ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ГРОМАДСЬКІ РАДИ ТА ПРОФСПІЛКИ

Обравши європейський шлях розвитку, Україна тим самим взяла на себе низку зобов’язань, необхідних для прийняття до «європейської родини». Країна мала тяжку політичну, соціально-економічну ситу­ацію, низький рівень розвитку суспільних свобод та дефіцит незалежних ЗМІ. Усе це, на жаль, підтвер­див результат щорічного рейтингу демократичних прав та громадських свобод американської неуря­дової організації Freedom House, відповідно до яко­го в 2010 році Україну було виключено з категорії вільних країн. Ситуація потребувала дій, і вірним кроком було створення інфраструктури демокра­тичних інституцій та забезпечення необхідних для їх ефективного функціонування умов.

Саме тому тогочасний Уряд вирішив «струсити пил» з уже давно існуючих на па­пері громадських рад. Адже даний інститут чудово відпо­відав вимогам європеїзації держави, оскільки при жорсткій вертикалі влади громадськість мала можли­вість висловлювати власну думку, долучатися до формування держав­ної політики та контролювати ді­яльність органів виконавчої влади.

Звичайні для простору демокра­тичних країн громадські ради є консультативно-дорадчими інсти­туціями, що створюються при органах влади з ме­тою представництва гро­мадськості та врахування її інтересів у сфері діяль­ності цих органів. Так, розглядаючи на семінарах Пера Айзенрайха в рам­ках Дансько-українського проекту особливості дан­ського соціального діало­гу, цікаво було дізнатися, що в процесі розробки, по­годження та ухвалення рі­шень уряд цієї країни співпрацює з більш ніж 100 неурядовими організа­ціями, звичайно ж, і проф­спілками. У Данії також поширена практика при­значення членів консультативних органів, які практично мають ін­формаційно-консультативні повно­важення рад, що забезпечують діа­лог між громадянами й органами державного управління. Така прак­тика активної співпраці державних органів з громадськістю поширена в усьому Європейському Союзі.

А що ж собою являють українські громадські ради, активну участь в яких беруть профспілки як інститут громадянського суспільства?

На теренах України перша рада почала функціонувати ще в 1993 році у вигляді консультативно-екс­пертного органу при Кабінеті Міні­стрів України. Її головною метою було забезпечення дієвої співпраці органів державної влади з підпри­ємницькими структурами в питан­нях реалізації державної політики розвитку підприємництва та ство­рення ринкової інфраструктури. Проте, Рада підприємців, згодом пе­рейменована на Раду промисловців та підприємців при Кабінеті Міні­стрів України, стала дієвим меха­нізмом донесення до вищих органів виконавчої влади інтересів та про­блем лише малої групи українсько­го суспільства, адже в її складі були виключно представники бізнесу.

Протягом наступного десятиріч­чя в Україні розпочалося активне формування консультативно-до­радчих інститутів при органах ви­конавчої влади, які в поодиноких випадках нагадували громадські ради з необхідними повноваження­ми. Здебільшого вони становили со­бою консультативно-до­радчі органи, які не могли охоплювати інтереси всьо­го суспільства, оскільки до їх складу входили або лише державні службовці, або науковці, а про пред­ставників інститутів гро­мадянського суспільства мова не йшла.

Дещо покращилася си­туація після Указу Прези­дента від 31 липня 2004 року, що передбачав обов’язкове створення гро­мадських рад при органах виконавчої влади. Проте прийняті згодом норма­тивно-правові акти, що ре­гламентували порядок їх створення та функціонування, міс­тили низку недоліків. Зокрема, не визначався порядок розгляду орга­нами виконавчої влади рішень гро­мадських рад та звітування за його результатами; головою громад­ської ради міг стати керівник орга­ну виконавчої влади, при якому вона створювалася; не була чітко виписаною процедура формування складу рад, тому в більшості випад­ків склад майбутньої громадської ради формувався та затверджував­ся керівником відповідного органу, що призводило до частої плинності кадрів ради. Слід згадати доволі об­межене коло повноважень таких рад, які в основному зводилися до організації консультацій органів виконавчої влади з громадськістю. Тому участь представників проф­спілок у роботі цих громадських рад не давала змоги ефективно представляти та захищати через них інтереси членів профспілки, що унеможливлювалося наявністю таких «примарних» повноважень. Упродовж кількох наступних років Типове положення, що регламенту­вало діяльність громадських рад, мало декілька нових редакцій, які суттєво не змінили ситуацію. Одна редакція майже дублювала зміст попередньої, інша дещо розширю­вала повноваження рад, ускладнив­ши порядок їх утворення.

І нарешті, в 2010 році була при­йнята чинна редакція Типово­го положення. Громад­ським радам надано зна­чно розширених повно­важень, вони мають право подавати орга­ну, при якому вони утворені, обов’язкові для роз­гляду пропозиції щодо підготовки проектів норматив­но-правових актів з питань формування та реалізації держав­ної політики у відповід­ній сфері; проводити гро­мадську антикорупційну експертизу проектів норма­тивно-правових актів; здійснюва­ти громадський контроль за дотри­манням нормативно-правових ак­тів, спрямованих на запобігання та протидію корупції; збирати, уза­гальнювати та подавати органу, при якому вони утворені, пропози­ції громадських організацій, які мають важливе суспільне значен­ня; організовувати публічні заходи для обговорення актуальних пи­тань розвитку галузі чи адміністра­тивно-територіальної одиниці. Це дає змогу виконувати тотожні з профспілками завдання, а саме спільно розробляти проекти норма­тивно-правових актів, покликаних покращити соціально-економічну ситуацію в країні, а профспілкам – посилити вплив на просування сво­їх пропозицій до них.

Членськими організаціями та представниками ФПУ періодично подаються документи до участі в установчих зборах при формуванні відповідної ради. Як уже зазначено, через участь у громадських радах забезпечується соціальний діалог та надається можливість брати участь в управлінні державними справами, а під час розробки і при­йняття нормативно-правових актів, пов’язаних з конституційними пра­вами та свободами своїх членів, за­являти профспілкову позицію та бути почутими на всіх рівнях, як національному, так і регіонально­му. Так, у серпні 2016 року громад­ська рада при Міністерстві освіти і науки України звернулася до Пре­зидента, Прем’єр-міністра, міні­стрів фінансів, освіти і науки з про­позицією створити робочі групи з метою проведення правової, еконо­мічної та соціальної експертизи іні­ціативи Міністерства фінансів щодо дій, пов’язаних із зміною стипенді­ального забезпечення та формуван­ня державного замовлення. А гро­мадською радою при Міністерстві енергетики та вугільної промисло­вості були надані зауваження та пропозиції до законопроекту «Про ринок електричної енергії України». І це лише окремі приклади.

Попри проведення роботи гро­мадських рад з усебічним залу­ченням громадськості та ін­ститутів громадянського суспільства, зокрема профспілок, загальне становище в країні майже не змінилося.

Знову згадуючи тренера Данської профспілки 3F Пера Айзенрайха, який під час організова­них у рамках Дан­сько-українського проекту семінарів не раз наголошував, що хоча в будь-якій діяльнос­ті, чи то профспілковій, чи то проектній, процес та засіб є важливими, завжди слід робити ставку на результат, адже потрібен саме він, а не видимість роботи.

Тому нам, профспілкам, важли­во розширювати своє представни­цтво в громадських радах, активні­ше відстоювати власну позицію в них, знайомитися з досвідом інших країн та ініціювати прийняття за­конодавчих змін для збільшення ефективності роботи рад та досяг­нення дієвих результатів.

Катерина ГАЙДУК,

Наталія ДУДА,

учасниці другої групи дансько-українського проекту

03.03.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини