ВДАЛА «ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ» ДАНСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПРОЕКТУ

Наша держава, на жаль, дуже далека від цих стандартів, і попри те, що Конституція визначає нашу країну як правову та соціальну державу, ре­алії засвідчують, що насправді це не так. Правовий нігілізм, низькі стандарти життя – ознаки, які по­казують наявність проблем у краї­ні, більшість із яких потребують вирішення шляхом проведення реформ, але на це немає готов­ності і політичної волі.

Відсутність внутрішнього порядку та узгодженості в за­конодавстві наводить на дум­ку про брак чіткої та послідов­ної державної політики у пра­вовій сфері та єдиного бачення розвитку і вдосконалення сис­теми соціального діалогу.

Всупереч протестам культурної спільноти, нещодавно прийнято ЗУ «Про внесення змін до деяких зако­нодавчих актів України щодо запро­вадження контрактної форми робо­ти у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закла­дів культури», норми та положення якого порушують принципи верхо­венства права в питаннях дотриман­ня особистих і трудових прав праців­ників культури та свідчать про по­ширення тенденції зниження рівня захищеності людини праці. А саме: цим законом запроваджується про­цедура проведення масового звіль­нення категорій працівників, з яки­ми до прийняття закону було укла­дено безстрокові трудові договори. Подібний підхід до реалізації захо­дів, пов’язаних з автоматичним «припиненням безстрокового трудо­вого договору», грубо порушує нор­ми і положення Конституції Украї­ни (статті 22, 24, 43, 58), Кодексу зако­нів про працю України (статті 21, 40, 41), Конвенції МОП № 158 1982 року, ратифікованої Україною 04 лютого 1994 року (стаття 4), директив Ради 91/533/ЄЕС та 1999/70/ЄС, імплемен­тованих розпорядженням КМУ від 21.01.2015 № 34-р на виконання Угоди про асоціацію з ЄС. Крім того, при­йнятий закон фактично передбачає колективне застосування за фор­мальними ознаками заходів з очи­щення закладів культури від неу­годних працівників, ігноруючи при цьому усталені європейські стандар­ти дотримання прав людини при здійсненні люстраційних заходів – пункт 12 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996).

Разом із тим владою не розробле­но заходів щодо подальшого пра­цевлаштування працівників, які бу­дуть вивільнені, що порушує стат­тю 25 Європейського кодексу соці­ального забезпечення (перегляну­тий, ETS № 139, Рим, 6.11.1990 року).

Тому Профспілка працівників культури України та культурна спільнота категорично відкинула неконституційні та радикальні ме­тоди влади з ліквідації законодав­чо визначених прав та гарантій працівників і наголосила, що легі­тимність і стабільність Конститу­ції є головними критеріями довіри та поваги до влади.

Як наслідок, ми неодноразово по­рушували питання щодо неможли­вості прийняття зазначеного закону. Ще на етапах його розроблення, об­говорення та розгляду, об’єднавшись разом із роботодавцями, ми неодноразово наголошували на необхідності доопрацювання проек­ту закону з метою усунення неправо­вих норм. Проте влада не йшла на конструктивний соціальний діалог. Незважаючи на врахування у зако­нопроекті низки профспілкових про­позицій, профспілці, на жаль, не вда­лося відстояти безстроковість трудо­вих договорів, укладених із праців­никами культури. Впровадження вищеназваного закону про контрак­ти у сфері культури, на думку влади, є політичною доцільністю.

Профспілка працівників культу­ри України не зупинила боротьбу за трудові права своїх працівників. Спираючись на цінний досвід дан­ської профспілки 3F та її дієві меха­нізми профспілкової боротьби за права спілчан, ми направили по­дання до Конституційного Суду України щодо конститу­ційності зазначеного закону, звернення до Міжнародної організації праці про недо­пущення розширення сфери правовідносин, які призво­дять до використання робо­чої сили з порушенням норм трудового законодавства.

Використовуючи досвід дан­ських профспілок щодо розро­блення законодавчих актів, проф­спілка разом із культурною спіль­нотою працює над проектом змін до зазначеного закону, який най­ближчим часом буде направлений на ознайомлення представнику профспілки працівників культури у парламенті для подальшого його розгляду на сесії ВРУ.

Це лише один і прикладів вдалої імплементації дансько-українсько­го проекту, який додає до арсеналу українського профспілкового діяча нові дієві механізми боротьби за права та свободи людини праці.

Тільки узгоджене дотримання головних пріоритетів профспілко­вого руху, що будуть спрямовані на зміни як у самій царині його ро­боти, так і в підходах та методах співпраці із соціальними партне­рами, поєднає членів профспілок, розкриваючи їм ключову роль кон­солідації профспілкового руху у впровадженні соціальних стандар­тів рівня і якості життя та механіз­мів громадського контролю за ді­яльністю влади і роботодавців.

Галина ГАЙДУК,

заступник голови Профспілки працівників культури,

учасник третьої групи дансько- українського проекту

ВЗІРЕЦЬ ПОТУЖНОГО ПРОФСПІЛКОВОГО РУХУ І ПОБУДОВИ ЯКІСНОГО СОЦДІАЛОГУ