ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Юристи визнали: майно ФПУ не є державним

Незалежна Українська держава, дотримуючись поло­жень Загальної декларації прав людини і Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, за­декларувала у своїй Конституції, що громадяни мають право на участь у професійних спілках для захисту тру­дових і соціально-економічних прав та інтересів.

ВІД КОРІННЯ ДО ВЕРХІВКИ

За 20 років існування незалежної держави пра­во власності профспілок визначено на законодав­чому рівні. Базовий Закон України «Про власність» 1991 року визнавав профе­сійні спілки суб’єктами права колективної влас­ності та визначав перелік об’єктів, що можуть бути у їх власності.

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії ді­яльності» встановлює, що профспілки можуть мати у власності кошти та інше майно, необхід­не для здійснення їх ста­тутної діяльності. Таке право власності виникає, зокрема, на підставі при­дбання майна за раху­нок членських внесків, інших власних коштів, пожертвувань громадян, підприємств, установ та організацій або на інших підставах, не заборонених законодавством; передачі їм у власність коштів та іншого майна засновни­ками, членами профспіл­ки, органами державної влади або органами міс­цевого самоврядування.

Закон України «Про об’єднання громадян», який поширює свою дію на діяльність профспі­лок у межах, передба­чених вищезазначеним законом, також вирішує питання щодо набуття права власності на май­но об’єднання громадян. Так, у статті 21 ствер­джується, що об’єднання громадян набуває пра­ва власності на кошти та інше майно, переда­не йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних членських внесків, пожертвуване громадянами, підприєм­ствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Таким чином, законо­давство незалежної Украї­ни визнавало й визнає право власності профспілкових організацій на їх майно.

БУТИ ЧИ НЕ БУТИ ВЕРХОВЕНСТВУ ПРАВА?

Між тим, згідно з рі­шеннями Європейського суду з прав людини пра­вова визначеність роз­глядається як правовий принцип, якого мають до­тримуватися всі держави, що приєдналися до Євро­пейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Україна ратифікувала цю конвенцію у 1997 році.

Правова визначеність, зокрема на прикладі іс­тинності остаточного судо­вого рішення, тлумачить­ся Європейським судом як елемент сталого право­порядку, досягнути якого повинні держави, що при­єдналися до Європейської конвенції. Тому збережен­ня фактичного статус-кво майна профспілок буде відповідати принципам верховенства права та міжнародним документам з прав людини, які ратифі­ковані Україною.

Більше того, Європей­ський суд факт передачі (відчуження) майна за рішенням компетентних державних органів від одного власника до ін­шого не розглядає як по­рушення (позбавлення) прав першого власника. А тому передачу профспіл­кам у 1960 році санаторі­їв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР, згідно з Постановою Ради Міні­стрів Української РСР, не можна розцінювати як не­правомірне позбавлення права власності держави та державних підпри­ємств, які брали пайову участь у будівництві та­ких об’єктів.

Аналогічної позиції дотримується Конститу­ційний Суд України, коли у своєму рішенні стосов­но захисту права власнос­ті організацій споживчої кооперації (спорідненої з профспілковою формою власності) зазначив, що право власності спожив­чої кооперації, набуте не­залежно від часу і не на заборонених законом під­ставах, охороняється за­коном і підлягає держав­ному захисту нарівні з правами інших суб’єктів права власності.

ВІДПОВІДНО ДО БУКВИ ЗАКОНУ

Не могло стати дер­жавною власністю майно українських профспілок також із причини про­голошення в Декларації про державний суверені­тет України обов’язку но­воствореної української держави забезпечувати захист усіх форм власнос­ті, однією з яких, згідно з Конституцією України 1978 року, була профспіл­кова власність.

Що ж до Постанови Верховної Ради України «Про майнові комплек­си та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на терито­рії України» 1992 року, то її положення не можуть поширюватися на майно українських профспілок. Зокрема, у вищезазначе­ній постанові йдеться про те, що до визначення пра­вонаступників загаль­носоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тим­часово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси роз­ташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні цен­тральних органів цих ор­ганізацій.

Приписи цієї поста­нови не можуть поши­рюватися на правовід­носини, які є предметом експертизи, оскільки пра­вонаступником загаль­носоюзної організації ко­лишнього СРСР – ВЦРПС на території України вже в 1990 році було визначено Федерацію незалежних профспілок України, а з 1992-го – Федерацію проф­спілок України.

Аналогічний висновок можна зробити стосов­но Постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громад­ських організацій колиш­нього Союзу РСР» 1994 року. Так, у ст. 1 постанови зазначається, що тимча­сово, до законодавчого ви­значення суб’єктів права власності майна загаль­носоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовано­го на території України, зазначене майно є загаль­нодержавною власністю.

По-перше, як зазнача­лося вище, станом на 1994 рік в Україні не було май­на такої загальносоюзної громадської організації колишнього СРСР, як ВЦРПС, а постанова Вер­ховної Ради України не має зворотної сили.

По-друге, зазначена по­станова порушує норми Конституції України, яка була чинною на момент її прийняття, та Декла­рації незалежності Укра­їни. Так, у ст. 49 Консти­туції України (1978 року з наступними змінами) проголошувалось, що громадським організаці­ям гарантуються умови для виконання своїх ста­тутних завдань, а Декла­рацією, як згадувалося раніше, надавались га­рантії захисту всіх форм власності. До того ж у прикінцевих положеннях Декларації зазначалось, що остання є основою для нової Конституції та зако­нів України, а тому право­ві акти, які приймалися пізніше, не можуть їй су­перечити.

Таким чином, в органів держави – як із точки зору верховенства права, так і з точки зору дотриман­ня принципу законності, немає правових підстав для висування майнових претензій до Федерації профспілок України та її членських організацій щодо майна, набутого в порядку правонаступни­цтва від Укрпрофради та Загальної конфедерації профспілок СРСР.

ВИТЯГ ІЗ ВИСНОВКУ ІНСТИТУТУ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В. М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ (ЧЕРВЕНЬ 2006 РОКУ)

«Оскільки Федерація незалежних профспілок України (нині – Федерація професійних спілок України) в листопаді 1990 року одержала майнові об’єкти на праві власності від Загальної конфедерації профспілок Союзу РСР по договору в установленому порядку та відповідно до чинного на той час законодавства… то належить зробити висновок, що постанови Верховної Ради України від 10 квітня 1992 р. № 2268-ХІІ та від 4 лютого 1994 р. № 3943-ХІІ на передавання майна громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонду державного майна України не поширюються на Федерацію незалежних профспілок України, а нині – Федерацію профспілок України. У зв’язку з цим у держави немає жодних підстав для висунення претензій до ФПУ щодо майна, законно набутого нею в установленому порядку».

07.08.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини