ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Чи потрібні реформи профспілкам?

Питання, винесене на засідання Ради ФПУ 15 березня 2012 року, «Про по­зицію профспілок щодо державної політики оплати праці та посилен­ня колективно-договірного регулювання оплати праці» є одним з найактуальніших. Якщо проаналізувати кількість різноманітних заходів, присвячених захисту соціально-економічних прав та інтересів спілчан, засідань і заяв органам центральної влади та представникам місцевих виконавчих органів влади і самоврядування, отримаємо вра­жаючі цифри, які виражаються тисячами. І тут виникає логічне й цілком справедливе запитання: які ж наслідки всіх цих зусиль вибор­них органів профспілкових організацій? Щоб отримати відповідь, до­статньо поглянути на констатуючі частини рішень цих засідань. То чому ж профспілкові зусилля із захисту соціально-економічних прав спілчан не приносять вагомих результатів?

 Відповідь на це за­питання пов’язана з іншим: чому поля­ки, чехи, словаки, угорці, зрештою, три народи Прибалтики, з якими ми вийшли зі спіль­ної імперії, змогли за 20 років успішно розбудувати державу, забезпечити на­лежний рівень демократії та умови життя своїх грома­дян, максимально наблизи­ти їх до загальновизнаних європейських стандартів і приєднатися до Європей­ського Союзу, а наша з вами Україна, за оцінками за­хідних експертів, зокрема «Дойчебанку», маючи чи не найкращі стартові умови на початку 90-х років для свого успішного розвитку, сьо­годні опинилася за багать­ма показниками і, що най­гірше, рівнем життя людей на одному з останніх місць у Європі?

За згадані роки представ­ники політичних партій, які в результаті виборів при­ходили до влади, говорили на загал правильні речі, проте їхні справи зазвичай розходились із заявами і не сприяли розвитку держави. Експерти мають із цього приводу власну думку, за­уваживши, що люди, які керували і керують кра­їною, не є її патріотами, вони здебільшого – космо­політи, ментально зали­шаються соціалістично-радянськими, не сприймають і не розуміють викликів су­часного світу.

Хочу висловити власне бачення з приводу того, що робити, аби принаймні спробувати щось змінити в нашому суспільстві, змі­нити ті засади та цінності, які формують олігархи-космополіти. За 20 років, досить малий проміжок часу, радянське соціаліс­тичне суспільство з тоталь­ною державною власністю, колоніальною за структу­рою, раптово, з мільярдним обкраданням пересічних громадян, стало всуціль ка­піталістичним.

А чи змінилась відпо­відним чином ідеологія профспілкового руху? Де-що змінилась, але зміни ці вкрай незначні. І тут ви­мальовуються дві пробле­ми. Перша – профспілкові функціонери вищого еше­лону живуть у власному віртуальному світі, не від­чуваючи того, що коїться в низових структурах проф­спілок. Багато важливих аспектів життя суспільства вони оминають або вдають, що їх немає. Друга – дуже часто рядові спілчани нас, функціонерів, називають профспілкою і кажуть: «Ви там, профспілки, нічого не робите!»

Щодо першої проблеми, сподіваюся, що вище керів­ництво профспілок і Ради ФПУ із собою розберуться. Другу слід вирішувати на місцях, але, на мій погляд, це не так просто. Складно­щі полягають у тому, що сьогодні люди здебільшо­го не готові активно захи­щати свої соціальні права. Враховуючи українські ре­алії життя, одним із осно­вних завдань профспілок є навчити своїх спілчан не боятися і вміти від­стоювати свої законні права. У різних галузях ця проблема має свої осо­бливості. Традиційно шах­тарі в нас найбільш гото­ві до масових активних дій. Останнім часом свою згуртованість показали громадські організації афганців, чорнобильців, малий і середній бізнес. Якщо ж узяти державних службовців нижчої і серед­ньої категорії, а це 74,3% усіх службовців, робота яких оцінюється як приби­ральник чи працівник без кваліфікації, то вони чин­ними законами позбавлені будь-якої можливості захи­щати свої соціальні права. Влада залишила їм єдине право – звертатись до неї з листами і заявами, отриму­ючи натомість формальні відписки. А якщо когось не влаштовує мізерна платня – звільняйся. Таким чином, будь-який профспілковий орган і державний службо­вець у нинішній соціально-економічній ситуації зали­шаються безправними.

Найбільшим здо­бутком проф­спілок у минулі роки, на мою думку, було до­сягнення домовленості з урядом про укладення Ге­неральної угоди. Проте, нам удалося це зробити не тому, що тодішній уряд був настільки поступливим, вирішальний вплив тут мала демократична зару­біжна громадськість, а не розуміння наших можно­владців.

Чи працює Генеральна угода? Якщо бути чесним та об’єктивним, то воче­видь за всі роки підписання таких угод можна знайти певні здобутки представ­ницького органу профспі­лок. Проте, за оцінками фахівців ФПУ, генеральні угоди виконувались при­близно на 30%. І такий ре­зультат має свої причини, які необхідно усунути. Так, текст Генеральної угоди слід суттєво скоротити, не дублювати в ньому норм чинного законодавства (во-ни й так повинні працюва­ти), не намагатися охопити всі сфери життя суспіль­ства, не використовувати в записаних зобов’язаннях дієслів: сприяти, забезпе­чити, вжити заходів, підви­щити, посилити і т. ін.

Представницький проф­спілковий орган пови­нен добиватися від уряду зобов’язань щодо вирі­шення найважливіших проблем спілчан: рівня зарплати, недопущення за­боргованості з її виплати, створення здорових і без­печних умов праці, домага­тися від Кабміну ефектив­них рішень для залучення іноземних інвестицій у нові виробництва, подо­лання в Україні тотальної корупції. Вкрай важливи­ми для нашого суспіль­ства є питання створення нових робочих місць, роз­виток вітчизняного вироб­ництва, що стане запору­кою суттєвого збільшення відрахувань до бюджету, відповідних фондів, спри­ятиме працевлаштуванню молоді, поверненню на батьківщину мільйонів за­робітчан.

Але для цього зобов’язання, взяті урядом, мають бути підкріплені відповідними коштами, ві­дображеними в окремому рядку державного бюдже­ту, і відповідними фінансо­вими зобов’язаннями бізне­су, роботодавців.

Аналогічну роботу слід провести з регіональними угодами. У них не потріб­но повторювати того, що визначено функціями від­повідних структур ОДА, не вносити різні програми, які ОДА розробляють і реа­лізовують. У регіональних угодах мають міститися зобов’язання влади і ро­ботодавців, найбільш на­гальні для регіону. Мають бути визначені три-чотири проблеми, їх економічно обґрунтоване вирішення і місце в обласному бюдже­ті. Такий підхід до угод принесе суспільну користь, і люди це відчують.

Щоб найвищий проф­спілковий орган якомога ефективніше впливав на вирішення питань, що на­лежать до сфери діяльнос­ті профспілок, йому також потрібно реформуватись із урахуванням нинішньої суспільно-політичної ситу­ації в країні. З цього приво­ду пропоную наступне.

По-перше, створити в апараті ради ФПУ потуж­ний центр аналізу еко­номічних процесів і тен­денцій, які продукуються урядом, Президентом, Верховною Радою Украї­ни. Одержавши об’єктивні дані, вже на етапі прийнят­тя законів та рішень можна буде максимально вплива­ти на їхню соціальну спря­мованість. По-друге, поді­бний аналітичний центр має працювати в правовій сфері і запобігати ухва­ленню неприйнятних для суспільства законів. По-третє, він має відстежу­вати, які тенденції відбува­ються в гуманітарній сфері суспільства, як задоволь­няються духовні потреби, як ведеться національно-патріотичне виховання гро-мадян.

Ознайомившись із матеріалами зустрічі проф­спілкового ак­тиву з Прем’єр-міністром України 27 січня цього року, був прикро вра­жений тим, як Микола Аза­ров говорив про тіньову еко­номіку. Це був вияв такого собі жалю... На завершення він констатував: «Ситуацію в країні ускладнює великий відсоток тіньової економі­ки». Поставив Микола Аза­ров риторичне запитання про вивіз великих обсягів ка­піталу з України в так звані «офшори». Сам же і відповів: «Щоб цьому запобігти, необ­хідно змінити умови опо­даткування». Вкотре постає логічне запитання: чому уряд, Президент і Верховна Рада України не виводять економіку з тіні, не зміню­ють умов оподаткування? І чому профспілкам із цього приводу не висловити своєї позиції? Адже за цим прихо­вані великі гроші, яких так не вистачає уряду.

Твердо переконаний, що профспілки не мають права залишатися осторонь гостро­го для українців питання щодо вибору цивілізаційно­го напряму свого розвитку. Мені, звісно, закидатимуть, що це питання політичного спрямування, а профспілки політикою не займаються. Але йдеться не просто про політику, а й про життя і розвиток української нації в сім’ї європейських народів.

Переконаний, що в цій статті багато хто знайде від­повіді на гострі питання на­шого життя. Не претендуючи на істину останньої інстан­ції, запрошую вас, колеги, до конструктивного діало­гу на сторінках газети.

Мирон ІВАНКІВ,

член ради ФПУ, Голова Львівської обласної організації профспілки працівників державних установ

•  СТРАЙКОВИЙ ФОНД

Першочерговим завданням для профспілок є створення страйкового фонду. Доки пожадливі олігархи не при­брали до рук те майно, яке ще залишилось у профспі­лок, пропоную, як і на VІ з’їзді ФПУ, частину доходів від нього використовувати для формування такого фонду.

27.03.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини