ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Яких змін потребують профспілки?

Як показують щорічні статистичні звіти, обласні орга­нізації профспілки втрачають організаційні структу­ри і відповідно – чисельність членів профспілки. При­чин такої ситуації чимало. Вони серйозні й об’єктивні за тих умов, у яких працюють галузеві профспілки і їх об’єднання. Ці причини необхідно глибоко проаналізу­вати і, з огляду на отримані результати, як і в багатьох сферах державної діяльності, реформувати систему діяльності профспілок.

Я не претендую на істину в останній ін­станції, нікому не збираюся нав’язувати своє бачення проблем профспілкового руху в Україні, але маю право свою думку висловити. Насамперед, пропоную задума­тися над питанням, що на сьогодні явля­ють собою українські профспілки і які профспілки нагадують: хоч здалеку – проф­спілки країн Європи чи «школу комуніз­му» російського більшовицького режиму?

Вирішив порівняти, оскільки в порів­нянні легше пізнається реальність.

Щодо європейських профспілок. Це справжні профспілки, тому що своєї ефек­тивності, дієвості і результативності до­сягають завдяки володінню страйковим фондом, що робить їх рівновеликими і рів­носильними з владою і роботодавцями.

Чи мають такі можливості наші проф­спілки? Я переконаний, що ви теж свідомі того, що не мають. Головна причина – від­сутність страйкового фонду і наявність багатьох інших серйозних причин, зокре­ма того, що, як показують соціологічні до­слідження, майже 90% населення країни не бачать і не усвідомлюють потреби ви­являти громадянську активність.

Тепер щодо подібності нинішніх укра­їнських профспілок до «совкових» – «шко­ли комунізму». Низка функцій, що були визначальними для радянських профспі­лок, сьогодні відпали. Зокрема, організа­ція і проведення соціалістичного змаган­ня, ведення черги і розподіл житла, управ­ління фондом соціального страхування.

Двома першими функціями в жодній країні профспілки не займались. Не за­ймаються вони й управлінням фондом со­ціального страхування, санаторно-курорт­ним і дитячим оздоровленням, що для на­ших профспілок було вкрай важливим і вагомим мотиваційним чинником. Проте, створена в Україні олігархічна система ці функції у профспілок забрала, й ніхто осо­бливо проти цього не протестував.

Крім названих функцій «совкових» профспілок, які на сьогодні відпали, все інше збереглося. Як не змінилась система державного управління, яку, як ствер­джують політологи, створив у Російській імперії ще Петро І, не змінились по суті організаційна структура та зміст діяль­ності профспілок.

Як нагально потребує реформ держав­на система управління, так потребують реформування і профспілки. На мій по­гляд, слід відійти від ідеологеми, яка нав’язана профспілкам попередніми владними структурами і яку сповідує ке­рівництво Федерації профспілок України і центральних комітетів, про те, що проф­спілки повинні займатися тільки бороть­бою за зростання заробітної плати і за­хистом трудових прав працівників. Я та­кож вважаю, що це найголовніші пробле­ми, заради вирішення яких люди виборо­ли право на створення профспілок. Але при цьому слід усвідомлювати, що наш народ упродовж століть вимушений був виживати у жорстоких колоніальних умовах, зазнав багатомільйонного зни­щення голодомором на своїй благодатній землі, сотнями тисяч вивозився у відда­лені сибірські і північні простори Росії.

Як результат, при відновленні сувере­нітету України гостро постало питання, як об’єднати віками роз’єднуваний народ, обрати Президентом України політика, зараженого патріотизмом, любов’ю і жер­товністю щодо рідного народу і його зем­лі. Отже, в Україні створилась потужна олігархічна система, яка не знищувалась майданами, а лише вдосконалювалась: на зміну одним професійним покидькам приходили інші. Про те, хто вони, ці про­фесійні покидьки, висловився екс-голова Національного агентства з питань дер­жавної служби Денис Бродський: «Це ті державні чиновники, які знають, які ре­форми і як слід проводити, щоб змінити систему і Україну та забезпечити її успіш­ний розвиток, але робити цього катего­рично не хочуть, бо якщо зміниться краї­на, то їм у ній не буде місця».

А що їх влаштовувало і влаштовує зараз?

• Системна корупція, яка роз’їдає дер­жаву, робить щоразу біднішим народ, а вони багатіють.

• Збереження олігархічної системи. У філософському розумінні олігархія – влада небагатьох, яка фактично керує державою, під впливом (грошовим) якої, задля їх інтересів, приймаються закони. В пресі є висловлювання відомих політи­ків про те, що олігархи вже приватизува­ли Україну.

• Відсутність правосуддя, верховен­ства права і порядку, що відштовхує від нашої країни інвесторів, призводить до її економічного занепаду.

• Високий рівень тіньового бізнесу. За даними Міжнародної організації праці (МОП), кожен третій українець, а це близько 5 млн людей, працює нелегаль­но, що є причиною втрати державним бю­джетом, Пенсійним і соціальним фонда­ми значних коштів. При цьому дефіцит Пенсійного фонду на сьогодні складає близько 140 млрд грн.

• Величезні кошти, які можна було б використати для підвищення зарплат, пенсій, соціальних виплат, йдуть на від­биття російської військової агресії.

Усі ці чинники й призвели до падіння економіки, низьких зарплат і пенсій, ослаблення соціального захисту відпо­відної категорії населення.

З викладеного слід зробити незапе­речний логічний висновок. Профспіл­кові органи повинні мобілізувати своїх спілчан на те, щоб усувати згадані і ще не згадані причини. Без їх усунення ставити питання перед владою про під­вищення зарплат, пенсій буде звичай­ним популізмом.

Допоки ми не створимо страйкового фонду, конче потрібно змінювати форму і стиль роботи як галузевих профспілок, так і їх об’єднань, доки вони ще є.

АЛГОРИТМ ЗМІН

Я бачу ці зміни наступним чином. Щоб галузева профспілка виглядала згуртованою і єдиною, вибирається най­більш актуальне і вразливе питання, яке виникло в галузі. Це питання обговорю­ється в усіх виборних органах профспіл­кових структур, бажано за участю пред­ставників державних органів цієї галузі. Прийняте рішення надсилається відпо­відному міністерству і місцевому органу влади для реагування. Кінцеве обгово­рення відбувається на президії ЦК проф­спілки, теж за участю представника мі­ністерства, і її рішення, як остаточний документ, надсилається міністерству.

Що покаже така схема обговорення? Профспілка організована, керована, діє згуртовано. Покаже, що розглянуте пи­тання хвилює всю галузь, знизу доверху по всій Україні.

І найголовніше, який буде результат? Якщо з обговорюваного питання буде прийнято рішення – хоч би Міністер­ством, а краще Кабінетом міністрів, воно, певною мірою, вплине на ситуацію, і всі побачать, що щось змінюється. Якщо профспілка не доб’ється прийнят­тя рішення органом влади, все зали­шиться без змін.

Аналогічно, але вже стосовно загаль­носуспільних проблем, вони повинні об­говорюватися в усіх галузевих профспіл­ках, в органах їх територіальних об’єднань і завершитись обговоренням на робочій президії Ради ФПУ, за участю представника Кабміну, за потреби – представника конкретного комітету Вер­ховної Ради чи інших органів. І заверши­тись ці обговорення мають прийняттям конкретної постанови Кабміном, можли­во – внесенням змін до конкретного зако­ну України.

Чи просто це буде профорганам робити?

Однозначно, що непросто, з огляду насамперед на кланово-олігархічну сис­тему з усіма її негативами, але допоки не створимо страйкового фонду, я вважаю, що такі підходи були б більш ефективни­ми, ніж ті, що діють зараз.

МОТИВАЦІЯ ПРОФСПІЛКОВОГО ЧЛЕНСТВА

І на завершення. Україна тривалий час перебувала в статусі колонії, що суттєво негативно вплинуло на менталітет нашо­го народу, а нинішня ситуація (відсут­ність робочих місць і побоювання праців­ників втратити свою, навіть низькоопла­чувану, роботу) робить людей пасивними, такими, які бояться захищати свої права.

Це повинні зрозуміти профспілкові лідери, особливо і насамперед – можно­владці, яким не байдужа доля українців.

На жаль, не змінюється наша владна еліта, серед якої вкрай мало жертовних, патріотично налаштованих щодо успіш­ної розбудови держави, які б визнавали Людину, її права і потреби найвищою цін­ністю в своїй країні, як це є в усіх демокра­тичних, економічно розвинутих країнах. Тут хотілося б зазначити, що деякі з них, через нерозуміння ролі профспілки в за­хисті соціально-економічних і трудових прав людини праці, ставлять риторичне запитання: «А навіщо ця профспілка?», а це впливає на працівників, тож вони ви­ходять з профспілки.

Наша владна еліта мала би задуматись над тим, чому в країнах Скандинавії, з най­вищим рівнем життя населення, незрів­нянно вищими принципами демократії по­рівняно з нашою, відсоток охопленості профспілковим членством серед працюю­чих сягає 80%. А у нас – із найнижчим рів­нем життя людей у Європі, профспілки ди­намічно розвалюються. Який висновок можна з цього зробити? Вони там якісь дур­ні, а ми тут такі мудрі. Задумайтесь, пано­ве! А може, все навпаки? Думаймо!

МИРОН ІВАНКІВ,

ГОЛОВА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОФСПІЛКИ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖУСТАНОВ УКРАЇНИ

01.06.2018

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини