ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

МІСТОК ЧЕРЕЗ 110 РОКІВ

Кажуть, що нічого у світі немає випадкового. Мимо­волі повіриш. Факт – VIII з’їзд Центрального коміте­ту профспілки працівників освіти і науки України від­бувся нещодавно, а пер­ший організаційний збір першої на теренах тепе­рішньої західної України, а тоді Австро-Угорської ім­перії освітянської проф­спілки «Взаїмна поміч га­лицьких і буковинських учителів і учительок» – рівно 110 років тому. Від­так Львівська обласна ор­ганізація галузевої проф­спілки відзначає ювілей своєї праорганізації.

До цієї дати керівництво об­ласної галузевої профспіл­ки – Марія Яцейко та її за­ступник Галина Долішня знайшли час попрацювати в архі­вах. Тож актив отримав цікаву іс­торичну розвідку-брошуру про ета­пи розвитку професійної спілки.

«Колись український класик Павло Загребельний, – розмірко­вує Марія Яцейко, – сказав, що людство досягло величезного про­гресу – дісталося інших планет, полетіло в космос, попри те, люд­ське серце не змінилося, і вивчене воно, мабуть, найменше... Проф­спілка століттями вивчає і нама­гається змінити на краще, як ми тепер кажемо, своїх соціальних партнерів, але вимоги першого За­гального збору 1905 року і другого – 1907-го, і наступного в березні 1913-го, і восьмого Всеукраїнсько­го галузевого з’їзду в листопаді 2015 року ставили питання підви­щення заробітної плати. Сьогодні – на рівні середньої в промисло­вості, тоді вимога стояла про «ха­рактер платні учителів «як дер­жавних службовців», «крайове (чит. державне – Авт.) утримання шкіл», сьогодні – боротьба зі ско­роченням мережі і так званою не­продуманою оптимізацією. Через дев’ять років після створення пер­шої освітянської профспілки, реа­лізовуючи і донині незмінне гасло «Тільки загальна організація українського вчительства, оперта на взаємній помочі, дасть нам силу, піднесе нас, змусить усіх ша­нувати нас і з нами рахуватися», – добилися підвищення зарплати вчителям і виділення коштів для вдів і сиріт з учительських родин.

Перед тією перемогою, долуча­ється до розмови Галина Миросла­вівна, 14 січня 1912 року відбулося десятитисячне всевчительське віче у Львові, яке вручило його учасникові – синові Краєвого мар­шалка графові Генрику Бадені свої вимоги. В результаті отрима­ли 10 тисяч крон для вчителів-пен­сіонерів, вдів і сиріт. Тим часом дві тисячі освітян не змоги потра­пити на акцію через брак теплого одягу і коштів на проїзд.

На сучасному з’їзді освітяни за­хищали доплати і надбавки, стат­тю 57 «Закону про освіту», яку на­магаються «забути» в новому про­екті освітянського закону. VIII з’їзд Профспілки працівників освіти і науки України у своїх зверненнях до влади і резолюціях поставив ви­могу надання педагогічного стату­су тренерам-викладачам та іншим фахівцям, які пов’язані з навчаль­но-виховним процесом.

Виступаючи на форумі, заступ­ник міністра освіти Павло Хобзей наголосив, що отримав відзнаку за соціальне партнерство, працюючи головним роботодавцем освітян іще у Львові, і пообіцяв її виправ­дати тепер у масштабах України.

Після реєстрації у 1906 році «Взаїмної помочі...» сконсолідова­не вчительство вже налічувало 1562 члени. Кількість спілчан зрос­тала, через рік набули майна на 10 тисяч корон, а через два роки ста­вили питання на Загальному зборі про заснування вчительської бур­си і побудови вчительського сана­торію в горах. Мали в Коломиї свій магазин канцтоварів.

Сьогодні обласній галузевій профспілці належить львівський Будинок учених, пансіонат у ку­рортному Трускавці, галузеві оздоровчі бази і бази відпочинку. Профспілка налічує тисячі членів.

Як тоді, так і тепер важливою була роль профспілкових правови­ків – юристів. Певною квінтесенці­єю роботи професійної громад­ської організації, якщо не за 110 років, то принаймні за останні 10– 20 років був розвиток молодіжного крила освітянської профспілки.

Біля витоків утворення профе­сійної громадської організації освітян у ті далекі часи, як прави­ло, стояли люди активні, чесні, віддані своїй справі. Тож читати серед них ім’я відомої в Галичині та на Буковині вчительки Костян­тини Малицької, громадського лі­дера Андрія Алиськевича, правни­ка Старосольського цілком право­мірно.

Ольга ЛОБАРЧУК,

Львівська обл.

Марія ЯЦЕЙКО, голова Львівської обласної організації Профспілки працівників освіти і наукиУкраїни:

«Упродовж століть учителі різними методами – «від чолоби­тень і листів до акцій протесту» добиваються справедливого механізму нарахування пенсії, сьогодні – 80–90% від зарплати, щоб не збільшували педагогічне навантаження, не скорочували вже досягнуті відсотки оплати за сумлінну працю та її престиж­ність. Останні свідчать про економічні досягнення професійної спільноти, водно­час задіюючи «другий кінець палиці»: коли вчителі отримують матеріальні пре­ференції, які виборює профспілка, то послаблюють професійну солідарність у подальшому відстоюванні своїх прав, забуваючи, що нічого нема постійного. Намагаються... економити на профвнесках, не заглядаючи на крок уперед: втра­тимо ж у кілька разів більше, як не будемо згуртовані в громадській професійній організації».

ХТО ЗАХИСТИТЬ ПРОФТЕХОСВІТУ?

Сьогодення вимагає поглянути на профе­сійну технічну освіту під іншим кутом. От уже майже рік триває активне обговорення Закону України «Про професійну освіту». Асоціація працівників професійно-техніч­ної освіти Хмельниччини, профспілкові ко­мітети теж долучилися до цієї справи й за­пропонували свої пропозиції. Здебільшого їх було враховано.

Днями цей документ було винесено на обгово­рення Верховної Ради України. Як нам стало відомо, з невідомих причин чомусь забракло голосів для його прийняття в першому читан­ні. Освітяни сподіваються, що народні депутати не тільки від Хмельниччини, а й усі загалом прислуха­ються до їхнього голосу і все-таки зроблять усе мож­ливе, аби прийняти такий необхідний не тільки для профтехосвіти, а й для держави загалом закон. Адже від нього значною мірою залежить подальша доля за­кладів профтехосвіти, їх фінансування. Нині профе­сійна технічна освіта фінансується за рахунок субвен­цій Державного бюджету з обласного бюджету. Зараз йде мова, аби надалі її заклади в обласному центрі фі­нансувалися з цього ж бюджету, а в містах та селах – за рахунок міських, районних, сільських бюджетів без відповідних субвенцій. Звичайно, що ці фінансові структури не в змозі виконати свої функції через мі­зерні грошові надходження. Зрештою це може при­звести до того, що зменшиться кількість робітників та фахівців, яких готують ці заклади, та які вкрай необ­хідні на ринку праці, а також дійде до скорочення ін­женерно-педагогічних працівників, у яких не буде ін­шого виходу, як поповнити лави безробітних.

Головною метою навчальних закладів було й залиша­ється і надалі давати вихованцям якісну освіту й вихо­вувати справжніх патріотів України. І для цього педа­гоги будуть робити все. Вони сподіваються, що політи­ки прислухаються до їхнього голосу, врахують пропо­зиції і проголосують за зазначений документ до при­йняття Закону України «Про Державний бюджет».

Та якщо за браком часу цього не станеться – освітяни просять залишити субвенцію з Держбюджету для утримання закладів професійно-технічної освіти.

Валерій МАРЦЕНЮК,

Хмельницька обл.

29.12.2015

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини