цікавих традицій, із цим пов’язаних, є, до прикладу, така. Слід зберегти освячене яйце до на­ступного Великодня, бо воно не псу­ється і з його допомогою можна зні­мати пристріт і порчу, захистити від хвороб худобу. А якщо вмитися й провести таким яйцем по обличчю, то красу забезпечено, пише kedem.ru/history.

Зрештою, нам добре відомо, що ве­ликоднє святкування практично не оминає так званої «битви фарбовани­ми яйцями». Теж, вважайте, тради­ція. Дві людини тримають у руці по одному фарбованому яйцю – й б’ються ними. Чиє яйце тріснуло, той програв і повинен віддати своє «су­перникові».

«КЛАПТИКИ» ВЕЛИКОДНЬОГО СВІТУ

Завжди цікаво, а як «у них». Приміром, у Ав­стралії вельми популярні великодні яйця різного розміру з шоколаду або цукру, часто у вигляді кроликів чи інших пито­мих тварин континенту – скажімо, білбі (вухас­тий сумчастий борсук). У Швеції до свята став­ляться дуже серйозно, неодмінно обговорюють його філософсько-мо­ральне значення. У своїх домівках шведи встанов­люють жовтих курчат, оздоблених кольоровим пишним пір’ям. Під час застілля особлива увага приділяється солодо­щам, великодні яйця в Швеції роблять з карто­ну, а всередину кожного такого «яйця» вклада­ється велика гарна цу­керка. Діти в Німеччині й Америці неодмінно одержують кошики із ла­сощами, котрі приніс «великодній зайчик». В Америці традиційним і дуже популярним є ка­тання яєць на похилому газоні. Переможцем вва­жається той, чиє яйце без зупинки покотилося далі всіх. Наймасовіше змагання зазвичай від­бувається великодньої неділі на газоні біля Бі­лого Дому у Вашингтоні. Сюди приходять сотні ді­тей зі своїми крашанка­ми й бавляться непода­лік президентського па­лацу, пише facte.ru/society.

СИМВОЛ ЖИТТЯ

Великодні яйця – неодмін­ний атрибут свята Христо­ва Воскресіння, а фарбува­ти й розписувати їх нале­жить, як відомо, у Чистий Четвер.

Існують чотири основні види розпису великодніх яєць: крашанка, писанка, крапанка, дряпанка. Пи­санка – унікальний витвір української культури, у пи­санкарстві змагаються кра­щі митці. Писанці присвя­чують вірші, пісні, наукові дослідження. Зрозуміло, що писанка за технологією найбільш складна.

Зробити крапанку набагато простіше: на яйце де-не-де капають воском запаленої свічки; коли віск застигне, яйце фарбують, далі дають йому підсохнути – й обе­режно обтирають розплав­лений віск. На кольоровому яйці лишаються світлі «крапки». Або використо­вують техніку мальованки: спочатку роблять крашанку, а потім пензликом «у твор­чому безладі» наносять крапки іншого кольору.

Що ж до дряпанки, то тут достатньо пофарбувати яйце у темний колір, а тоді нанести орнамент гострим предметом – ножем, ши­лом, голкою, цвяхом. Тра­диційно наносяться обере­ги, або лікувальні символи для надання сил, або сим­воли здоров’я й довголіття, чи символи кохання. Оби­рається малюнок, нано­ситься на крашанку спочат­ку олівцем, а далі гострим предметом видряпується по контуру. Для дряпанок потрібні яйця з міцною шкаралупою, бо один необережний рух – і роботу зведено нанівець. Тож кра­ще користуватися яйцями брунатного відтінку, їх шка­ралупа товстіша, ніж у «білих».

Наразі nota bene для гос­подині. Фарбувати яйця, певно ж, бажано природ­ними «барвниками». Якщо додати у гарячу воду дві-три столові ложки куркуми й трохи проварити, яйця вийдуть інтенсивного золо­тавого кольору. Аби одер­жати темно-брунатні, слід відварити яйця у 250 мл кави, радить orange-elephant.ru. Хочете зеле­ний колір – відварюйте яйця зі шпинатом. Черво­ний – варіть у бурякових очистках.

ТЕ, ЩО ЛІКАР ПРОПИСАВ

Цікаво, а що таке закуска? Як і «з чим» її їдять? Коли з’явилися перші закуски і який вони мали вигляд? Постійно кажуть і пишуть, що національна кухня – ас­пект національної культури. Водночас культура за­стілля, зокрема приймання їжі, поза сумнівом, один із аспектів загальної культури, цивілізованості й соці­альної підготовленості людини, до якої нації вона не належала б.

Пам’ятаєте, як казав професор Преображенський лі­кареві Борменталю: «Їжа, Іване Арнольдовичу, річ хитра, їсти треба вміти. А уявіть собі, що більшість людей їсти взагалі не вміють! Слід не лише знати, що саме їсти, а й коли; як і що при цьому казати. Люди­на, яка хоч трохи себе поважає, оперує закусками га­рячими». Йшлося про те, чим слід закусувати чарку горілки. У кадрі (фільм «Собаче серце») актори (Єв­ген Євстигнєєв і Борис Плотников) тримають у руках кокотниці, отже, мається на увазі передусім жульєн.

Так, це справжня закуска – невеличка порція їжі пе­ред основною трапезою.

Вважається, що перший бутерброд винайшов славет­ний астроном Ніколай Коперник. У молодості він два роки вивчав в Італії медицину, згодом став комен­дантом Ольштинського замку на півночі Польщі. За­мок оточили тевтонці, у фортеці почалася епідемія, й видатний учений лікував людей. З’ясувалося цікаве: хворіють здебільшого ті, хто вживає хліб. Але то була головна їжа! Багато хто впускав свій шматок хліба на землю, спокійно піднімав, нашвидкуруч зтрушував бруд – і з’їдав. Коперник запропонував намазувати з трьох боків на хліб масло, аби той, хто свій кусень упустив, мусив зрізати шар масла разом із брудом. І, до слова, «бутерброд» у перекладі з німецької саме й означає «хліб із маслом». А те, що він завжди па­дає маслом униз, – аксіома!

В Європі закуски стали відносно самостійними у ХVIII столітті. Й, між іншим, на наших теренах їх традицій­но подавали за дві-три години до обіду – від однієї до трьох страв. У ХIХ столітті на закуску вже подава­лися й пироги, й німецькі бутерброди (відкриті сенд­вічі «з чим завгодно»), вінегрет, оселедець з цибу­лею, паштети, холодець, варені яйця, ковбаси, кон­сервовані фрукти й мариновані овочі. Поступово, з часом, інтервал скорочувався, пише delimano.com.ua, і вже на початку ХХ століття закуска стала части­ною власне обіду. Й понад те: закуски так урізнома­нітнилися, що цілком могли замінити й звичний суп, і гарячу страву на друге.

У такий спосіб ми ніби наблизилися до «європей­ських стандартів». Адже, приміром, у іспанських бас­ків просто-таки легендарною закускою до вина й пива є тапас. У Швеції неабияк популярний так зва­ний «бутербродний стіл» цілком із холодних закусок. Узагалі «найбутербродніші бутерброди», повідомляє povarewka.ru, роблять у Скандинавії. Там гарячу стра­ву їдять лише раз на день – в обід, пізній, як наша вечеря. Решту часу шведи, данці, норвежці й фінни поїдають бутерброди. Таку їжу вони вважають смач­ною, практичною й... гарною.

20.04.2014

Тетяна Моргун, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини