СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Лебедина пісня каменю

Якби попросити вас заплющи­ти очі й уявити казковий за­мок, то ваша уява неодмінно намалювала б розкішну й ве­личну будівлю десь на вер­шині пагорбу, майже неприступну, з манливими вигинами, витончени­ми прибудовами, незвичайними вікнами, зубчастими башточками... Одне слово, таку саму, як-от на пода­них ілюстраціях. Замок височить на території Німеччини, називається Нойшванштайн (у перекладі означає «новий лебединий бескид», іноді пе­рекладають як «камінь»). З’явився він завдяки нестримній схильності до казки баварського короля Людві­га II. Пишуть, що із самого дитин­ства він обожнював театральні ви­стави й залюбки брав у них участь. Дорослішаючи, король розумів, що не любить Мюнхен і не прагне там жити. Зате, як писав Ліон Фейхтван­гер, дуже любив будувати «у важко­доступних місцях розкішні замки значної вартості».

Слід зауважити, всі задумані Люд­вігом будівлі справді були казково прекрасні, тож не випадково й самого короля прозвали «казковим» і, певна річ, не випадково він обрав для черго­вого архітектурного дива, так би мо­вити, лаштунки неймовірної краси: скелясті, розсічені тріщинами верши­ни, бурхливий неспокій водоспаду, ся­яння гірської річки, чисті й незворуш­ні плеса озер. Цікаво, що кожний но­вий проект він втілював у життя не задля громадськості, а особисто для себе, для власної втіхи й начебто на­віть мав намір наказати зруйнувати всі казкові замки після його смерті.

Але до чого тут лебідь? Виявля­ється, прекрасний птах – геральдич­ний символ старовинного роду гра­фів Швангау, наступником якого вважав себе батько Людвіга, король Максиміліан II Баварський. Що ж до його романтичного сина, то він був палким шанувальником музики Рі­харда Вагнера й ототожнював себе з Лоенгріном (однойменна опера), ко­трий з’являється, аби врятувати без­невинну Ельзу, у човні, що його везе білий лебідь. Тож «казковий король» і здійснював свою мрію про лебеди­ний замок неперевершеної краси, присвячений лицареві Лоенгріну.

Людвіг не шкодував грошей, аби його фантазії було втілено якнайкра­ще. Тому Нойшванштайн зводили сотні талановитих майстрів – худож­ників, скульпторів, різьбярів, тесля­рів, каменярів. Однак цей, та й інші королівські проекти спустошували державну скарбницю, відволікали короля від безпосередніх обов’язків. Тож це виявилося визначальним у його нещасливій долі: баварський уряд ухвалив припинити неймовірні витрати дивакуватого монарха, а за­одно й позбутися його. Короля усу­нули від влади й помістили у замку Берг, а невдовзі він утопився в озері. Більше того, цю загибель, ймовірно, спланували заздалегідь.

Та повернімося до незвичайної пам’ятки неоготичної архітектури. Отже, далеко від гомінких міст, май­же на кордоні з Австрією, 1869 року розпочалося будівництво. Замок Нойшванштайн височить на місці двох колишніх фортець: захоплений своєю ідеєю, Людвіг наказав підірва­ти скелю й опустити плато майже на вісім метрів, створивши у такий спосіб місце для каз­кового палацу. Зрештою, після всіх підготовчих ро­біт, 5 вересня 1869-го було закладено перший камінь. Будівництво доручили придворному архітекторо­ві Едуарду Ріделю, а мюн­хенський театральний ху­дожник Крістіан Янк уті­лював королівські мрії у так звані «ведути» – ма­льовничі зображення.

Щоправда, процес рухав­ся дуже повільно. Примі­ром, очевидці стверджува­ли, що різьблене дерев’яне ліжко Людвіга II у готично­му стилі 15 майстрів-різьбярів виготовляли впродовж чотирьох із полови­ною років. У внутрішньому оздобленні замку переплітаються різ­ні стилі – мавританський, бароковий, готичний, проте кожен зал неодмінно присвячений операм Вагнера і героям германських легенд. Приміром, трон­ний зал нагадує зал казкового замку Грааль з опери «Парсіфаль» тощо.

Після смерті короля 1886 року бу­дівельні роботи було призупинено: мінорний фінальний акорд за спо­вненим сенсом й бурхливою діяль­ністю життям Людвіга, яке тут фак­тично й завершилося. Чимало заду­мів лишилися невтіленими, однак це не є принциповим, оскільки Нойшванштайн із його баштами ко­льору слонової кістки, що ніби ши­ряють в альпійському тумані на тлі темно-зелених ялин, будь-якої пори року зачаровує й вражає, здається іграшковим, невагомим, нереаль­ним. А зблизька впадають в око ще сотні дрібниць, що лише посилюють відчуття казковості. Сьогодні замок – одна з найвизначніших пам’яток світу, щороку його відвідують май­же півтора мільйона туристів.

 НЕ МІФИ, А ФАКТИ

 Свого часу Нойшванш­тайн зачарував Петра Ілліча Чайковського, й саме тут, вважають його біографи, у композитора народився задум створити ба­лет «Лебедине озеро». Казко­вий замок надихнув також і Уолта Діснея: саме таким по­стає його Казкове Королівство у мультфільмі «Спляча красу­ня». Нойшванштайн став дже­релом натхнення майстрів, котрі споруджували в паризь­кому Діснейленді замок Спля­чої Красуні, а також багатьох театральних художників та ілюстраторів.

  Рожеве австралійське диво

  На так званому Середньому ост­рові, одному з десятків острівців архіпелагу Дослідження, що в Ав­стралії, є озеро Хіллер. Воно соло­не й повністю яскраво-рожеве! Та ще й облямоване смужкою біло­сніжної солі. Зусібіч його оточує зелене віття різних видів евкаліп­тів, і лише вузенька смужка біло­го піску відділяє їх від синього океану. Все це видається неймо­вірним, казковим. Окрім того, ро­жевою вода залишається навіть тоді, коли її набирають у контей­нер. Уперше згадки про дивне ро­жеве озеро з’явилися 1802 року: про озеро розповів британський мореплавець і гідрограф Метью Фліндерс. Знахідка привернула увагу, на острові оселилися «про­мисловці» – мисливці на китів і тюленів.

На початку ХХ століття озером за­опікувалися «впритул»: розпоча­ли видобувати сіль. Через шість років промислові запаси вичер­палися, тож тут залишилися хіба що науковці й мандрівники. Ата­ємниця залишається. Попервах учені гадали, що дивного забарв­лення озеру надають водорості. Бо найчастіше так і трапляється: приміром, червона водорість у солоній воді виділяє червоний фарбник. Але, дослідивши озеро Хіллер, науковці переконалися, що тут узагалі немає водоростей. То в чому ж тоді полягає загадка рожевої води? Невідомо. Розв’язують її донині.

 Серед тюльпанової феєрії

 Тема на часі, чи не так? Отже, у «тюльпанових» Нідерландах, між Амстердамом і Гаагою, в ма­ленькому містечку Ліссе на тридцяти двох гек­тарах землі розкинувся славетний Кьокенхоф – всесвітньо відомий парк квітів. Він називається «королівський», або Сад Європи, хоча доволі кумед­но, що в буквальному перекладі назва означає «кухонний парк». Іне випадково.

Колись давно тут були мисливські угіддя, згодом влас­ники ближнього маєтку висаджували й збирали пря­нощі для кухні. Зрештою, 1840 року на замовлення господарів відомі архітектори-дизайнери Зохери спроектували великий парк в англійському ландшафтному стилі – саме він понині і є основою Кьокенхофу.

...Чи доводилося вам колись спостерігати понад сім мільйонів квітучих тюльпанів, нарцисів, гіацинтів? Навідайтеся сюди не пізніше 20 травня – й побачите не лише найкрасивіший у світі весняний квітковий парк, а й тридцять пречудових експозицій, сім чарів­них садів і сто прегарних витворів мистецтва. Тим ча­сом садівництво не стоїть на місці, то й у чарівних са­дах Кьокенхофу відображено різні стилі й тенденції – відповідно до нових модних напрямів.

Першу виставку-скансен у парку було організовано ще 1949 року, й відтоді вона перетворилася на обов’язковий щорічний захід, бажаний та очікува­ний, який приваблює мільйони туристів.

Цьогоріч «тематична країна» Саду Європи – Велика Британія, яка славиться різноманітними, вишукани­ми, винахідливо збудованими й любовно доглянути­ми садами. Тож відвідувачі матимуть змогу роздиви­тися квіткову мозаїку, що відтворює Біг Бен і Тауер­ський міст. Розмір мозаїки – 22 на 13 метрів, і задля створення такої композиції було висаджено 60 000 квіткових цибулин.

Обслуговування гостей у парку продумано до дріб­ниць. Упродовж багатьох років дозволяється роз’їжджати на велосипеді поміж квіткових полів на­вколо парку. Нині з’явилася можливість здійснити прогулянку в так званому «тихохідному човні» з електромотором. Такі човни не забруднюють атмосферу, майже нечутно рухаються вузькими неглибо­кими каналами серед заворожливої пишної краси. Аще можна замовити повітряну прогулянку на літа­ку «Дакота» й помилуватися Кьокенхофом і навко­лишніми квітковими полями з висоти.

Екскурсії проводять голландською, англійською, французькою, німецькою, італійською, шведською, російською, іспанською, японською та китайською мовами. Теж, як бачите, своєрідне яскраве суцвіття!

30.03.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини