Питання руба: реформуввання профспілок
Проблема, про яку йшлося у статті «Чи потрібні реформи
профспілкам?» («ПВ», № 12 від 22 березня 2012 року) Мирона Іванківа, нашого
колеги із Львівської області, сьогодні вже не просто актуальна, а нагальна.
Підтримуючи в основному викладені у статті думки автора із зазначеної теми, а
пропозиції – в цілому, висловлюю своє бачення посилення впливу профспілок на
вирішення питань соціального захисту найманих працівників.
Профспілковий рух в Україні потребує вже не лікування, а
вжиття оперативних заходів.
По-перше, повністю погоджуюся із проблемою, висловленою
паном Мироном, що «сьогодні люди здебільшого не готові активно захищати свої
соціальні права». А чому? А тому, що їх радянська влада привчила не думати
про захист своїх прав – треба було лише продуктивно й економічно працювати.
Нині більшість працюючих спілчан бачать у профспілках щось
на кшталт «каси взаємодопомоги», організації, куди можна звернутися за
вирішенням своїх проблем і т. ін., але не як до організації, яку треба підтримати
своїм голосом, своєю присутністю, своєю участю. Мовляв, вніс 1% місячної
зарплати і більше від мене нічого не вимагайте, я вам нічого не винен, я
заплатив за все. А ви – профспілка, от і працюйте.
Із власного досвіду п’ятирічної роботи головою міської ради
профспілок на громадських засадах знаю, чого коштує організація й проведення
першотравневого мітингу солідарності всіх найманих працівників. Та ще коли
Перше травня перед «довгими» вихідними, усім треба на дачу, до когось
погостити. Витратити цього дня три-чотири години, аби виявити єдність і
солідарність, рядовому членові профспілки ой, як шкода.
Тому згоден з думкою автора, що одним із головних завдань
профспілок – навчити спілчан обстоювати свої права. А для цього треба
постійно інформувати їх про те, що роблять профспілки для захисту
економічних і духовних інтересів працюючих. Коли існує проблема, яку слід
вирішити, то треба цілеспрямовано діяти. Провели засідання, запланували, що
треба зробити, зробили – тож поінформуйте про це членів профспілки.
По-друге, якщо ми – організація, то має бути дисципліна,
слід виконувати постанови вищих органів. Із цього випливає просте рішення:
треба готувати юридично та економічно підготовлені кадри для всіх ланок
профспілкової структури. Демократія демократією, а підбором керівників ланок
треба управляти, згідно з прийнятими статутами, що треба переробити і законодавчо
ухвалити.
По-третє, підтримую автора в тому, що треба раз і назавжди
викреслити з постанов, а тим більше з угод, згаданих ним дієслів, посиливши
контроль за виконанням прийнятих рішень.
Хотілося б звернути увагу на питання виконання сторонами
Генеральної угоди, а точніше Стороною власників, вимог пункту 2.1 Розділу II
«Оплата праці» Генеральної угоди щодо забезпечення за період із 2010 по 2012
рік середньорічного зростання середньомісячної реальної заробітної плати на
рівні не нижчому, ніж зростання реального внутрішнього валового продукту.
Ось тут і надходження до Пенсійного фонду України не менше, ніж на 20%, і подолання
бідності серед працюючих, й інвестиції в економіку країни без позичок МВФ.
Чому за невиконання угоди ніхто не несе відповідальності?
Згоден також з автором щодо розвитку в гуманітарній сфері
суспільства, виховання молоді патріотами своєї Батьківщини. Без цього – немає
майбутнього України як держави. Коли ж профспілки представляють найбільш
активну, працюючу частину суспільства, яка є виробником валового продукту –
основи економічного розвитку держави, то треба ефективніше працювати у
питаннях виховання молоді, розвитку спорту, організації культурно-масових
заходів, наполегливо вимагати від Уряду дієвих зрушень у цьому питанні.
Іван АРТЮХ,
Голова обкому Луганської обласної організації профспілки «Машприлад»
України
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАНЕ
Нині майже не розглядається питання відповідальності за
невиконане. Все списують на об’єктивні причини. Кожен рік на десятки тисяч
зменшується профспілкове членство. І що? А приклад ми беремо з указів минулих
президентів про погашення боргів із заробітної плати, постанов Кабмінів у
відставці про розвиток вітчизняного виробництва, створення робочих місць.
Борги із зарплати збільшуються, та ще й на економічно активних підприємствах
Приміром, із 16 фарфорових заводів залишився один, та й той, можливо, не
доживе до кінця року. По кожній галузі можна навести приклади вимирання
містоутворюючих підприємств. Треба законодавчо підтримувати вітчизняного
виробника: зменшувати для таких підприємств податок. Усі про це знають, кажуть,
у тому числі і Прем’єр, а підприємства гинуть.
ЯК ПРАЦЮВАТИ І НАД ЧИМ?
Голова первинної профорганізації ЗАТ «Славутський комбінат
«Будфарфор» Микола Бойко висловив власне бачення щодо зміцнення профспілок. На
його думку, необхідно працювати за такими напрямами.
Організовувати профспілкове навчання слід починати іще зі
школи, технікуму, інституту, адже молодь – це потенційні члени профспілкової
організації. В ході навчання потрібно не тільки розповідати про завдання
профспілки, її функції, а й наводити реальні приклади захисту працівників (суть
проблеми та як її було вирішено). І що більше таких прикладів, то краще.
Формувати профспілкове ядро, тобто залучати людей, які
вміють спілкуватися, переконливо та аргументовано доводити свою позицію,
безстрашно обстоювати власну точку зору, захищати свої права та права
спілчан. Гуртувати людей навколо проблеми. Аналізувати проблемні питання, які
виникають упродовж року, а також підбивати підсумки того, що вдалося вирішити,
а що – ні та чому?
Проводити навчання всього профспілкового активу
підприємства та заслуховувати загальний звіт голови профкому про роботу
організації за рік.
Організовувати круглі столи для голів профспілкових
організацій міста із різних питань, на яких обговорювати нагальні проблеми та
шляхи їх розв’язання. Проявляти солідарність і згуртованість при проведенні
спільних акцій. На круглі столи запрошувати пресу, аби інформувати громадськість
про успіхи та проблеми на підприємстві і виконання керівництвом колдоговору.
Це спонукатиме керівника підприємства уважніше ставитися до проблем, які
порушують профспілки, та докладати усіх зусиль для досягнення успіхів.
Одним із недоліків нинішніх профспілок вважається
радянське минуле. Потрібно змінювати стиль роботи. Настали інші часи, прийшли
інші власники. Головна їхня мета – надприбутки, а робітників вони вважають
тільки дешевою робочою силою. Загалом профспілки втрачають довіру народу,
немає кому лобіювати ідеї профспілок на законодавчому рівні, що мають робити
народні депутати Верховної Ради. Все це ускладнює роботу первинних профспілкових
організацій в обстоюванні прав працівників.
Чому ж люди виходять із лав профспілок?
По-перше, втрачено довіру до профспілок. Працівники не
вірять, що профспілка може щось протиставити могутнім власникам, зможе
обстояти їхні права у разі потреби. Як кажуть – «Поки товстий схудне, худий
ноги протягне».
По-друге, великі проблеми створюють існування на
підприємстві двох профспілок. В іншої профспілки матеріальна база значно
краща, вони нікуди нічого не платять, це дає значно кращі можливості. Це директорська
профспілка, або просто турбюро. Сервісна модель профспілок веде до її розвалу
та загибелі. Причина виходу з нашої профспілки – це незначні можливості.
Історія свідчить, що бідність породжує продажність. Для розв’язання цієї
проблеми потрібне втручання вищих керівних органів профспілки, адже потім може
бути пізно.
Поки що профспілки тільки розвалюються, бо вони втрачають
довіру працівників. А створення нової профспілки – це непростий шлях, але цим
потрібно займатися, але поки що результат – нульовий. Спершу потрібно повернути
довіру до профспілок, а створення нових профспілок – питання часу. Слід
відродити головну функцію профспілок – захист. Роботодавець має чітко розуміти,
що якщо проблемою зайнялася профспілка, то її потрібно якнайшвидше
розв’язувати, інакше можуть виникнути проблеми. Але для цього потрібно мати
численну та згуртовану профспілкову організацію. Лише за таких умов
роботодавець буде з повагою ставитися до профспілок: «Краще мати поганого
союзника, ніж гарного ворога».
Федерація профспілок Хмельницької області
09.04.2012
|