« на головну 04.10.2022
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1176)
22
Вересень
 
Інтерв’ю
 
ДОСВІД КОЗАКІВ-ХАРАКТЕРНИКІВ – СУЧАСНИМ УКРАЇНСЬКИМ ВОЇНАМ

ДОСВІД КОЗАКІВ-ХАРАКТЕРНИКІВ – СУЧАСНИМ УКРАЇНСЬКИМ ВОЇНАМ


РУБРИКИ


Передплата





Статті Внутрішнє життя

ЮЛІАН БЕК: «ХОТІВ БИ, ЩОБ ДО ДОБИ ДОДАЛИСЯ ЩЕ ХОЧ 12 ГОДИН»

ЮЛІАН БЕК: «ХОТІВ БИ, ЩОБ ДО ДОБИ ДОДАЛИСЯ ЩЕ ХОЧ 12 ГОДИН»

Така «пересічна» мрія голови профкому пра­цівників Львівського Національного універси­тету ім. Івана Франка Юліана Богуславовича Бека. Цьогоріч він від­значає славний ювілей – 45-річчя уродин. Попри такі мрії випускникові 21-ї львівської школи, а опісля – Франкового уні­верситету, нині доценто­ві кафедри цивільного права цього престижно­го вишу, кандидатові юридичних наук, як пе­ресвідчуємося, вдалося на життєвому шляху чи­мало.

Чому син інженерів – і бать­ко Богуслав Вальтерович, і мама трудилися у сфері легкої промисловості – обрав юриспруденцію? У дитинстві за­ймався спортом і мріяв, каже, про професії екстремальні: по­жежника, поліцейського... Зі­йшлися, не без інтелігентного впливу родини, на юриспру­денції. Вступати на цей пре­стижний факультет міг собі дозволити, закінчивши школу із золотою медаллю.

До профлідерства йшов, працюючи спочатку юрискон­сультом, а згодом – заступни­ком голови первинної проф­спілкової організації праців­ників університету. Колеги, вочевидь, віддали належне його схильності в будь-яку хвилину допомогти ближньо­му. Мене приємно вразило його вболівання за те, щоб обов’язково написати добре слово і відзначити його за­ступників, інших членів і пра­цівників профкому, його ба­жання влаштувати їм свято. Втім, коли брала інтерв’ю, за­стала пана Юліана за кермом авто. Літо у розпалі, тож за­ймався влаштуванням відпо­чинку для спілчан. Мають базу відпочинку «Карпати» на Закарпатті, доводиться за­йматися ще й актуальними у час війни справами, що стосу­ються не лише своїх спілчан.

Як сім’я – дружина і 14-літ­ня донька – миряться з постій­ною зайнятістю голови роди­ни? Вочевидь, самі з такої ж когорти, тим паче, що дружи­на – лікар - кардіолог. А це про­фесія, яка майже не передба­чає вихідних. Щастя Юліана Богуславовича в тому, що за­ймається улюбленою спра­вою, маючи нагоду поєднува­ти головну і громадську робо­ту. Він був ініціатором та ор­ганізатором багатьох поваж­них обласних, міжнародних та всеукраїнських профспіл­кових заходів, обраний чле­ном Центрального комітету Профспілки працівників осві­ти і науки України. Найбіль­ше, каже, пишається тим, що 200 - річчя створення профспі­лок в Україні відзначали саме в їх університеті. Вдалося про­вести неординарні дискусії, історичні та соціальні дослі­дження, навести і зміцнити контакти з колегами в Україні і за кордоном. Юліан Бек зі своїми колегами - науковцями займалися дослідженням норм трудового законодав­ства на користь людини пра­ці, розширення і вдосконален­ня правового поля профспі­лок. Однак, саме в цьому ра­курсі його сентенція несподі­вана: «Я, – стверджує, – роман­тик за характером, поважаю­чи Закон, дуже сподіваюся на рівень свідомості людей, без якого й закони, які б чудові не були, належно не спрацю­ють».

Під час карантину проф­спілка фінансово підтримува­ла медичні установи, які при­ймали пацієнтів з COVID -19, проводила виплати коштів працівникам, що перебували в зоні ризику (понад 100 тис. грн), долучилася до придбан­ня антисептичних засобів для підрозділів університету, здійснювала інформаційну та правову підтримку працівни­ків. Цей досвід став у пригоді й сьогодні, в період воєнного стану в державі.

Тож розслаблятися профлі­дерові Франкового універси­тету вже давненько не дово­диться. Про 12 годин до доби ми вже згадували. А ще він мріє про мир на рідній землі, щасливе майбуття доньки та її ровесників.

ОЛЬГА ЛОБАРЧУК

 

«ХОЧУ БАЧИТИ, ЯК РОСТЕ СИН»

Уродженець Маріуполя, батько трьох дітей Анатолій Фурдига, як і мільйони українців, мріє про Пе­ремогу над російськими загарб­никами. Бо тоді вся його сім’я буде разом.

«Наразі моя дружина з 8 - літнім сином і 20 - річною донькою перебувають в Німеччині. Їх прихистив мій одногруп­ник по маріупольському училищу Сергій Ніколаєнко, який давно мешкає у Нюрнбергу, – розповів Анатолій Фурди­га. – Кривбас зустрів мене привітно, але мені тут не вистачає родини. Мені пога­но без сім’ї, а їй без мене… І врешті-решт, я хочу бачити, як росте мій молод­ший син».

Маріуполь – місто, куди Анатолій Фур­дига хоче повернутися, бо там він був щасливий. Працював протягом 21 року монтажником із складання залізобетонних конструкцій. Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, «Метінвест-Промсервіс» – назавжди в його серці. Го­ворить, що коли закінчиться війна, зно­ву поїде в рідне місто, з якого він з роди­ною тікав без документів та речей наприкінці березня – після місячного пе­ребування в бомбосховищі. «Зараз там руїна. Тому наші робочі руки будуть дуже потрібними. Усе відбудуємо. І свої будинки, і чужі, і школи, і дитячі садки», – твердо пообіцяв він. На Криворізькому ремонтно - механічному заводі Анатолій Іванович працює слюсарем у цеху металоконструкцій. Прихисток йому на­дав криворіжець Костя Глум, з яким вони 33 роки тому служили в армії. У то­вариша по службі свій будинок у Новопіллі. Там зручно і комфортно навіть із шестирічним лабрадором, яко­го вивезли з Маріуполя. Зараз на роботу Анатолій Фурдига їздить на велосипеді. Каже, йому подобається Кривий Ріг чи­стотою і зеленими насадженнями, які тут скрізь. Тішать маріупольця і солов’ї, спів яких «психологічно розвантажує». Але найбільше прийти до тями після надзвичайно важких подій нещодавньо­го минулого йому допомагають люди – працівники «Метінвест – КРМЗ», які щиро співчувають його біді та всебічно підтримують. Серед них Євгенія Савчен­ко, Яна Голуб, Людмила Тонченко, Оле­на Чиганцева. «Завдяки їм та їхнім коле­гам, – сказав наш спілчанин, – мені не потрібно звертатися до психолога. Вони буквально навчили мене знову посміхатися, радіти життю…».

ОКСАНА ШАХМОТЬ

 

«НАДИХАЮТЬ ДУМКИ ПРО РІДНУ ДОМІВКУ»

Здавалося б, іще зовсім недавно контролер управління технічного і вихідного контролю гірничого де­партаменту ПП «Стіл Сервіс» (дочірнє підприємство ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») Наталія Каштан жила звичайним життям. Опікувалася проблемами та здобутками своєї абсолютно мирної професії, спілкувалася з колегами, як член Профспілки металургів та гірників України бра­ла участь у важливих для трудо­вого колективу заходах. Але чор­ний день 24 лютого перекреслив усі плани та справи мирного жит­тя.

Розпочалися перші трагічні дні російського збройного вторгнення в Україну, перші обстріли мирних міст і сіл, перші намагання усвідомити, як таке могло статися. А вже наступного місяця Наталія отримала повістку з територіального центру комплектування та соціальної підтримки (колишнього військкомату). «У цьому, мабуть, вирішальну роль зіграла моя медична освіта, – розповідає вона. – Адже свого часу я закінчила медичний коледж, а потім працювала в закладах охорони здоров’я Кривого Рогу, зокрема в міських лікарнях № 9 та № 11». Тоді в терцентрі Наталія успішно пройшла військово-лікарську комісію, після чого її запита­ли, чи хотіла б вона служити. Згадує: «Я сказала, що так. 28 березня мене мобілізували».

Після нетривалої підготовки жінка при­була в одну з військових частин санінструктором. Розповідає, що служба важка, оскільки медик на війні повинен не тільки рятувати поранених бійців, ева­куювати їх з поля бою, лікувати, а ще бути гарним психологом. «Намагаємось налаштовувати наших поранених чи травмованих бійців тільки на оптимістичний лад, на те, що все буде до­бре, – продовжує Наталія. – А взагалі вони молодці – справжні воїни, захисни­ки рідної землі. Після лікування, реабілітації відразу знову рвуться на «нуль», на передову. Ми в медичній службі теж тримаємось усіма силами, один одному допомагаємо та підтримуємо. Попри всі труднощі налаштовані на позитив. А ще приємно, що про тебе у такий важкий час дбають у рідній профспілці – велика подяка первинній організації ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за надані тактичну каску та спальний мішок». Та, мабуть, найміцніша підтримка у Наталії – це думки про рідну домівку, де її з нетерпінням чекають чоловік та дві до­нечки. Оце надихає по - справжньому!

СЕРГІЙ СОЛОВЙОВ

02.09.2022



ДОДАТИ КОМЕНТАР 2000
Ваше ім'я:
Коментар:
  введіть цифри на картинці
УВАГА!

З метою підвищення попиту на газету "Профспілкові вісті" редакція прийняла рішення припинити практику розміщення повного чергового номеру у pdf-форматі на власному сайті. Натомість обмежитися публікацією першої сторінки та анонсів найрезонансніших матеріалів. Пропонуємо читачам передплачувати видання. З умовами передплати можна ознайомитися у розділі ПЕРЕДПЛАТА.

НОВИНИ

02.10.2022 19:06

02.10.2022 19:05

02.10.2022 19:04

02.10.2022 19:04

02.10.2022 19:03

02.10.2022 12:46

02.10.2022 12:45

02.10.2022 12:44

02.09.2022 23:06

02.09.2022 22:24

Усі новини


Опитування

Якою б Ви хотіли бачити улюблену газету "Профспілкові вісті" надалі?

Традиційною паперовою, друкованою
- 0 %
Новітньою електронною (виключно в інтернеті за передплатою)
- 0 %
Змішаною (відкриття передплати на електронну версію при збереженні паперово-друкованого формату)
- 0 %
Усього: голосів






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2019©

01042, Украіна, м. Київ
Майдан Незалежності, 2
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання