ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

СЬОГОДЕННЯ ВИМАГАЄ ОНОВЛЕННЯ І ЗМІН, РЕФОРМ І ДІЇ

Досвід закордонних ко­лег-профспілковців, які пройшли довгий шлях демократії перш ніж ста­ли потужною силою, здатною впливати на со­ціально-економічні про­цеси у державі, для все­українських профспілок надзвичайно корисний.

Я щиро вірю у важливість започаткованого проек­ту данської профспілки 3F для профспілок Укра­їни та з нетерпінням очікую на навчання у Львові. Наші на­вчальні сесії є особливо успіш­ними завдяки турботам і висо­ким організаторським здібнос­тям Валентини Шевченко – ко­ординатора цього проекту.

Україна ціною життя влас­них дітей обрала рух у бік демо­кратії. Розпочався період ре­форм та адаптації до вимог Єв­росоюзу, прийнято рішення про децентралізацію влади та пере­дачу її на місця.

Чи враховуємо ми новітні тенденції розвитку держави? Чи робимо нову демократичну Україну частиною своєї повсяк­денності? Чи розуміємо ми, які наслідки для організації в ціло­му мають наші особисті слова та дії? Чи відповідають наші професійні можливості і права вимогам часу? Питання і гіркі роздуми.

Щоб бути успішними, ми по­винні перебудувати нашу робо­ту відповідно до соціально-еко­номічного розвитку держави і затвердити на VII З’їзді ФПУ чітку стратегію розвитку орга­нізації, яка змусить нас власни­ми руками зламати радянську структуру профспілок і вибуду­вати нову, ту, що відповідає сьо­годенню, на яку очікують рядо­ві члени профспілки, наші пер­винки.

Нас кількісно стало втричі менше, а структура не зазнала змін. Змінився суспільний уклад держави; підприємства, навіть галузі на межі зникнен­ня; кількість ЦК профспілок – незмінна, деякі мають штат 3 особи (керівник, заступник і бухгалтер). Невже можливо ви­конувати статутні повноважен­ня, надавати правову допомогу, обслуговувати сайт, координу­вати і контролювати діяльність профспілкової структури, під­тримувати комунікації, вести інформаційну роботу та інше, маючи штат із трьох осіб? Чи не на часі провести електронний облік членства, об’єднати певні нечисленні галузі? Профспілка 3F об’єднує у своїх лавах праців­ників багатьох галузей, одно­часно в одній структурній ланці об’єднуються різнороби, проте це не заважає їм гідно захищати права робітників.

Необхідно створити єдину систему профспілкової онлайн- бухгалтерії, єдину систему до­кументообігу та архівації, ство­ривши гнучку, мобільну іннова­ційну структуру, зручний ін­струмент інформування, аналі­зу, управління і контролю в ре­жимі «тут і зараз».

Порушився зв’язок ФПУ та ни­зових ланок; інформацію, що «править світом», черпаємо із «Профспілкових вістей», яка вже на момент отримання газети є застарілою і неактуальною, її наповнення далеко не на крок попереду. Де селекторні нара­ди, що планували б і скерову­вали б нашу діяльність, зміц­нювали організацію, мотиву­вали і стимулювали дисциплі­ну при виконанні прийнятих рі­шень? Практика вебінарів із на­гальних питань теж необхідна в роботі. Сьогодення вимагає онов­лення і змін, реформ і дії, деталь­ного оновлення і перегляду ви­борної системи в першу чергу.

Віковий рівень керівного складу обласних організацій і центральних комітетів більш ніж поважний. Понад 70% – від 60 до 80 років. Кадрова політика є законсервованою. Звичайно, можна аргументувати виборніс­тю посад. Ротація кадрів спосте­рігається тільки в первинках.

Прийшов час, коли демокра­тичні принципи мають бути захи­щені раціональним, розумним підходом. Граничний вік, що до­зволяє участь у виборах, маємо чітко визначити. Бажано врахува­ти і кваліфікаційні вимоги, нада­ти можливість молоді генерувати нові ідеї, будувати майбутнє профруху, спираючись на досвід старшого покоління.

Наближаючись до З’їзду, ми отримали нову, узагальнену стратегію «Європейський ви­бір», проте чіткого покрокового плану модернізації не маємо. А можливо, він і є, проте це закри­та тема для широкого загалу.

Я не критикую нашу роботу, я шукаю конкретні шляхи для вирішення назрілих питань.

Відсутність у нас робітничої партії, невизначеність щодо партійності перетворило проф­спілковий рух у безправний по­літичний придаток цієї інтелі­генції – еліти суспільства.

Ми не маємо законодавчої іні­ціативи, ми не впевнені, не рішу­чі, голосу нашого за право люди­ни праці з каналів телебачення і радіоефіру не чути, інформацій­не поле, ЗМІ, ток-шоу – теж без нас. І навіть наша боротьба має сезонний характер, як епідемія грипу. Загострюється восени, на­нівець стікаючи до літа.

Після стількох років праці на профспілковій ниві ми опини­лися в найгіршому становищі. До цього часу не знаємо, де наш ЄСВ? Держава не відзвітувала. Ми втратили дитяче оздоров­лення, втратили соціальний Фонд, навіть не запитали, а як вдалося роботодавцям зберегти свій, і на його основі провести злиття Фондів. Це ті речі, які по­казують рядовим спілчанам у цілому реальну спроможність профспілок.

Тільки Україна отримала не­залежність і почало формувати­ся громадянське суспільство (а його головною інституцією є громадське об’єднання), держа­ва миттєво відреагувала законо­давчими обмеженнями проф­спілкових прав і свобод, рідко з вуст можновладців чується сло­во профспілки. Державна систе­ма себе захищає. Позиція силь­ного і впливового об’єднання в державі нікому не вигідна. Бо на сильного потрібно зважати. Де межа – коли держава, як на­дійний соціальний партнер, нас почує, а профспілка стане тією силою, з думкою якої змушені будуть рахуватися найвищі ор­гани державної влади. Грома­дянський рух Майдану створив нову реальність, де влада пови­нна бути підзвітною і відпові­дальною перед суспільством, а соціальна справедливість – до­мінантою розвитку.

Нас не влаштовує ігноруван­ня владою наших пропозицій і ставлення до найбільш масової громадської організації, що здійснює представництво та за­хист трудових, соціально-еконо­мічних прав та інтересів членів профспілки.

Де ми схибили, коли при­йняли неправильні рі­шення?

Ми вимагаємо, всту­паємо в колективні трудові спори, прово­димо акції протесту, засипаємо петиціями і мольбами Президен­та і Верховну Раду – отримуємо невеличкі поступки, соціально ма­лозначущі, і так раз за ра­зом. Невже це діалог соціаль­них партнерів? Це не зближення позицій, не побудова довготри­валих відносин, дотримання до­сягнутих домовленостей, при­йняття відповідальності за вико­нання прийнятих зобов’язань.

Порушується сам механізм соціального діалогу, який пра­цює в усіх демократичних сус­пільствах, визнається доціль­ним: щоб громадяни, на яких поширюється рішення в держа­ві, мали можливість визначати свої потреби (вимоги), брати участь у процесі прийняття цих рішень та мати можливість впливати на остаточні рішення, щоб держава та виконавча вла­да могли дотримати належний баланс інтересів в усіх сферах людського життя.

Коли узурпується влада та ресурси, не передбачається ви­рівнювання статусних позицій учасників діалогу, він не пра­цює. Держава одноосібно при­ймає суспільно важливі рішен­ня і закони. Без обговорення з громадськістю, ігноруючи про­позиції профспілок.

Колективні переговори з укладання Генеральної угоди не добігають кінця. А це міні­мальні гарантії для всіх праців­ників, це частина вартості їх­ньої праці у ВВП. Нашим соці­альним партнерам байдуже, що 2010–2012 роки минули, життя не стоїть на місці. А робітник, що створює сам цей ВВП, стає же­браком у власній державі, про­тягує руку за субсидією, харчові «делікатеси» купує у підворот­нях, одяг купує у бутіках, се­конд-хенді. Це реалії. Те, що хо­вається за частиною 3 статті 9 Закону України «Про колектив­ні договори і угоди» – «…продо­вжують діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий…». Пролонговані угоди – це завідо­мо програш, вони відстають у часі, втрачаючи актуальність. Розмір мінімальної зарплати не може бути визначений достат­нім як з економічної (затрати роботодавця на робочу силу), так і з соціальної (затрати на просте відновлення робочої сили) точок зору.

Усьому в житті потрібно на­вчатися – і новому профспілко­вому менеджменту, і інтерак­тивним методам навчання, щоб мудро поєднати досвід і вимоги сучасного світу. Серед 17 цілей тисячоліття, освіта – на четвер­тому місці. Щоб керувати профорганізацією, створеною волею працюючої людини, потрібно вчитися все життя і передавати молоді набутий досвід. Доcвід данської профспілки на такому складному етапі перебудови для профспілок України – безцінний.

Коли окреслиш всі прорахун­ки і помилки, огортає відчай. Проте народжується і здоровий азарт, відкривається величезне поле для діяльності, є можли­вість використати свої знання, зробити щось суспільно вагоме, корисне, покращити життя пра­цівника.

Ольга КУРІНЬКО,

голова Полтавської обласної організації профспілки працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості,

учасниця третьої групи дансько-українського проекту

03.04.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини