ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Про природу профспілкового майна

Людство за часи свого існування завжди було змушене об’єднуватися: у мисливські ватаги для полювання на мамонтів, ханські чи князівські держави, королівства й імперії, союзи та блоки. Об’єднувалося задля спільного надбання матеріальних цінностей як першооснови існу­вання: чи то брало їх у природи, чи створювало власно­руч або руками рабів, відтак і загарбницькі війни були «в законі»,чи то завдяки розвитку землеробства, скотар­ства, ремесел, а згодом промисловості, енергетики, засо­бів комунікації – аж до кібернетичної інженерії тощо.

Водночас більша частина суспіль­ства – саме та, що створювала матері­альні цінності, зму­шена була боротися за пра­во справедливого розподі­лу створеного нею або при­наймні за адекватну опла­ту своєї праці. Влада за ви­робниками матеріальних цінностей такого права не визнавала, що призводило до бунтів, повстань, а зго­дом до страйків і врешті – революцій.

Бунти, повстання, страйки еволюціонували у більш цивілізовані форми боротьби, як-от перегово­ри, укладення угод, що, своєю чергою, еволюціону­вали у служби посередни­цтва та примирення і на­самкінець – до прийняття Закону про соціальний діалог…

За права трудящих

Оздоровниці, що були зведені за рахунок фондів суспільного споживання, тобто фондів, створених трудящими колишнього СРСР, на початку 30-х років минулого століття Йосип Сталін передав у відання профспілок. Чому не у во­лодіння, користування й розпорядження (а це є зако­нодавчо визначеними озна­ками власності), легко зро­зуміти: власність за того режиму була суцільно дер­жавною (навіть колгоспна й кооперативна), а відтак не піднялася рука диктато­ра створювати власника в особі профспілок. А чому не залишив Сталін цю інф­раструктуру у держвлас­ності – теж зрозуміло: не­хай трудящі за власні ко­шти утримують створену ними оздоровчу галузь.

Тож передання оздоров­ниць у відання профспілок сім десятиліть тому сприй­малося суспільством як узаконення прав трудящих – в особі профспілок – воло­діти, користуватися й роз­поряджатися цим майном. І не лише утримувати його в належному стані, а й роз­будовувати та примножу­вати. Слід зазначити, що це стосується і нинішніх туристичних, спортивних і культурних закладів, що перебувають у віданні профспілок.

Прикро, що саме органи прокуратури безпідставно відносять профмайно до держвласності. Їхня мета – позбавити профспілки ма­теріальної бази, завдяки якій вони не декларативно, а реально опікуються оздо­ровленням трудящих та членів їхніх родин.

Що це? Усунення від до­брочинності конкурентів? Установлення монополії на соцгарантії? Доречно згадати перманентний на­ступ влади на розмивання самоврядності в управлін­ні фондами соцстрахуван­ня через запровадження єдиного соцвнеску та цен­тралізованого управління коштами з боку держави.

Невже тим, хто опікуєть­ся соцполітикою, нічого не навчив той факт, що майже всі об’єкти соціальної інф­раструктури, які опинили­ся в руках спритних приват­них ділків, уже давно не на­дають послуги трудящим, а приносять надприбутки їх­нім власникам!

Так станеться й із проф­спілковим майном. Органи прокуратури, порушуючи права, які надають закони громадським об’єднанням, втручаються в їхню статут­ну діяльність – вимагають документи та інформацію, зміст яких виходить дале­ко за межі предмета пере­вірок, ініціюють позови про вилучення профмайна, порушують кримінальні справи, арештовують ке­рівників профоб’єднань, оздоровниць і туристичних закладів.

Чомусь не береться до уваги, що іще постановою Ради Міністрів України РСР від 17.04.1956 № 433 майно профспілок було передано Мінохоронздоров’я УРСР, а згодом – через неможли­вість утримувати це майно – знову повернуто профспіл­ковим організаціям.

Стаття 21 Закону Украї­ни «Про об’єднання грома­дян» встановлює, що об’єднання громадян набуває права власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, члена­ми (учасниками) або дер­жавою, набуте від вступ­них і членських внесків, пожертвуване громадяна­ми, підприємствами, уста­новами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Гро­мадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в резуль­таті господарської та іншої комерційної діяльності, а також діяльності створе­них ними господарських установ, організацій і під­приємств. А статтею 34 ЗУ «Про професійні спілки…» передбачено право проф­спілок, їх об’єднань мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здій­снення статутної діяльнос­ті, у тому числі право влас­ності на майно та кошти, придбані в результаті госп­діяльності створених ними підприємств і організацій, визначено інші підстави щодо права власності на майно та права розпоря­джатися ним. При цьому слід звернути увагу на за­стереження, що міститься у частині 6 цієї статті: по­збавлення профспілок пра­ва власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може відбутися лише за рі­шенням суду на підставах, визначених законом.

Поради Президентові України

Якби раптово так трапи­лося, що Ви, шановний Ві­кторе Федоровичу, призна­чили мене (хоча я і полта­вець) своїм радником по зв’язках із профспілками, звісно, на громадських за­садах (я вже 29-й рік очо­люю Полтавську обласну раду профспілок), то на­самперед я переконав би Вас робити все, аби за жод­них умов нікому не вдало­ся розсварити Вас із проф­спілками. А за яких умов це можливо?

Як гарант Конституції Ви не повинні дозволяти ні урядові, ні іншим владним структурам порушувати ті положення Основного За­кону, де зазначені права профспілок як захисників трудящих. Відтак була б укладена зовсім інша Генугода, прийнятий Закон про соцпартнерство, а не про діалог, Трудовий ко­декс, розроблений і пода­ний профспілками, а не урядом, Єдина тарифна система, а отже, новий під­хід до нарахування зарпла­ти. Бо найголовніша соці­альна гарантія трудящих – це гідна зарплата, а не її 7–8% у собівартості про­дукції.

Сьогодні будівельні магнати забудували вже всю столицю. Вже й Полта­ву забудовують хмарочоса­ми. Триметрові рекламні заклики – купуйте! Беріть в оренду! А квартири сто­ять порожні. Доступне со­ціальне житло повинне державою будуватися за оті 120 млрд заощаджень, відібраних у людей. Тільки так ми ліквідуємо допуще­ну несправедливість: одні отримали безплатне жит­ло, та ще й приватизували його, а інші не отримали нічого.

Не допустіть, шановний Президенте, аби люди втра­тили останні соцгарантії на санаторно-курортне, ди­тяче оздоровлення, спор­тивне і туристичне обслу­говування. А саме такі про­позиції надходять до пар­ламенту: відібрати майно профспілок, на базі якого і надаються ці послуги.

Уже коли було допуще­но помилку щодо профмай­на, і воно – колективне, гро­мадське – віднесене (це ж треба було додуматися!) до приватного, то й приватна власність за Конституцією недоторкана! Тоді хто ж не­ситим оком зазирає, щоб іще загарбать? Загарбати створене кількома поко­ліннями трудящих. Наши­ми дідами та батьками.

Прикро, але ми маємо приклад зниклих держав­них оздоровниць, стадіо­нів, ба навіть пришкільних та дворових спортмайдан­чиків. А щоб профоздоров­ниці, спортзаклади функ­ціонували задля малоза­безпечених, не дайте, Ві­кторе Федоровичу, зруйну­вати загальнообов’язкове, солідарне соцстрахування. Не вірте, що всі фонди слід об’єднати і в них побіль­шає коштів, що потрібна іще одна контора – фонд медичного соцстрахуван­ня, аби страхувати за гроші трудящих не їх самих, а ме­дичну галузь. Цим остаточ­но буде знищено конститу­ційну норму про безплатні медичні послуги.

Ось такі Вам мої поради, шановний Вікторе Федоро­вичу, не як від радника поки що, а як учасника Ва­шої зустрічі з профактивом України на десятий день Вашого президентства, на якій було підписано Угоду про співпрацю Вашою ру­кою та Голови ФПУ В. Хара. Тоді і Ви, і профактив за­певнили один одного, що будете як партнери бороти­ся за краще життя, за силь­ну Україну. Боротися не до кінця, а до перемоги.

Леонід ВЕРНИГОРА,

голова Полтавської облпрофради, народний депутат II і IV cкликання

ДО РЕЧІ

Після отримання незалежності Україною Законом «Про власність» від 07.02.1991 профспілки було ви­знано суб’єктами права колективної власності. Саме цей Закон визначив перелік об’єктів, які мо­жуть перебувати у власності профспілок (майно культурно-освітнього й оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будин­ки, споруди виробничого і невиробничого призна­чення, обладнання, устаткування, транспортні засо­би й інше майно, необхідне для забезпечення ді­яльності, передбаченої статутами).

15.10.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини