« на головну 18.07.2024
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1253)
20
Червень
 
Інтерв’ю
 
СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»


РУБРИКИ


Передплата





Статті Подорожі

Неживе, а таке мобільне!

Неживе, а таке мобільне!

Уявіть собі картинку: ніч, рясно всипане зорями небо, чітко видно Чумацький Шлях, а під ним – ніби приспана небом без­людна рівнина; ні рослин­ності, ані будь-яких ознак життя. Йдеться про знімок, на якому зображено своє­рідну територію в амери­канському штаті Каліфор­нія, – Долину Смерті. Не більше, не менше. Тут є ви­сохле озеро Рейстрек-Плайя, й цікаво, що в його назві зійшлися поняття, здавалося б, зовсім непоєд­нувані: траса для перего­нів (англ. racetrack) і берег (ісп. playa). Це місце оточу­ють гори, і в сезон сильних злив вода стікає зі схилів, утворюючи неглибоке озе­ро, яке швидко випарову­ється під пекучими соняч­ними променями. Десь ли­шається м’яка вогка глина, десь дно озера висихає, тріскається, вимальовую­чи такий собі візерунок із шестикутників.

Саме в сухому річищі перманентного озера виявили дивний феномен: ка­мені, що самостійно руха­ються, ковзають чи по­взуть. Ці камені – масивні глиби вагою до 30 кг. Руха­ючись, вони лишають по собі сліди, не надто глибо­кі, зате довгі – кілька десят­ків метрів «виораної» бо­розни. Причому борозна тягнеться практично від кожного каменя, що розта­шований у межах playa – бе­рега. Окремі з них лишають позаду математично рівні лінії, інші глиби, навпаки, заходяться виписувати такі «кренделі», що аж підстри­бують і перевертаються й у такому вигляді продовжу­ють шлях. Іноді дві брили, що опиняються поряд, по­чинають рухатися пара­лельно, інші ж, навпаки, розходяться в різні боки.

Зрештою, такі хвацькі віражі («рейстрек»!), вкар­бовані в глину, не могли не привернути до себе уваги як науковців, так і просто цікавих, причому ще здав­на. Спочатку вчені зроби­ли висновок, що причиною таємничого руху є магніт­ні поля. Проте не спромо­глися цього довести – ні ло­гічно, ні науково. Далі було висловлено гіпотезу, що рух каменів – віддале­ний результат сходження льодовиків, і саме крига «допомагає» валунам по­взти. Але інші науковці до­вели, що крига не дозволя­ла б каменям, що опиняли­ся поряд, роз’їжджатися врізнобіч, вони неодмінно рухалися б разом, будучи вморожені в одну й ту саму крижину.

Нові дослідники вису­нули чергову низку чинни­ків, передусім доволі ковз­кий ґрунт, простіше кажу­чи, багнюка. Але що ж при­мушує камінь розпочати рух? Тож наступна здогад­ка – вітер: мовляв, він під­штовхує камені, що ле­жать на слизькій глині. Проте американський гео­лог Дж. Стенлі посперечав­ся з цим припущенням, за­певняючи, що камені над­то важкі, аби ними рухали повітряні маси. Ще дехто вказував на можливий вплив землетрусів. Проте й таку здогадку швидко відкинули, адже цей район абсолютно сейсмічно неак­тивний.

Надто багато незрозумі­лого, пише bigpicture.ru. Дивним є й те, що рухливі камені дружно підтвер­джують назву озера: пере­гони всередині берегів. Що ж було первинним? І на це відповіді немає...

 

  •  ДИВА НЕ ПРИПИНЯЮТЬСЯ

 Якби давньогрецький Сізіф здогадувався про приховану здатність ка­меня самотужки виби­ратися нагору, він, ма­буть, уникнув би тяжко­го покарання. Ось, ска­жімо, ще один загадко­вий живий валун зна­йшли в Тибеті поблизу буддійського монасти­ря. Камінь не лише по­взає, а й самостійно пі­діймається на доволі високу гору, при цьому його вага сягає 1100 кг! Велет мандрує за чітким маршрутом: зводиться на висоту 2560 м, спус­кається вниз і знову роз­починає свою траєкто­рію, долаючи шлях на­гору довжиною в 60 км упродовж 50 років.

Ав Англії періодично підповзає до моря так званий камінь короля Артура, аби «напитися солоної води», як ка­жуть місцеві мешканці. Вага каменя – 25 т! І, звичайно, він дуже ціка­вить туристів.

Проте існують і камені-антиподи, тобто такі, що змінювати локацію ніза­що не хочуть. Розповіда­ють, що в тій же Англії, у графстві Ессекс, усередині 40-х років минуло­го століття розширюва­ли дорогу, й бульдозер зсунув убік солідний гранітний камінь, що вріс у землю. Що тут по­чалося! Тогочасні газети й журнали навперейми повідомляли, що на церковній дзвіниці, що була порожньою й зачи­неною, самі задзвонили дзвони, важкі дерев’яні колоди, сільськогоспо­дарське знаряддя літа­ли в повітрі... Мешканці найближчого села ра­зом з будівельниками поспішили повернути камінь на місце, ще й вдалися до певних ма­гічних ритуалів. І все враз заспокоїлося.

 

 

 Суворий і ніжний народ

 Північні народності, про які ми загалом знаємо небагато, це все ж таки «річ у собі», і за всієї цивілізова­ності й талановитості, освіче­ності та користування інтер­нетом численних представ­ників однаково лишаються містично таємничими й вра­жаюче проникливими в сво­їх ексклюзивних уявленнях про світоустрій. Зокрема, про Горішній і Нижній світи, кожен числом сім і відповід­но втілює Добро й Зло, з прошарком між нижнім Не­бом і горішньою Землею, де, власне, живуть люди. Авони тут суворі, як сама при­рода, і водночас мудрі: мит­тєво складають психологіч­ний портрет співрозмовни­ка, ясно бачать нещирість чи неправду. Приміром, якути, будучи переконаними язич­никами, за природою своєю схильні, передусім, подиви­тися, послухати, подумати, а не заперечувати й битися. Тому російські місіонери, безпомилково поставивши на джентльменські особли­вості якутського характеру, легко обійшлися без крива­вих драм, а достукалися до північних сердець мирним шляхом. Вивчили мову або­ригенів, переклали на неї Святе Письмо, проповідува­ли мовами корінних наро­дів. А водночас принесли освіту, медицину, культурні зв’язки. Звичайно, шамани й прихильники старих віру­вань нікуди не ділися, адже Якутія (Республіка Саха) – ве­лика. Просто новонаверне­ним уже не можна бути при­сутніми на камланні, а ша­манам, що охрестилися, – по-старому чарувати.

 

 

 Розвінчати міф

 Настоятель Дніпропе­тровського храму на честь Іверської ікони Божої Матері, про­тоієрей Микола Несправа – людина незвичайна. Він за­взятий дослідник і мандрів­ник. Торік священик пре­зентував землякам власну працю «Книга «Листи пілі­грима, або Ми всі трохи па­пуаси», написану в епісто­лярному жанрі. Перед тим він вирушив у джунглі Па­пуа – Нової Гвінеї, аби озна­йомитися з життям абори­генів, де ще практикується канібалізм і панують зако­ни кам’яного віку.

Нині Микола Несправа ви­рушив до Мексики, на пів­острів Юкатан, де колись іс­нувала давня цивілізація майя. «Цією експедицією мені хотілося б розвіяти міф про точність календаря майя і про кінець світу», – цитує Укрінформ отця Ми­колу, який уважає, що згада­ний календар мав приклад­ний характер і був прив’язаний передусім до сільськогосподарських робіт індіанців. УМексиці настоя­тель має намір зустрітися з групою науковців і дізнати­ся їхню думку з приводу прогнозів і легенд майя. Під час прес-конференції у Дні­пропетровську священик за­уважив: «Календар розра­хований на певний період, і після його закінчення жерці просто мають складати но­вий. Жерців більше не ли­шилося, тож люди почина­ють фантазувати, що буде далі. Йці фантазії вже пере­ростають у якийсь психоз».

 

  Свято тривалістю в рік

  Найпопулярніша пам’ятка французької столиці – славет­ний собор Норт-Дам де Парі нещодавно відзначив власне 850-річчя. За рейтингом прива­бливості для туристів він ли­шив далеко позаду не менш знану Ейфелеву вежу, бо собор щороку відвідують 14 млн лю­дей, а вежу – вдвічі менше. У Соборі Паризької Богоматері серед інших скарбів зберігаєть­ся одна з найважливіших хрис­тиянських реліквій – Терновий вінець Христа. Аорган собору – найбільший у світі і налічує 111 регістрів і близько 8 тис. труб. Архітектори вважають, що секрет неповторної величі храму полягає в «змішаній кро­ві»: 1163 року готика починала витісняти романський стиль, і Нотр-Дам де Парі втілює їхній синтез. Фігурально кажучи, уні­кальний храм має аж три дні народження. Другий – це вихід у світ романа Віктора Гюго і третій – блискучий французько-канадський мюзикл Ріккар­до Коччанте (композитор) та Люка Пламондона (лібрето), що підкорив увесь світ. Ну й, зрозуміло, що архітектурний шедевр перебуває під надій­ною охороною своїх гаргуль, яким нині не лишається нічого іншого, як набути якомога гос­тиннішого вигляду, адже уро­чистості триватимуть аж до 24 листопада наступного року.


 

20.12.2012


Тетяна МОРГУН, оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

10.07.2024 21:02

08.07.2024 20:16

08.05.2024 21:25

08.05.2024 21:01

05.04.2024 21:44

22.03.2024 19:35

15.03.2024 18:49

15.03.2024 18:46

10.02.2024 18:02

10.02.2024 18:01

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2023©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання