Чому море теплішає
Нещодавно у
«Профспілкових вістях» було надруковане інтерв’ю з Головою ФПУ Василем Хара,
яке уважно прочитали й у колективі кримського санаторію «Лівадія» Укрпрофоздоровниці.
І, зрозуміло, не тільки тому, що цей санаторій згадується в інтерв’ю.
«Для всіх нас – і двохсот співробітників, і
тисяч людей, які покращують тут здоров’я, вкрай важливо відчути підтримку,
почути про принципову позицію нашої Федерації, – говорить головний лікар
санаторію, заслужений лікар України Олександр Плахотний. – Саме це бачимо й у
конкретних справах. Василь Хара, Сергій Українець, інші керівники, а також
юристи ФПУ забезпечили нас необхідною правовою базою для обстоювання свого
закладу. Ми впевнено витримуємо тиск різноманітних перевірок з боку кримських
адміністративних органів, інспекцій, бо керуємося законом, захищаючи інтереси
людей праці».
За цими словами –
рішучість умілого хірурга, твердість досвідченого керівника. До речі, познайомив
мене з ним начальник сусіднього «Прикордонника» Іван Чорний, коли днями
святкувався ювілей цього санаторію. Ювіляри говорили про те, що досвід фахівців
«Лівадії», заснованої ще у 20-ті роки минулого століття, неодноразово ставав
їм у пригоді.
На «Прикордонник»
– так само як на санаторії інших силових та владних структур, звісно, ніхто не
зазіхає. А от профспілковий чомусь розглядають як «слабку ланку». До речі, як
свідчить архівний документ, що висить у рамці на стіні в кабінеті головного
лікаря, колись «Лівадія» мала ім’я «вождя народів». Отже, «вожді» передали
колишню царську власність наймасовішій організації трудящих, а за демократії
комусь кортить розпочати зворотний процес?!
Поруч з архівним
– сучасні документи: нагороди санаторію за перемоги у кримських і всеукраїнських
конкурсах, відзнаки від тих самих силових структур, а також Податкової
адміністрації – за сумлінну сплату всіх податків тощо. Дружні стосунки
склалися й з місцевою радою – колектив санаторію було відзначено на Дошці
пошани, де нещодавно висів портрет головного лікаря «Лівадії».
«Ми бачимо, що
численні перевіряючі стали частіше, ніж зазвичай навідуватися до нас не тому,
що підозрюють у якихось порушеннях, а тому, що дістали відповідні вказівки, –
кажуть «лівадійці». – Що ж, якщо вже так, то з їхньою допомогою ми побачимо,
над чим іще слід попрацювати. І налаштовані саме на це».
Дійсно: працюють
тут люди конструктивні, вони знаходять позитивні моменти навіть у тиску –
мовляв, з боку видніше. Лікувальний пляж санаторію – охайний, зі зручностями.
Але ж перевіряючі знайшли недолік: треба встановлювати не загальні бачки для
сміття, а окремо для кожного виду відходів. Треба – значить, треба.
Профспілки завжди за високу культуру обслуговування. Які ж можуть бути
суперечки і при чому тут власність?
– Щодо пляжів, їх
реконструкції ми маємо масштабні плани, – ділиться О. Плахотний. – Звісно,
для їх реалізації, а також для втілення інших наших проектів потрібні
інвестиції, а криза підірвала відповідні можливості. Але ж і у кримської
влади немає на це грошей. А якщо вона бажає одноразово поповнити бюджет за
рахунок продажу нашого та інших санаторіїв, забравши їх, то це – хибний шлях.
Нові власники захочуть швидко «відбити» вкладені гроші, й почнеться те, що ми
бачимо навкруг.
Наш колектив теж
привчається заробляти гроші, – продовжує головний лікар. – Як же без цього?!
Створили сучасну службу маркетингу. Але ж для цього не треба змінювати
власника. У нас він і без того досить ефективний. Скажу за останнє десятиріччя,
коли очолював санаторій. Приміром, реконструювали водолікувальне відділення,
старі корпуси, переобладнали номери без зручностей – у кожному тепер є все
необхідне. Їх стало трохи менше, але ж утримуємо доступний рівень цін на масові
путівки. А той, хто бажає жити в апартаментах, платить відповідно більше.
Ми познайомилися
з мешканцями ВІП-корпусу – москвичами, заступником генерального директора
Центру сертифікації та екологічного моніторингу, доктором сільськогосподарських
наук, лауреатом Державної премії Росії в галузі науки і техніки Олексієм
Кургановим, його сином – головою столичної колегії адвокатів Олексієм та
онуком – першокласником Ярославом. Вони задоволені і сервісом, і лікуванням у
профспілковій оздоровниці, навіть продовжили перебування тут.
«Приємно
спілкуватися з представниками трудових колективів України, чути, що їм, як і
нам, тут сподобалось, – зауважує московський учений. – Я свого часу працював у
Чорнобильській зоні, захистив пов’язану з нею дисертацію й маю міцні зв’язки з
виробничниками, аграріями вашої країни. І прекрасно, що в «Лівадії» для них
створено такі чудові можливості для оздоровлення, відпочинку. Вони їх цілком
заслужили, й дійсно – потрібно все це зберегти».
Навряд чи варто у
цій статті перераховувати все, чим славиться «Лівадія», традиційні та сучасні
методи лікування, що застосовуються тут. Але ж не можна не зазначити, що ця
велика оздоровниця (сім спальних і три лікувально-діагностичних корпуси),
розташована у знаменитому палацовому комплексі, має кардіологічну
спеціалізацію. Причому тут діє єдине на узбережжі відділення реабілітації
хворих, які перенесли гострий інфаркт міокарда. То ж до усього цього надбання
треба ставитися щиросердно!
А щодо коштів на
подальший розвиток… Головний лікар показав, які куточки великої території
можна було б на тендерній основі здати в оренду. Нехай інвестори одержують тут
свій прибуток, частину якого вкладають у подальшу модернізацію санаторного
господарства. Це взаємовигідно для Укрпрофоздоровниці, санаторію, ділових
партнерів.
Звісно, тут
потрібні сумлінні, надійні партнери, які серйозно займаються економікою,
вирішують соціальні проблеми трудових колективів. А налагодити співробітництво
з ними можуть допомогти галузеві профспілки – насамперед промислові.
Звичайно, мобільнішим має бути співробітництво з фондами соціального
страхування, щоб спершу вирішувалися бюджетні, тендерні проблеми. Не тільки
«Лівадія» багато втратила від того, що пільгові соцстрахівські путівки почали
реалізовувати лише наприкінці липня. Та й і це добре. Принаймні все слід планувати.
Щоб санаторним працівникам не казали «потерпіть іще», «от-от питання
вирішиться», а щоб вони мали чітку перспективу й змогу відповідно розподіляти
своє навантаження.
– Як пройти до
моря? – запитав я у якоїсь пари.
– Та ми ще не
ходили, воно, кажуть, холодне. Здається, отією Царською, або, як там написано,
Сонячною стежкою.
Стежка виявилася
більш ніж шестикілометровою і, як урешті-решт з’ясувалося, вела не до моря, а
пролягла вздовж, над ним. А до моря – ось воно, видно серед кипарисів! – можна
дістатися санаторними ліфтами або вниз сходами, що ведуть і наверх. Скільки,
виявляється, шляхів – тільки не треба блукати-плутати, щось вигадувати, коли є
перевірені. Тим більше, що море із середини липня все ж таки стало теплішим.
Течія змінилася – усім на користь.
Так воно і має
бути.
НАГОЛОС
Те, що нині
відбувається на південному узбережжі Криму, може побачити кожний, хто сюди
приїжджає: намагання невідомо (чи відомо) кого захопити бодай кожний клаптик
цієї всеукраїнської, світової скарбниці. Землі вже мало – давай і море, дороги
до нього! У привласнених чи нових будівлях навряд чи хтось буде займатися
копітким, всесезонним оздоровленням трудівників. Поверхи здебільшого здають
під готелі, квартири для тих, хто у змозі за них заплатити, навіть постійно проживаючи
в іншому місці.
02.08.2011
Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ, спецкор «ПВ»
|