СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Майно ФПУ: історичний аспект

Триває масштаб­на кампанія, роз­горнута органа­ми прокуратури навколо майна Федерації про­фесійних спілок України та її членських органі­зацій. На адресу ФПУ, її членських організацій та заснованих (ство­рених) нею суб’єктів господа­рювання, особис­то Голови ФПУ, членів Президії, керівників Всеук­раїнських профспілок від органів прокуратури та її представників надходять чис­ленні запити, ви­моги та приписи, іноді категорич­ного характеру, й погрози про тер­мінове надання інформації, а та­кож відбувається безпосереднє втручання в гос­подарську діяль­ність профспілок.

З огляду на масо­вий характер за­значених дій пра­воохоронних ор­ганів, які здебіль­шого не відповідають установленим за­конами вимогам, до того ж мають ознаки упередже­ності і головне – дискредитують профспілки і нега­тивно вплива­ють на поточну роботу суб’єктів господарювання, ФПУ вважає за необхідне довести до відома всіх членських органі­зацій, первинних організацій профспілок, окре­мих їх членів на­ступну інформацію.

РАДЯНСЬКІ СТОРІНКИ

Звинувачення посадо­вих осіб органів проку­ратури обґрунтовуються такими тезами: майно, що перебуває у володінні ФПУ, було передане проф­спілкам державою в 1960 році; за радянських часів майно перебувало у «ві­данні» профспілок, що не можна трактувати як пра­во власності.

Фактичний бік справи полягає в тому, що перші державні акти про переда­вання майна українським профспілкам були видані в 1919–1921 роках. Слід на­голосити, що майно пе­редавалося безплатно у виключне володіння без права його вилучення на­віть у військовий час. Із 1937 року профспілки по­вністю перейшли на само­фінансування, а відокрем­лені від держави майнові права профспілок введені 1958 року. На законодавчо­му рівні право власності профспілок уперше було визначене Основами ци­вільного законодавства Союзу РСР та союзних республік, прийнятими 8 грудня 1961 року, та Ци­вільним кодексом УРСР, введеним у дію з 1 січня 1964 року. Право власності профспілкових організа­цій надалі було закріпле­не Конституціями СРСР 1977 року та УРСР 1978 року (стаття 10), Законом СРСР «Про громадські об’єднання» від 9 жовтня 1990 року та Законом СРСР «Про професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності» від 10 грудня 1990 року.

ПОВЕРНЕННЯ ДЕРЖАВІ. ТИМЧАСОВЕ

Постановою Ради Мі­ністрів УРСР від 17 квіт­ня 1956 року «Про поліп­шення роботи санаторіїв і будинків відпочинку» на виконання аналогіч­ної постанови Ради Мі­ністрів Союзу РСР від 20 березня 1956 року за зго­дою профспілок усі ді­ючі санаторно-курортні заклади, які належали профспілкам, а також ті, що перебували на стадії будівництва, були вилу­чені в профспілок і пере­дані Міністерству охоро­ни здоров’я України.

Однак, у зв’язку з тим, що державні органи не змогли забезпечити на­лежний рівень управ­ління і розвитку санаторно-курортної справи, постановою Ради Міні­стрів УРСР від 23 квіт­ня 1960 року санаторно-курортні заклади були передані, тобто поверну­ті, у відання Української республіканської ради профспілок, правонас­тупницею якої є Феде­рація незалежних проф­спілок України (нині Федерація професійних спілок України).

ВІДАННЯ ЧИ ВЛАСНІСТЬ?

Таким чином, у колиш­ньому СРСР було законо­давчо закріплено право профспілок на майно та кошти, і радянська держа­ва не ставила під сумнів майнові права профспі­лок та не накладала жод­них обмежень щодо прав володіння, користування та розпорядження ними. А чинні на той час докумен­ти не передбачали будь-яких прав держави щодо профспілкового майна чи обмеження для профспі­лок у розпорядженні ним включно до надавання в оренду, ліквідації, пере­профілювання, переда­вання та реалізації.

Правовий зміст термі­на «відання», який вжи­вався в СРСР та УРСР під час передавання під­приємств, установ, орга­нізацій (а не майна!) як профспілкам, так і державі, не мав пря­мого юридичного визна­чення в законодавстві. Водночас відповідно до Конституції УРСР редак­ції 1937 року цей термін означав управління під­приємствами, установа­ми, організаціями з усіма правами, притаманними власнику, без будь-яких обмежень. Держмайно та­кож перебувало у віданні відповідних органів дер­жавної влади. Тож якщо «відання» – не власність, отже, не було також і дер­жавної власності?

Таким чином, переда­вання об’єктів господа­рювання з їх нерухомим майном, штатами, фон­дами тощо безплатно у відання Української республіканської ради профспілок фактично означало передавання профспілкам прав за­сновника і власника їх майна, що відповідало нормам цивільного за­конодавства, чинного на момент передавання.

ФПУ як правонаступ­ник Укрпрофради є закон­ним власником і користу­ється правами власника відповідно до Консти­туції та законодавства України. Законність на­буття Федерацією проф­спілок України права влас­ності на майнові об’єкти підтверджується висно­вками Головного науково-експертного управління Верховної Ради України, Інституту держави і пра­ва ім. В. М. Корецького НАН України, Національ­ної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого тощо. Крім того, право­мірність створення ак­ціонерних товариств ФПУ підтверджена рі­шеннями та постановами вищих судових органів України.

ПОХОДЖЕННЯ

Майно Федерації профспілок України та її членських організацій набуте ними протягом десятків років у встанов­леному законом поряд­ку за рахунок власних коштів та фінансування з інших джерел, не забо­ронених законодавс­твом України.

ІЗ ВИСНОВКІВ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В. М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ (ЧЕРВЕНЬ 2006 РОКУ)

У радянський період і в Україні до 1 січня 2004 року майно за державними підприємства­ми закріплювалось на праві «повного господарського відання». Із дня набуття чинності Господарського кодексу України майно закріплюється за підприємствами незалежно від форми їх власності на праві «господарського відання».

Правовий зміст терміна «відання», що вживався в колишніх Союзі РСР та Українській РСР стосовно керування, управління підприємствами, установами й організаціями, не має за­конодавчого трактування в чинному законодавстві України. Деякі фахівці розглядають його як оперативне управління чи повне господарське відання. Однак, якщо звернутися до статті 19 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Рес­публіки в редакції 1937 року, то можна зробити висновок, що основним змістом відання є не окремо виділені відносини власності, а керування (управління) підприємствами, уста­новами й організаціями без будь-яких обмежень. Як відомо, в УРСР керування передба­чало всі права щодо володіння, користування і розпорядження майном цих юридичних осіб, що сучасним законодавством України трактується як право власності.

ВІД 90-Х ДО СЬОГОДЕННЯ

Право власності проф­спілкових організацій було закріплено Закона­ми СРСР «Про громад­ські об’єднання» від 9 жовтня 1990 року та «Про професій­ні спілки, права і гарантії їхньої діяль­ності» від 10 грудня 1990 року.

Своєю чергою, Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року ви­знав професійні спілки суб’єктами права колек­тивної власності й ви­значив перелік об’єктів, що можуть бути у їхній власності.

СТАНОВЛЕННЯ

ХV з’їзд профспілок України, який відбувся в жовтні 1990 року і за рі­шенням делегатів став І Установчим з’їздом неза­лежних профспілок Укра­їни, ухвалив Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України, проголосивши незалежність профспілок від державних і господар­ських органів республіки й СРСР. Це означало ви­хід зі складу профспілок СРСР і відмову від діяль­ності відповідно до Ста­туту профспілок СРСР. З’їзд також прийняв По­ложення про Федерацію незалежних профспілок України (ФНПУ), у якому було визна­чено її правовий статус, органі­заційну структуру, права та обов’язки, у тому числі й майнові. Положенням, зокрема, передбачалося, що Рада ФНПУ є право­наступником Укрпрофра­ди, а основні фонди, май­но, що їй належали і які необхідні для виконання мети та завдань ФНПУ, є власністю Федерації та охороняються законом.

Крім майна, що нале­жало профспілкам та їх об’єднанням, на території України перебувало май­но, яке було у власності ВЦРПС. Президія Ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР 18 листопада 1990 року ухвалила постанову «Про затвердження Договору про закріплення прав щодо володіння, корис­тування і розпорядження профспілковим майном», згідно з якою Федерації незалежних профспілок України було передано повне право власності на профспілкове майно, яке належало ВЦРПС і її правонаступнику – За­гальній конфедерації праці (ЗКП) на території України.

Постановою Ради Фон­ду профспілкового майна ЗКП від 16 січня 1992 року права ФНПУ щодо воло­діння, користування та розпорядження профспіл­ковим майном були під­тверджені.

ПЕРШІ СПРОБИ НАЦІОНАЛІЗАЦІЇ

Верховна Рада України 10 квітня 1992 року при­йняла постанову «Про майнові комплекси та фі­нансові ресурси громад­ських організацій колиш­нього Союзу РСР, розташовані на території України», яка передбачала тимчасову, до визначен­ня право­наступників загальносо­юзних гро­мадських організацій, передачу Фонду дер­жавного майна май­на та фі­нансових ресурсів роз­ташованих на терито­рії Укра­їни під­приємств, установ та об’єктів, які перебували у віданні центральних органів цих організацій. 4 лютого 1994 року була прийнята ще одна постанова «Про май­но загальносоюзних гро­мадських організацій ко­лишнього Союзу РСР», яка встановлювала, що майно загальносоюзних органі­зацій колишнього СРСР, розташоване на території України, тимчасово до за­конодавчого визначення суб’єктів права власності є загальнодержавною влас­ністю.

Слід наголосити, що ці постанови не поширю­ються на профспілкові організації ФПУ, оскіль­ки ті, як зазначено вище, у жовтні 1990 року ви­йшли зі складу загально­союзної громадської орга­нізації – ВЦРПС. Більше того, із прийняттям Кон­ституції України зазна­чені постанови втратили практичне застосування, оскільки не відповіда­ють нормі 92 Конституції, згідно з якою правовий режим власності визнача­ється виключно законами України.

Враховуючи, що з 1991 року жодний державний орган не надав докумен­тально підтверджених фактів наявності дер­жавної частки в об’єктах власності ФПУ, вимоги щодо визначення інших суб’єктів права воло­діння, користування та розпорядження майном Федерації шляхом при­йняття відповідного за­кону є безпідставними.

НА ЗАКОНОДАВЧИЙ РІВЕНЬ

На цей час питання власності профспілок та їх об’єднань повністю врегульоване на законо­давчому рівні.

Згідно зі статтею 21 Закону «Про об’єднання громадян» об’єднання громадян може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здій­снення його статутної діяльності. Об’єднання громадян набуває пра­ва власності на кошти та інше майно, переда­не йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприєм­ствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придба­ні в результаті господар­ської та іншої комерцій­ної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Аналогічні норми міс­тяться у статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гаран­тії діяльності». Важливо те, що позбавити проф­спілки права власності, а також права володіти й ко­ристуватися майном, пе­реданим їм у господарське відання, можна лише за рі­шенням суду на підставах, визначених законом.

Своєю чергою, Вищий арбітражний суд Укра­їни у листі від 26 лис­топада 1999 року «Про Закон України «Про про­фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності» дав арбітражним судам України роз’яснення сто­совно застосування дея­ких положень цього за­кону, в тому числі щодо застосування інших нормативно-правових актів у частині, що не су­перечить йому.

Окрім того, норми ци­вільного законодавства України, зокрема стаття 344 Цивільного кодексу, визначають, що особа, яка добросовісно заво­лоділа чужим майном і продовжує відкрито, без­перервно володіти неру­хомим майном упродовж 10 років або рухомим май­ном – протягом 5 років, набуває права власності на це майно (набувальна давність).

Статтею 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гаран­тії діяльності» та статтею 49 чинного тоді Закону України «Про власність» було встановлено, що «во­лодіння майном вважа­ється правомірним, якщо інше не буде встановлено судом». А рішеннями Ви­щого арбітражного суду України від 20.01.97 у справах № 137/7 і 138/7 за позовом Фонду державно­го майна до ФПУ, Фонду соціального страхуван­ня, АТ «Укрпрофоздоров­ниця», АТ «Укрпрофтур» про визнання недійсними установчих документів цих товариств з мотивів, що майно, на основі яко­го створено акціонерне товариство, нібито не на­лежало його засновни­кам – ФПУ, ФДМУ, в позові відмовлено повністю. Це рішення залишено в силі постановою Судової коле­гії із перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду Укра­їни від 14.06.

Федерація профспілок України вже неодноразово доводила, в тому числі й у судових орга­нах, що на цей час усі 42 всеук­раїнські профспілки й 27 тери­торіальних профоб’єднань, які вхо­дять до її складу, й сама Федерація профспілок України є за­конними влас­никами на­лежного їм майна.

ДОВІДКА «ПВ»

Відповідно до перших державних актів про пере­давання майна українським профспілкам у 1919–1921 рр. майно передавалося безплатно у виключне володіння без права його вилучення навіть у військовий час.

На законодавчому рівні право власності профспілок уперше було визначене основами цивіль­ного законодавства Союзу РСР та союзних рес­публік, прийнятими 8 грудня 1961 року, та Цивільним кодексом УРСР, введеним у дію з 1 січ­ня 1964 року.

Право власності профспілкових організацій на­далі було закріплене конституціями СРСР 1977 року та УРСР 1978 року (стаття 10), Законом СРСР «Про громадські об’єднання» від 9 жовтня 1990 року та Законом СРСР «професійні спілки, права і гарантії їхньої діяльності» від 10 грудня 1990 року.

07.08.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини