СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Діалог уряду і профспілок: «реформи, результативність, добробут!»

Найбільш актуальні питання соціально-економічного розвитку, підвищення добробуту й безпеки гро­мадян, регулювання трудових відносин, посилення взаємодії профспілок і влади в процесі масштабних реформ обговорювалися на зустрічі Прем’єр-міністра України Миколи Азарова з представника­ми всеукраїнських профспілок, яка відбулася 27 січня у ФПУ. Хід обговорення зумовила тема зустрічі: «Про посилення соціального діалогу між органами державної влади та профспілками у процесі реаліза­ції реформ в економічній та соціальній сфері». Захід відбувся на продовження робочої зустрічі Миколи Азарова з Головою Федерації профспілок України Юрієм Куликом, під час якої було досягнуто домов­леностей щодо подальших кроків у розвитку соціаль­ного партнерства.

Публікуємо стислі виступи профспілкових лідерів та коментарі Прем’єр-міністра Миколи Азарова.

Юрій Кулик, голова ФПУ

Сьогодні ми маємо змогу обговори­ти найактуальні­ші питання соціально-економічного розвитку, підвищен­ня добробуту й безпеки громадян, регулювання трудових відносин, поси­лення взаємодії профспі­лок і влади, на що красно­мовно вказує тема нашої зустрічі: «Про посилення соціального діалогу між органами державної вла­ди та профспілками у про­цесі реалізації реформ в економічній та соціаль­ній сфері».

Особливе занепокоєн­ня викликають чутливі для трудящих питання, які потребують невідклад­ного вирішення. Це по­дальший розвиток соці­ального діалогу, посилен­ня взаємодії профспілок, Уряду та роботодавців для врахування інтересів трудящих у процесі реалі­зації соціально-економічних реформ.

Пропоную розпочати об­говорення, щонайменше, із двох питань. По-перше, не­безпечною для суспіль­ства, соціально та еконо­мічно не обґрунтованою є поляризація доходів в українському суспільстві. По-друге, в країні мільйо­ни громадян працюють без оформлення трудових від­носин. Надзвичайно заго­стрилася ситуація з безпе­кою праці. Існують і май­нові проблеми.

Водночас завдяки співпраці ФПУ з Урядом у питанні реалізації Гене­ральної угоди минулого року розпочато роботу щодо диференціації заро­бітної плати в бюджетній сфері та наближення соці­альних гарантій до зако­нодавчо визначеного рів­ня заробітної плати. Разом із тим розпочалася підго­товка до укладення Гене­ральної угоди на новий термін.

Указом Президента України В. Януковича в Україні запроваджено День соціальної справед­ливості, який відзначати­меться 20 лютого. Це була пропозиція Федерації профспілок. Нині слід роз­починати практичну робо­ту й наповнити її конкрет­ними заходами на держав­ному рівні.

Шановний Миколо Яно­вичу! Прошу підтримати пропозицію СПО профспі­лок провести найближчим часом під головуванням Глави Уряду всеукраїн­ську нараду щодо вдоско­налення колективно-договірного регулювання та подальшого розвитку соціального діалогу в про­цесі реалізації системних реформ у 2012 році.

Сергій ТЕСЛЕНКО, голова об’єднання профспілок Харківської області

Працівники за влас­ну працю спра­ведливо розрахо­вують на гідну за­робітну плату, а також безпечні умови, на­лежні соціальні гарантії, повагу до законних трудо­вих прав.

Що маємо насправді? ФПУ ще рік тому передала віце-прем’єр-міністру Сер­гію Тігіпку відповідні роз­рахунки фахівців. Так, част­ка заробітної плати у витра­тах на виробництво продук­ції становить у середньому близько 9–10%, тобто в 2–3, а то й у 5 разів менше, ніж у європейських сусідів. Ре­шту привласнюють власни­ки бізнесу. Чи справедливо це стосовно соціальних партнерів? Погодьтеся – ні! Вкрай несправедливо!

Робітникам щорічно не­доплачують як мінімум 300 млрд грн. Держава втра­чає 45 млрд грн податків, Пенсійний фонд – 100 млрд страхових внесків. Еконо­міка не отримує 300–400 млрд оплаченого спожив­чого попиту для інвесту­вання та розвитку. А ми принижуємося перед Між­народним валютним фон­дом заради 2–3 млрд дола­рів кредиту.

У цих умовах кожному з присутніх у залі дуже важ­ко відповідати на запитан­ня трудящих, адже наша країна володіє унікальним потенціалом. Назвіть хоча б 3–4 із 28 країн Євросоюзу, які будують магістральні літаки, космічні ракети, кращі у світі танки, виро­щують так багато зерна, ви­плавляють стільки ж сталі, як ми. Не назвете... Чому ж у нас людина і держава жи­вуть набагато гірше, ніж там, де всього цього не­має?

Ще одне питання – недо­бросовісний бізнес не раху­ється ні з робітниками, ні з державою. Пропоную ще раз звернутися до цифр. У країні 22,5 млн працездат­них громадян. Статистика показує 10 млн офіційно за­йнятих, які отримують зарплату. Де решта 12? При­пустимо, 3 млн – шукають кращої долі за кордоном, іще 1,5–2 млн – учні та сту­денти. Офіційно безробіт­них – іще півмільйона. Ре­шта працює переважно без трудового договору, неле­гально. І тут зарплату ніх­то не гарантує. Людина отримує травму, профзах­ворювання, а то й гине на виробництві – ніяких стра­хових виплат. Це часто тра­пляється там, де немає профспілкових організа­цій. Таких людей, за дани­ми ФПУ, не менш як 2 млн осіб.

Коли ФПУ минулого року заявила, що обсяг ті­ньової «конвертної» зарп­лати становить 120 млрд гривень, роботодавці швид­ко виправили нас – 200 млрд! Отже, гроші є, треба тільки справедливо ними розпоряджатися.

Хочу спинитися ще на одному важливому питан­ні, пов’язаному з так зва­ним «тарифним розгулом», який потребує Вашого осо­бистого втручання. Адже цієї ситуації могло б не бути, якби відповідно до За­кону України «Про профе­сійні спілки...» ми брали участь у визначенні політи­ки ціноутворення. Пропо­нуємо доручити новоство­реній державній інспекції з контролю за цінами, керів­никам місцевих державних адміністрацій забезпечити участь представників проф­спілок у формуванні рі­шень щодо державного ре­гулювання споживчих цін і тарифів на окремі види про­дукції, товарів і послуг, а також контролю за вико­нанням державної дисци­пліни цін.

КОМЕНТУЄ МИКОЛА АЗАРОВ

Я згоден, що частка оплати праці в структурі нашого ВВП досить низька, проте вона не 9,1%. Підрахуймо разом. У нас валовий внутрішній продукт за ми­нулий рік – 1,3 трлн грн. Фонд оплати праці у нас приблизно 600 млрд грн. Звідси формуються внески до Пенсійного фонду. Власні доходи ПФ приблизно 200 млрд – це третя частина. Цифри дуже добре корес­пондуються одна з одною. Таким чином, не 9 і не 10% – цифра значно вища, хоча вона недостатня, тут я з вами згоден. До речі, грошові витрати населення на то­вари, продукти, послуги становлять 850 млрд грн.

Тепер стосовно так званого «тарифно­го розгулу». Як ви знаєте, уряд зайняв жорстку позицію у цьому питанні й ви­сунув вимогу до усіх органів місцевого са­моврядування у 2012 році у зв’язку з від­сутністю об’єктивних умов або об’єктивних причин на підвищення тари­фів. Так, ваш рідний Харків примудрився їх підвищити в 1,4 раза (не в 2 і не в 3 рази – не будемо перебільшувати). Тарифи бу­дуть переглянуті…

Дійсно, для вирішення цієї проблеми необхідна наша з вами взаємодія, тому що місцеве самоврядування в останні роки вважає, що ніхто не повинен втру­чатися у їхні справи. Мовляв, нам Азаров не указ. Але ми знайшли достатньо аргу­ментів, аби переконати їх у протилеж­ному. Нам потрібно ще багато зробити, щоб питання так званого «тарифного розгулу» було поставлене на місце. Ми за­безпечили минулого року стабільність цін на газ та електроенергію. Підвищен­ня заробітної плати відбулося за тими параметрами, які ми встановили у бю­джеті, тому кожен випадок підвищення тарифів має розглядатися дуже уважно і насамперед крізь призму того, наскіль­ки обґрунтовані витрати цих організа­цій. Коли ти працюєш з аргументами – рішення знаходяться дуже швидко.

Катерина ВОЛКОВА, голова Кримського республіканського комітету профспілки працівників освіти і науки

Серед численних про­блем скажу про голо­вні для всіх бюджет­них галузей. Безумов­но – це злиденний рі­вень оплати праці. Наша вимога про встановлення величини I та­рифного розряду ЄТС на рівні мінімальної заробітної плати для визначення розмірів поса­дових окладів за всіма тарифни­ми розрядами залишається не­змінною. Ми вдячні Вам за ува­гу до бюджетників, але прийня­ті рішення про підвищення оплати праці працівникам бю­джетної сфери є ні чим іншим, як індексацією заробітної пла­ти. Збільшення I тарифного роз­ряду з 1 вересня на 5 грн, XI роз­ряду на 10 грн на тлі зростання споживчих цін і тарифів на ко­мунальні послуги викликало у працівників іронію, а часом обу­рення. Вважаємо за необхідне вжити заходів щодо скорочення розриву між розміром мінімаль­ної заробітної плати та I тариф­ним розрядом у 300 грн, не на 5 грн з 1 вересня, із суттєвим ско­роченням його вже з 1 квітня ц. р. Адже нині ставка заробітної плати вчителя найвищої катего­рії становить трохи більше 1,6 тис. грн, а молодого спеціаліста – 1,3 тис. грн. Це не дозволяє за­безпечити мінімальні життєві потреби педагога, не кажучи вже про їхнє інтелектуальне вдосконалення. Марні також наші очікування на поповнення галузі молодими, творчими ка­драми, особливо сільських шкіл, де вчитель немає повного навантаження. Рівень оплати праці працівників державних установ – критичний. Так зазна­чає галузева профспілка.

На засіданні підсумкової колегії Міністерства освіти в серпні минулого року Ви обі­цяли розібратися з цим питан­ням і змінити стан справ із січ­ня цього року.

Не кращі справи у медичних працівників. Із прийняттям Державного бюджету на 2012 рік усі вони фактично позбав­лені прав і пільг, що гарантова­ні ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Безумовно, успіх вирішення нагальних проблем галузі осві­ти залежить від виконання дер­жавою законодавчих гарантій у фінансуванні, а саме – виділен­ня коштів згідно зі ст. 61 Закону України «Про освіту» та науко­во обґрунтованого їх розподілу між бюджетами всіх рівнів.

Затверджені республікан­ський і місцеві бюджети на 2012 рік забезпечують потребу нашої галузі всього лише на 80–85%.

В окремих регіонах зарпла­та працівників освіти і науки розрахована на 9–10 місяців.

Не передбачено витрат на ви­нагороду педагогів за сумлінну працю, гарантовану державою, на капітальні вкладення, по­жежну безпеку, охорону праці, інші потреби, не кажучи вже про перерахування профспілко­вим організаціям на розвиток культурно-масової та спортивно-оздоровчої роботи не менш як 0,3%. Це за відсутності путівок на санаторно-курортне лікування влітку 2011-го і на перший квартал 2012 року.

На наш погляд, необхідна невідкладна спільна робота для внесення змін до Держбю­джету на 2012 рік та їх терміно­ве ухвалення.

КОМЕНТУЄ МИКОЛА АЗАРОВ

Я переглянув постанову уряду про підвищен­ня посадового окладу працівника І тарифного розряду ЄТС. Протягом року ми шість разів підніматимемо рівень по першому тарифному розряду. Чому шість разів? Це, по-перше, зумов­лено можливостями нашого бюджету. По-друге, тим, що ми уважно стежимо за інфля­цією. І, нарешті, давайте поставимо питання, чи можемо ми підняти удвічі рівень оплати праці у бюджетній сфері, наприклад, освітя­нам? Тільки-но ми з вами разом розмірковува­ли, що у нас ВВП країни 1,3 трлн грн, фонд оплати праці – близько 600 млрд, плюс 200 млрд Пенсійний фонд. Чи можемо ми удвічі збільши­ти фонд оплати праці? Шлях лише один – еко­номічний розвиток і прискорене економічне зростання. Будемо розвиватися на 10% на рік – одержимо можливість підвищувати заробіт­ну плату приблизно на 15–20%. І так із року в рік, іншого шляху в нас немає. Але в цілому, справді, повільно ми нарощуємо заробітну пла­ту, але тим не менше ще рік тому середня за­робітна плата в освітян становила 1,583 тис. грн, а наразі – 2,081 тис. грн. Ми з вами говори­мо про І тарифний розряд, а їх 24!

Лінія уряду спрямована на те, щоб макси­мально скорочувати розриви між доходами на­ших людей. 2004 року ми реалізували рефор­му системи оплати праці, запровадивши лінійну шкалу прибут­кового податку: був по­даток 36%, а ми зроби­ли 13%. Чому ми це зро­били тоді? Бо у нас пен­сійні внески 32%, три фонди – ще 4% (разом виходить 36%), плюс прибутковий податок становив 36%. У резуль­таті виходило, що близько 72–75% з кож­ної сотні гривень йшло на різні внески. Хто в таких умовах по-світлому виплачував заробітну плату? Усі її виплачували у конвертах. І ми прийняли рішення, щоб моти­вувати вихід із тіні, встановити лінійну шкалу прибуткового податку. Відтоді минув уже не один рік, детінізація зарплат пройшла і посту­пово почали повертатися: встановили 15%, як ви знаєте, прибутковий податок. І от тепер, можливо, настав час поміркувати над тим, аби при надприбутках встановити пропорцій­ну шкалу податків. Пропоную цю ідею макси­мально обговорити. Не лише профспілкам, а й роботодавцям. Щоб у нас не вийшло зворотного ефекту, що ми піднімемо, а сплачувати ніхто не буде. А таке цілком можливе.

Анатолій ШИРОКОВ, голова профспілки НаН України

По-перше, підвищення посадових окладів не за­вжди супроводжується збільшенням зарплати. Це можливо лише за умови збільшення фонду оплати праці, коли, дійсно, підви­щення посадового окладу позначиться на зарплаті. В іншому ж випадку під час підвищення посадових окладів доводиться змен­шувати доплати та надбав­ки стимулюючого характе­ру, частково перекидаючи їх у нові оклади. Або ж іс­нує інший шлях. Це режим­на норма робочого часу або вирішення проблеми за ра­хунок відпусток без збере­ження зарплати.

Як приклад можу навес­ти Національну академію наук. У 2011 році зарплати в бюджетній сфері зросли на 11,7%. За офіційною статис­тикою, у НАН зарплати збільшилися лише на 2,7%, навіть при офіційному ін­дексі інфляції 2,6%. Отже, знову ж таки для бюджет­ної сфери загалом підви­щення посадових окладів повинне балансуватися по­двійним збільшенням фон­ду оплати праці.

По-друге, виникають проблеми через нерівно­мірність помісячного роз­пису головних розпорядни­ків коштів. Ви знаєте, які кошти є в країні на початку року. Але ж їх потрібно роз­поділяти рівномірно. Адже диспропорція не може бути такою, коли фінансування січня–березня 2012 року таке ж, як і фінансування січня–березня 2011 року. Навіть якщо не брати до уваги минулорічне підви­щення посадових окладів, а лише цьогорічне.

І нарешті, «ідея-фікс» для бюджетників, або ідея вічного двигуна, коли ми все ж таки зрівняємо став­ку першого розряду і міні­мальну зарплату. Безпере­чно, скажемо відверто, ви­конати це одночасно не­можливо. Але рухатися в цьому напрямі потрібно.

Ми поділяємо сподіван­ня уряду, що 2012 рік усе ж таки може стати роком ви­ходу української економіки на докризовий рівень. Якщо це дійсно буде так, то, мож­ливо, уряду варто домови­тися з профспілками про те, щоб із 1 січня 2013 року ви­йти на той рівень співвідно­шення між ставкою першо­го розряду та мінімальною заробітною платою, який іс­нував 2008 року.

КОМЕНТУЄ МИКОЛА АЗАРОВ

Два роки тому я виступав на підсумковій сесії Націо­нальної академії наук України. Порушувалися майже ті самі питання, і я намагався на них відповідати. Я тоді запропонував прийняти спеціальну урядову постанову, яка б надавала право керівникам академічних інститу­тів самим встановлювати рівень заробітної плати. Про­те, в межах фонду оплати праці, який ми надавали.

У чому ж був сенс моєї пропозиції? У тому, що наука створюється певними людьми, здатними створювати щось нове. Таких науковців, якщо, приміром, колектив ін­ституту становить тисячу працівників, тут нарахову­ється максимум сотня. Так створіть, будь ласка, цій сотні людей нормальні умови з точки зору оплати праці.

У НАН існують 200 наукових шкіл, 200 наукових на­прямів. Я сидів на тій сесії і міркував над тим, який на­прямок підтримати. І готовий був підтримати, тоб­то десь забрати кошти і віддати на його розвиток.

Я запропонував Борису Патону це зробити, надавши право встановлювати зарплату, розподілити виділені 2,5 млрд грн на ключові напрями в науці, які забезпе­чать Україні прорив, а решту напрямів закрити. Це жорстко, але необхідно.

За останні 20 років, зважаючи на те, що ми дуже мало фінансували науку, лабораторна база застаріла, не онов­лювалися кадри, втрачено підготовчу базу. Давайте до цьо­го поставимося самокритично, і наявні ресурси спрямуємо на ключові напрями науки, які сьогодні розвиваються.

Василь МОЙСЮК, голова ЦР профспілки працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості України

Нам відомі факти позитивних зру­шень нинішньої влади – це будів­ництво доріг, стадіонів, аеропортів, го­телів тощо. Безумовно, це результати титанічної ро­боти, проте ще багато на­болілих проблем залиша­ються без уваги урядових структур.

Доки країна перебува­тиме на останніх місцях за рівнем заробітної плати, соціальних виплат, поста­чатиме робочу силу для ін­ших держав? Чого варті, скажімо, дії владних структур, спрямовані на те, щоб із-за кордону в зна­чних кількостях завозили­ся ліки, мінеральні добри­ва, нафтопродукти, багато іншої продукції, яка виро­бляється в Україні? І будь-яких змін у цьому напрямі не відчувається. Чому не розвивається внутрішній ринок? На такі сигнали має бути вичерпна реакція і конкретні заходи влади, незважаючи на чини!

На превеликий жаль, мають місце і проблеми в соціальному діалозі. Соці­альне партнерство та соці­альний діалог, які в усьо­му світі стали мірилом со­ціального миру, досягнен­ня прагматичних цілей, центральна влада і влада на місцях, по суті, ігнору­ють. Невиконання договір­них зобов’язань Генераль­ної угоди, галузевих угод і колективних договорів на­було хронічного характе­ру. Це серйозний докір як уряду, так і профспілкам.

Реформи в Україні роз­почато владою з наміром покращити життя народу та забезпечити входження нашої держави до топ-20 найбільш розвинених кра­їн світу. Однак становище в Україні надзвичайно складне, її визнано держа­вою з найнижчим рівнем справедливого підходу до розподілу загальнонаціо­нального прибутку. Як ре­зультат – мізерна зарпла­та працюючої людини, ве­личезні борги із зарплати, 30% населення перебуває за межею бідності, а кіль­кість мільйонерів щороку зростає. Це абсолютно не­справедливо.

Декілька слів про адмі­ністративну реформу. Лік­відація міністерства про­мислової політики, примі­ром, призвела до відсут­ності координації дій про­мислового комплексу. «За­висли» питання розробки та впровадження комплек­сних програм соціально-економічного розвитку 16 галузей. Тобто, ліквідова­на саме та ланка управлін­ня промисловістю, яка б вирішувала ці проблеми. Крім того, втрачена мож­ливість укладання галузе­вих угод через відсутність повноважного соціального партнера.

Відсутність координа­ції дій і контролю відпо­відних органів призводить до невиконання програм модернізації виробництв. Особливо гостро постає проблема на тих підприєм­ствах, де частина праців­ників змушені працювати в невідповідних умовах праці, на застарілих апа­ратах і механізмах, зноше­ність яких у промисловос­ті становить понад 70%.

На жаль, доводиться констатувати, що влада за­лишається доволі закри­тою структурою для по­стійного спілкування. Від­повіді на звернення і про­позиції профспілок часто бувають неконкретними, нагадують відписки, а іно­ді взагалі ігноруються.

На мою думку, відсут­ність системних взаємних і відвертих обговорень ста­новища в суспільстві, га­лузях шкодить нашій спільній справі.

КОМЕНТУЄ МИКОЛА АЗАРОВ

Те, що уряд є закритою структу­рою, не зовсім так. Заступник Го­лови ФПУ Григорій Осовий бере участь у кожному засіданні Кабіне­ту Міністрів. Чи був хоч один випа­док, щоб я не надав йому слова? Ні, не було. Думка профспілок завжди враховується при прийнятті уря­дових рішень.

У своїй промові Ви порушили кілька важливих питань, на які я хочу дати відповідь.

Розглянемо ситуацію з хіміка­ми. Ви реалізуєте добрива на вну­трішньому ринку по 400 грн за тон­ну, на експорт продаєте по 300. Росія ж нам постачає ті самі добрива по 280 грн. Як я можу примусити агра­ріїв купувати у вітчизняного вироб­ника добрива по 400 грн замість ро­сійських по 280? Ось у чому питання. Я давно б знайшов шляхи, щоб об­межити імпорт, але для цього тре­ба розробити відповідну політику.

Друге питання – нафтопродук­ти. Припустимо, росіяни повер­нуть експортне мито на нафту, а це близько 500 грн. Сама нафта ко­штує близько 600 грн за тонну, плюс податки, транспортування. І скільки ж тоді коштуватиме бен­зин, вироблений на українських на­фтопереробних заводах? Він буде набагато дорожчим, ніж завезений із тієї ж Росії, Білорусі, Литви тощо.

Усе впирається в економіку. Якби росіяни зменшили експортне мито, ціна на нафту знизилася б, і на на­ших заводах вигідно було б переро­бляти нафту. Але за нинішньої ці­нової політики нашого найбільшого партнера нам, на превеликий жаль, працювати не вигідно.

Третє питання – ліки. Ми дуже зацікавлені в тому, щоб самим ви­робляти ліки, тому що сьогодні в Україну їх імпортується на суму 2,5 млрд доларів.

Я був на чудовому підприємстві, в Дарниці. Після чого зібрав фарма­цевтів і сказав: «Нам важко, проте ми надамо вам кредит, щоб, примі­ром, протягом року побудувати один фармацевтичний завод. При­ходьте зі своїми пропозиціями». І що ви думаєте? Ніхто не прийшов до Кабміну. Тому що не так просто в цьому конкурентному світі за­йняти нішу з виробництва ліків. Але це питання перед нами стоїть і ми будемо його вирішувати.

Іван КАРПОМИЗ, голова федерації профспілок Волинської області

Просимо підтрима­ти звернення на­шого губернатора Бориса Клімчука стосовно виділен­ня коштів із Державного бюджету, а це понад 182 млн грн, для рекон­струкції, реставрації та за­вершення будівництва 22 об’єктів соціально-культурного призначення. Хотів би також наголосити, що ви­вільнені кошти з обласного бюджету будуть макси­мально спрямовані на ре­конструкцію дитячого оздоровчого комплексу «Супутник», що розташова­ний на озері Світязь. Після завершення будівництва він буде волинським «Арте­ком» – перлиною Полісько­го краю.

І ще одне: на Волині пев­ний час успішно функціо­нував такий інструмент за­лучення фінансових ресур­сів, як лізинг. На сьогодні цей механізм чомусь не діє. Через значне зменшення номенклатури техніки та обсягів фінансування НАК «Укрлізинг» у 2011 році по­ставки в область фактично припинилися. Тому проси­мо Вас знову повернути це питання в аграрний сектор економіки. Це хвилює дер­жаву і профспілки.

Тамара КОСТЮК, голова Київської міської організації профспілки працівників ЖКГ, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення

Ми підтримуємо тактику нашого нового Голови ФПУ та Прем’єр-міністра діяти надалі не з позиції конфрон­тації, а з позиції конструк­тивізму та об’єднання, як соціальних партнерів, вра­ховуючи при цьому, що в кожного соцпартнера є свої конкретні обов’язки та від­повідальність перед сус­пільством. Тож підсумки першої зустрічі двох ліде­рів можна вважати обнадій­ливими, якщо 2012 рік за їх­ньою взаємною згодою дій­сно стане початком шляху до соціальної справедливос­ті в нашій державі.

Саме з цієї позиції я хочу привернути Вашу ува­гу, шановний Миколо Яно­вичу, а також тут присут­ніх, до серйозної проблеми, яка торкається інтересів щонайменше 10 галузевих профспілок та практично кожного громадянина на­шої країни. А саме до рівня роботи галузей громад­ських послуг, зокрема ЖКГ, транспорту, соціаль­них чи побутових служб.

Проблема одна, проте дуже серйозна. Це недостат­ня увага до цих галузей із боку держави, що проявля­ється в незадовільному фі­нансуванні цього важливо­го сектору економіки.

Реальна ситуація на сьо­годні така: практично всі державні програми, які сто­суються сфери громад­ських послуг, фінансують­ся в десятки разів менше, ніж реально необхідно й фактично заплановано.

На засіданні Комітету з економічних реформ Пре­зидент України підкреслив, що процес втілення реформ в Україні, на жаль, гальму­ється. І це повною мірою стосується ЖКГ, яке в еко­номічному, правовому та технічному аспектах уже давно перебуває на критич­ній межі і виживає завдяки ентузіазму, професіоналіз­му, безмежному терпінню працівників цих підпри­ємств, які натомість по­збавлені елементарної мо­тивації до праці, отримую­чи неадекватну за свою важку працю зарплату, і часто несвоєчасно.

А доцільніше було б роз­почати з галузі міського громадського електротран­спорту. За дорученням п’ятитисячного колективу київських електротран­спортників, а також інших регіонів, де ситуація з неви­платою зарплат призвела до страйку колективів під­приємств трамвайно-тролейбусних управлінь, а саме в Житомирі, Харкові, Черкасах, я звертаюся за допомо­гою особисто до Вас, Миколо Яновичу.

Зарплата на КП «Київпастранс» останні два роки ви­плачується раз на 1,5–2 міся­ці. На сьогодні працівники підприємства не отримали зарплату за грудень 2011го та січень поточного року. Це во­чевидь суперечить підписа­ному Президентом України Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо строків виплати заро­бітної плати» від 23.09.2010, який профспілка вважає об­ґрунтованим і актуальним.

Парадоксально, але факт, що цей закон не вико­нується на підприємствах електротранспорту в біль­шості регіонів України з вини Кабміну. Причина – відсутність адекватної ком­пенсації з держбюджету за перевезення пільгових ка­тегорій пасажирів, затвер­джених Верховною Радою. Ці кошти фактично відшко­довуються за рахунок зарплати багатотисячних ко­лективів міськелектро­транспорту. Це несправед­ливо та протизаконно.

Тому прошу Вас дати до­ручення відповідним ві­домствам провести аналіз ситуації, що склалася на КП «Київпастранс» та в ін­ших регіонах України, ви­рішити питання про збіль­шення субвенцій і стабіль­не, а не в ручному режимі, перерахування підприєм­ствам компенсаційних ко­штів з держбюджету. Спо­діваємося на Ваш особис­тий контроль за розв’язанням цієї гострої проблеми.

КОМЕНТУЄ МИКОЛА АЗАРОВ

Щодо ситуації на електротранспорті в Харкові. Були страйки, Кабміну доводилося в терміновому ре­жимі вирішувати й це питання. Влада міста, області серйозно зайнялися цією проблемою, і ось уже майже рік тут не виникає жодних проблем.

Я не відкидаю ці питання, тому що проблеми дійсно існують. І зі зношуваністю електротранспорту, і з пе­рерахуванням субвенцій. Ми тримаємо все це на контр­олі. Тут присутній заступник міністра фінансів Сергій Рибак, інші представники міністерств і відомств, вони все чують та фіксують. Надалі всі питання, які тут порушувалися, будуть невідкладно вирішуватися.

Питання житлово-комунальної галузі, скажу пря­мо, є найболючішим для уряду. Тому що житлово-комунальна галузь зношена, як жодна інша в країні, і найбільше потребує державної підтримки. І коли в нас з’являється можливість виділити ресурси на модерні­зацію, ми це робимо і будемо робити й надалі.

Наразі з тривогою і, безперечно, застосувавши орга­нізаційні заходи, очікуємо сильних морозів. Ми вже від­викли від них завдяки теплим зимам, дещо розслаби­лись. А мороз у 33–35 градусів в умовах зношених тепло­мереж може призвести до аварій. Тому урядом вжито цілу низку фінансово-організаційних, адміністратив­них заходів. У всіх містах, областях створюються необ­хідні ресурси, і, звичайно, ми орієнтуємося на те, щоб у цей момент галузь отримала максимальну підтрим­ку. Ми будемо використовувати всі резерви, які маємо: і Міністерства фінансів, і Міністерства з надзвичай­них ситуацій, і Держрезерву. Усе, що в нас є, буде спря­мовуватись на те, щоб у випадку аномальних морозів ми із ситуацією впоралися.

Хочу запевнити Вас як голову профспілкової органі­зації ЖКГ, що ваші питання для уряду є першочергови­ми. І всі вільні ресурси, які в нас будуть, спрямовувати­муться на модернізацію галузі.

Учора я мав розмову з директором-розпорядником МВФ Крістін Лагард. Ішлося про перспективи нашої співпраці. Користуючись нагодою, я розповів про нашу си­туацію, щоб вона із перших вуст отримала інформацію. Я поінформував її про те, що в Україні 90% будинків жит­лового фонду не мають додаткового теплозахисту. Вони проектувалися і будувалися в часи, коли природний газ ко­штував копійки. Сьогодні газ подорожчав у сотні разів. І якщо ми хочемо дійсно забезпечити енергозбереження, ми повинні займатися утепленням свого житлового фонду.

Куди не поглянь, скрізь потрібні капіталовкладення. Маю на увазі житловокомунальну галузь. Її слід виво­дити з аварійного стану, в якому вона нині перебуває. Житлово-комунальне господарство має стати галуз­зю, куди прийде капітал і вкладатиме в неї кошти.

Або, приміром, питання забезпечення населення питною водою. У деяких районах вода подається до спо­живачів на відстань до 160–180 км. Піднімаючи її з гли­бини, скажімо, 700 м і транспортуючи на таку від­стань, скільки потрібно спорудити перекачувальних станцій, і яка при цьому буде собівартість 1 куб. метра її подачі? Чи можемо ми на цих споживачів поширюва­ти тарифи, які діють у районах, де вода подається з річки, розташованої поруч? Ні, не можемо.

ВИСТУП ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА УКРАЇНИ МИКОЛИ АЗАРОВА

Я практично відпо­вів на більшість поставлених за­питань. Я готовий до полеміки, гото­вий до дискусії, готовий до аргументованого опону­вання. Абсолютно правий голова профспілки Націо­нальної академії наук, що для профспілок роль опо­нента уряду є природною. Це абсолютно правильно. І ми готові до професійної дискусії. Це наша принци­пова позиція. Сідаємо за стіл, викладаємо аргумен­ти та знаходимо спільні рі­шення. Виходимо з того, що у нас спільні інтереси, спільні завдання. І, зви­чайно, те, що сьогодні від­бувається у країні: висо­кий рівень тіньових зарплат, високий рівень соці­ально незахищених осіб, незважаючи на те, що у нас існують різні органи контролю.

Разом із тим мільйони наших громадян працю­ють без будьякого проф­спілкового, правового, дер­жавного захисту.

Можна сказати, що у нас 20 млн активного, пра

04.02.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини