ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

СИЛЬНА ДЕРЖАВА – СИЛЬНІ ПРОФСПІЛКИ

Ми всі, громадяни України, хочемо одного: процві­тання країни. Особливо це відчутно саме зараз, в умовах військової агресії на сході. І ніби все у нас є: природні ресурси, вигідне географічне розташу­вання, працелюбний народ, інтелектуальний по­тенціал. Але постійно щось заважає – як не попере­дники, то світова криза, то війна...

І ми постійно живемо в умо­вах хронічного дефіциту фі­нансових ресурсів, що зазви­чай озвучується як причина, чому неможливо досягнути очі­куваного результату. Хоча гро­шей завжди не вистачало, немає їх і зараз, і очевидно, що й надалі сповна не вистачатиме на всі по­треби. Але ж і основна причина наших бід полягає не так у від­сутності коштів, як у несправед­ливому розподілі національного багатства, бюджету, а головне – ВВП, зокрема визначення в його структурі вкрай низької частки, що припадає на фонд оплати пра­ці. Очевидно, що саме так і є, якщо поглянути на результати електронного декларування чи­новників, різкого поділу суспіль­ства на бідних і багатих.

Так, згідно критеріїв ООН, ще до недавнього часу (до підвищен­ня мінімальної заробітної плати) більша частина населення (близь­ко 80%) проживала за межею бід­ності, рівень заробітної плати ма­ємо найнижчий на Європейсько­му континенті, а за результатами досліджень щодо рівня корупції та інших, навпаки, впевнено посі­даємо перші місця. І навіть за та­ким неординарним показником, як рівень щастя, ми також пасемо задніх. Причому той факт, що про­тягом нетривалого періоду відбу­лося дві народних революції, свід­чить про те, що суспільство хоче реальних змін. То в чому справа, і чи є вихід із ситуації?

Упродовж усіх 25 років неза­лежності суспільство шукає вихід із ситуації лише в одному напрямі – сподівання на політичного ме­сію, який виведе країну з кризи. Суспільство є аж надто політизо­ваним. Проте час спливає, полі­тичні обличчя якоюсь мірою змі­нюються, а система лишається не­доторканою. Зрештою, будь-яка політична влада, незалежно від свого забарвлення, має схильність обслуговувати власне своїх бене­фіціарів – олігархів, які її підтри­мали. І, напевно, це виглядає зако­номірно з точки зору логіки, якщо в суспільстві відсутні реальні ме­ханізми контролю, противаг та стримувань. Як кажуть: хто пла­тить, той і замовляє музику.

Але ж яким є правильний шлях становлення України як по­тужної та процвітаючої держави? Без сумніву, це розвиток самодос­татньої української економіки, орієнтованої на внутрішній ри­нок і свого власного споживача. А це, в свою чергу, вимагає ста­новлення міцного середнього класу, яким має бути саме лю­дина праці. Тобто ті, осно­вним доходом яких є власне заробітна плата, адже гідна оплата праці, яка дасть змо­гу не виживати, як зараз, розвивати не лише себе та сім’ю, а й економіку загалом. Власне, становлення такого се­реднього класу є запорукою по­будови реального громадянсько­го суспільства та демократично­го ладу як з філософської, так і економічної точки зору.

А єдиною справжньою силою, що покликана відстоювати права працівників, виборювати гідну та справедливу оплату праці, безпе­речно, є профспілки. Причому, лише профспілки. Зрештою, з усіх суспільних інституцій лише вони сьогодні у фінансовому плані за­лежать виключно від своїх членів.

На сьогодні український проф­спілковий рух зберіг свій коло­сальний потенціал – це членство, його масовість. Але водночас пе­ред ним постало надзвичайно важливе завдання перетворити цю кількість на якість. Так, є сьо­годні недоліки й претензії до профспілок. Але на сучасному етапі немає жодної ідеальної гро­мадської організації. Бо, напри­клад, хоч як би на владу не наріка­ли люди, вона є віддзеркаленням цих людей. Аналогічно й з проф­спілковим рухом. Але потрібно дивитися на суть проблеми і мис­лити концептуально.

Саме цим питанням був при­свячений семінар «Роль та місце профспілок у сучасних умовах», що відбувся 27–29 березня у м. Львові на базі готельно-на­вчального комплексу «Гетьман» Об’єднання профспілок Львів­щини в рамках дансько-україн­ського проекту «Посилення вне­ску профспілок у забезпечення гідної праці, захисту прав пра­цівників та демократизацію в Україні». Учасниками заходу були члени Молодіжної ради Об’єднання профспілок Львів­щини, інші профспілкові акти­вісти, які представляли різні га­лузеві організації, студентське і виробниче середовище, а також різні професії. Модератором ви­ступив учасник другої групи проекту, голова Молодіжної ради ОПЛ Андрій Олійник.

На семінарі обговорювалися слабкі та сильні сторони проф­спілок, їх місце і роль у контек­сті глобальних цілей України та геополітичних процесів, питан­ня захисту працівників у сучас­них умовах економіки, історич­ний досвід розвитку світового та українського профспілкового руху, роль та значення в діяль­ності профспілок цінностей та соціальних технологій, робота в умовах інформаційної війни.

Учасники семінару часто зверталися до данського досвіду як наочного прикладу наявності прямого причинно-наслідкового зв’язку між сильними та дієвими профспілками і розвитком сус­пільства та держави. Адже в Да­нії, де профспілки протягом ба­гатьох десятків років боротьби утверджували свої позиції, сьо­годні один з найвищих рівнів за­робітної плати в Європі саме завдяки профспілковій участі у цих процесах. Як наслідок, ця країна входить до трійки лідерів за такими показни­ками, як ступінь довіри насе­лення до правосуддя, ком­фортність життя та рівень щастя жителів. Як бачимо, існує закономірність: чим нижче зарплати, тим вище рівень корупції, і навпаки.

І поки суспільство надавати­ме перевагу в авторитетності по­літичним силам, а не громад­ському сектору, ключове місце в якому посідають професійні спілки, доти й будемо жити так, як живемо.

Данські профспілки велику увагу в своїй роботі приділяють профспілковому навчанню. Це той досвід, який потрібно запо­зичувати і використовувати нам. А системне навчання, на мій по­гляд, слід починати з ідеології, тобто популяризації самої суті і покликання профспілкового руху. Власне, навчання і належ­на інформаційна політика є тими засобами, що здатні пере­творити кількість на якість.

Андрій ОЛІЙНИК,

учасник другої групи дансько-українського проекту

ПРОФСПІЛКАМ НЕОБХІДНО ЗМІНЮВАТИСЬ!

Минуло 2 роки відтоді, як розпочав ро­боту дансько-український проект, у якому взяли участь 60 осіб профспіл­кового активу з усіх регіонів України, і вже можна підбити певні підсумки.

Д ля мене, насамперед, участь у про­екті корисна і цікава завдяки мож­ливості живого спілкування як у рамках семінару, так і поза його межами з Пером Айзенрайхом, тренером профспілки 3F з Данії, фахівцем з великим до­свідом профспілкової і викладацької діяль­ності. Саме від нього я отримав відповіді на запитання, які так мене цікавили.

О дне з них – яким чином профспілкам Данії вда­лося досягти таких високих соціальних стандар­тів життя для своїх спілчан і як вони утримують ці стандарти? Щодо профспілки 3F, її сила поля­гає в побудованій ефективній організаційній структурі, продуманій кадровій політиці, проф­спілковій грамотності кожного спілчанина, що досягається впровадженою методологією бага­торівневого системного навчання, високого рів­ня інформаційної роботи, використанням сучас­них інформаційних технологій і піар-техноло­гій, фінансовою дисципліною, підкріпленою прозорістю внутрішніх фінансових потоків ор­ганізації. Завдяки цьому створюється усвідом­лене профспілкове членство, з’являється розу­міння важливості солідарних дій для відстою­вання інтересів як своїх, так і колег з інших профспілок. При цьому солідарна підтримка ви­ражається як у фінансовій підтримці, так і в під­тримці акцій, ініційованих колегами, активній участі членів профспілки у заходах, ініційова­них керівними органами профспілки. Все зазна­чене притаманне Об’єднаній федерації робітни­ків Данії (скорочено 3F).

У сі ці терміни: фінансова дисципліна, єд­ність, солідарність, активність, добре знайо­мі і нам з вами. Але, на жаль, для дуже бага­тьох спілчан вони так і залишаються тільки термінами, не надихаючими на дії. Можна знайти багато пояснень, чому стан справ саме такий. Питання в іншому: що необхідно для активізації, а можливо, десь і пробудження профспілкового руху в Україні?

Д ля себе особисто я відповідь знайшов. І в цьому мені великою мірою допоміг семінар-тренінг під назвою «Стратегічне планування і розвиток організації», який проводив мій колега, учасник третьої групи дансько-українського проекту Павло Прудніков. Профспілкам необхідно змі­нюватись! Але, говорячи про профспілки, я на­самперед розумію, що змінюватись необхідно мені, змінювати необхідно первинну організа­цію, яку я очолюю, змінювати необхідно проф­спілку, до якої ми належимо. Про необхідність змін на шпальтах «ПВ» (№ 13 від 30.03.2017) як­найкраще сказав голова профспілки «Атомни­ків» Валерій Матов: «Світ змінюється швидко, і те, що здається непорушним, завтра припинить своє існування. Ми повинні бути готовими до змін, бути відкритими до всього нового. Консер­ватизм профспілок допоміг їм свого часу вижи­ти, але він же може й відправити профспілки на звалище історії. Щоб відповідати запитам на­ших членів профспілки, ми повинні постійно вчитися, змінюватися і не боятися змін».

Ц е тривала і кропітка робота, яку крім нас са­мих ніхто не зробить.

Олексій ДУЛЯ,

учасник третьої групи

дансько-українського проекту

12.05.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини