ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Зробити крок уперед, не боячись на мить зависнути над прірвою

Кожен учитель, викладач, організатор навчання вважатиме найвищою нагородою за свою працю вміння учня застосо­вувати на практиці одержані знання та вміння. Навіть почат­кові навички переговорника, які я засвоїв на першому семі­нарі дансько-українського проекту, відіграли величезну роль під час моєї вимушеної конфронтації з владою, пов’язаною із зарплатною заборгованістю та колективним трудовим спо­ром між найманими працівниками закладів та установ осві­ти Городнянського району і відділом освіти райдержадміні­страції. Дякуючи викладачу проекту Перу Айзенрайху, вже за короткий час з’явилось розуміння важливості правильного визначення акцентів і пріоритетів, власних можливостей, ор­ганізації командної продуктивної роботи.

Геннадій МИРОНЕНКО

учасник другої групи дансько-українського проекту,голова Городнянської районної організації Профспілки працівників освіти і науки України

Коли голова Чернігів­ської обласної органі­зації Профспілки пра­цівників освіти і нау­ки Тетяна Матвеєва за­пропонувала мені взяти участь у дансько-українському проф­спілковому проекті, зауважив­ши: «Це точно твоє», я погодив­ся, тому що вважаю навчання основою продуктивної роботи. І тільки під час презентації про­екту, конференції та занять без­посередньо зрозумів слова сво­го керівника. Моя мета – знайти шляхи виходу з профспілкової кризи. Але для цього потрібні не просто розуміння проблеми, а й багаж знань, а головне – од­нодумці. А сама назва проекту «Посилення внеску профспілок у забезпечення гідної праці, за­хисту прав працівників та де­мократизацію в Україні» вказує на розуміння нагальності про­блеми і керівництвом ФПУ. На­віть коротка презентація проек­ту (за браком часу) серед моїх колег на рівні обласної освітян­ської профспілки показала, що це розуміння є у всіх, тож бага­то профспілкових працівників зацікавились викладеною ін­формацією. Маю надію на більш продуктивну форму подальшої роботи, з осмисленими спільни­ми думками та діями.

Ми згаяли багато часу і мож­ливостей для перетворення профспілок на нову реальну силу, ми втратили і продовжує­мо втрачати спілчан. Стара ма­шина профспілки потребує капі­тального ремонту, або її очікує списання, а далі – звалище. За понад 20 років незалежності ми не усвідомили своєї сили, так і не навчились нею керувати. Ви­слів «краще пізно, ніж ніколи» щодо дій керівництва ФПУ, на мою думку, сьогодні є повніс­тю виправданим. Необхідна тер­мінова реанімація Федерації за­галом і кожної профспілки в її складі зокрема.

Під час однієї зустрічі профактиву освітян Городнянсько­го району з тоді ще народним депутатом Михайлом Чечето­вим член профкому другої місь­кої школи сказала: «Своїм по­махом руки на пленарному за­сіданні Верховної Ради ви мо­рально ґвалтуєте нас, простих жителів України, які довірили вам творити закони». Ці сло­ва, на жаль, є актуальними й досі, як і були при всіх владах. Профспілки покликані захища­ти права своїх членів – тих же виборців, які є українським на­родом. Наше завдання як проф­спілкових представників не до­пустити подальшого «ґвалту­вання» своїх спілчан держав­ними мужами, політиками, олі­гархами. До цього часу це ви­ходило доволі слабенько. Ми намагаємось схилити до соці­ального діалогу, визначеного законом, так званих партнерів, а вони відверто нехтують нами і роблять своє. Не наводитиму приклади, адже їх безліч, і про них кожен знає. Результат ді­яльності профспілок – втрата довіри, катастрофічне зменшен­ня членства через вихід з проф­спілкових лав. Сьогодні перед нами – межа, рубікон, який або затягне нас течією бозна куди (не за визначеним нами самими шляхом), або ми його гідно по­долаємо і сформуємо таку Фе­дерацію, яка зможе протисто­яти будь-яким викликам, буде конкурентоспроможною, авто­ритетною громадською органі­зацією, здатною реально захис­тити спілчан і, за необхідності, об’єднати народ. Це не високі слова, а об’єктивна реальність. Працівникам потрібна надія, опора та захист, інакше можна ніколи не дістатися цивілізова­них економічних відносин, по­вернувшись в осучаснене раб­ство, куди ми успішно прямує­мо. Саме час перетворити ФПУ на силу, що випередить у роз­витку економічні відносини в Україні, а не буде пристосову­ватись під уже існуючі.

Саме ці аргументи я намага­юсь наводити на всіх можливих рівнях. Настав час термінових дій. Оздоровлення і культурно-масова робота – це добре, але все це примара минулого, яка ні до чого не приведе. Головне за­вдання – високий рівень опла­ти праці для членів профспіл­ки, які зможуть за зароблене й оздоровитись якісно, і поліпши­ти своє життя загалом. Це дозво­лить отримати більше коштів і самій профспілці, мати влас­ні самовпорядні фонди та інші блага, що, відповідно, зміцнить довіру до профспілки і впевне­ність в її силі та можливостях якісного захисту.

Солідарні дії профспілок – питання нагальне, особливо в нашій країні при тотальному наступі на права працюючої лю­дини з боку держави і робото­давців. Досвідчений викладач і розумний психолог Пер Ай­зенрайх ненав’язливо вчив нас працювати разом, визначивши спільну мету. Наша друга група була представлена профспілко­вими працівниками різних об­ластей України, різних галузей і напрямків діяльності – від голів первинних організацій до очіль­ників обласних організацій. Пра­цюючи в групі, команді, під час дискусій ми виробляли спільну стратегію. Кожен член коман­ди розуміє загальний механізм і знає всі окремі його частинки. Я вважаю, що саме такий принцип роботи профспілки буде успіш­ним у досягненні мети. Тільки так ми відійдемо від так званої колективної відповідальності: всі разом і ніхто конкретно. Ре­альна відповідальність за при­йняті рішення формується за принципом: кожен конкретно, а отже, всі разом.

Склалось враження, що нашу групу підбирала одна людина за певним принципом. Незалеж­но від того, представником якої сфери й області був учасник на­вчання, атмосфера в аудиторії свідчила про згуртованість та спільне бачення майбутнього профспілки. «Навчання – рушій­на сила змін і розвитку», «Учи­тись, учитись, учитись, учи­тись…», – ось меседжі Пера Ай­зенрайха, що підкріплювались фактичним матеріалом.

ФПУ – надзвичайно чисельна організація, що водночас не має жодного конкретного впливу. Солідарні дії кардинально змі­нять ставлення суспільства і влади до нас – членів профспіл­ки та їх офіційних представни­ків, реально зрівняють у пра­вах із так званими соціальними партнерами. Проблема для ФПУ полягає в громіздкій малорухо­мій структурі, яка не є єдиним взаємозалежним механізмом. Обговорюючи шляхи розвитку профспілкового руху в Україні, наша невелика робоча група од­нією з обов’язкових умов запро­понувала зміну структури ФПУ з метою створення єдиної орга­нізації з представництвами га­лузей та відповідними регіо­нальними центрами зі штатом профспілкових представників. Той, хто є винятково профспіл­ковим працівником, надавати­ме набагато якіснішу допомо­гу і принесе в сотні разів біль­ше користі, бо не залежить від роботодавця, адже його робо­тодавцями будуть спілчани. В процесі обговорення цього пи­тання виникла лише дискусія щодо трудових відносин самих профспілкових представників. Оптимальним ми вважаємо принцип обрання знизу догори з укладенням контрактів для здійснення жорсткого контролю за виконанням обов’язків та фінансовими витратами. Та­кож слід запровадити політи­ку «омолодження» кадрів з ме­тою зміни підходу до роботи і реального прагнення до загаль­них змін. У кожному регіоні не­обхідно створити центр аналі­тики і перспективи, де 3–5 спе­ціально підібраних молодих людей аналізуватимуть дій­сний стан справ у профспілці і вноситимуть відповідні про­позиції для вдосконалення ро­боти. Така структурна система витримає випробування будь-якою державною реформою міс­цевого самоврядування чи ад­міністративного устрою. Нова Федерація повинна створюва­тись на базі нинішньої, із залу­ченням всіх діючих ресурсів.

Багато питань учасників про­екту до Пера Айзенрайха були пов’язані з особливостями проф­спілкової діяльності в Данії і Європі загалом. Це не просто цікавість, а спроба знайти пев­ний орієнтир у роботі, розвитку. Адже наш профспілковий рух бу­дується на радянських засадах. Ми розуміємо важливість змін, але й досі не бачимо орієнтиру і самого механізму. Очевидно, що виживе той, хто раніше зро­бить крок уперед, не боячись на мить зависнути над прірвою, і першим прилаштується до но­вих економічних та соціальних умов. Користь проекту – в під­готовці людей, які самі вчасно зроблять крок вперед і переко­нають інших не стояти на місці, очікуючи, що, можливо, колись усе владнається само собою.

Розуміючи актуальність пи­тання і необхідність прийняття відповідних термінових рішень, з метою подання пропозицій ке­рівництву ФПУ, пропоную долу­читись всім небайдужим до обго­ворення на сайті Городнянської районної організації Профспіл­ки працівників освіти і науки України (сторінка «Бачення»).

12.09.2015

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини