ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Коли у землі надійний господар

Первинна профспілкова організація СФГ «Гульдас», що в селі Паліївка на Кіро­воградщині, без перебільшення, – найпо­тужніша в галузі АПК Маловисківського району. Підживлюється її сила абсолют­ним усвідомленням так званих профс­пілкових заповідей, які базуються на все­охоплюючому захисті прав та інтересів працівників. У дотриманні цих «запові­дей» адміністрація і профком знаходять повне взаєморозуміння. Нині навіть важко сказати, – де чия ініціатива. Го­ловне, що добірні зерна гарно пророста­ють, а саме це й визначає привабливу економічну та соціальну панораму гос­подарства…

Сьогодні засновник фер­мерського господарства Юрій Гульдас – Маловис­ківський міський голова, але вивіска СФГ «Гульдас» залишається на своєму законному місці, навіть кабінет хазяїна ніхто не займає. Річ у тім, що кермо господарства чоловік пе­редав до рук дружини Те­тяни Гульдас. Братися за відповідальну справу вона не боялася: економічний бік знає, а організаторські здібності можна набувати на практиці, тим паче, що поруч чоловік, який і під­бадьорить, і порадить.

– Все, що створюється, будується у господарстві, має добротний і естетич­ний вигляд, – розповідає голова райкому проф­спілки працівників АПК Іван Лімборський. – Та­кий стиль роботи і життя Гульдаса – залишати після себе «картинку». І це не тільки чудовий офіс для адмінапарату, добротні га­ражі, майстерні. Це також зручні, теплі й безпечні робочі місця. На відміну від інших роботодавців-аграріїв, СФГ «Гульдас» не «скидає» людей в осінньо-зимовий період на службу зайнятості – всі працюють на постійній основі. Взага­лі Юрій Гульдас – людина з розмахом, якій не загро­жує застій: працював во­дієм, тоді став фермером. Згодом авторитет Леоні­довича переріс рамки гос­подарства, і люди довіри­ли йому долю міста, а на цій ниві, як ніде, потрібна господарська жилка.

Якщо більшість аграрі­їв відмовилися від занадто клопітного чи невигідного тваринництва, то в госпо­дарстві Гульдаса вирощу­ють свиней. І в цій царині простежується почерк гос­подаря – скрізь чисто, сухо, без запахів, хоч показові екскурсії влаштовуй: сви­ні (кожна з власним паспор­том) – від новонароджених до вгодованих – розділені по групах. Підтримує по­рядок у приміщенні й обе­рігає спокій підопічних свинарка Марія Головач. Починали з десяти сви­номаток, яких завезли з Полтавщини. Коли одна із льох відмовилася від по­томства, зчинився справ­жній переполох – усі жінки викохували-вигодовували малюків із соски, потім ви­пасали…

Інженерно-механізаторський склад узимку займається технікою, все до останнього болтика пе­ребирає, щось конструює, вдосконалює – забезпечує безперебійну роботу в га­рячу пору.

Техніка – то і улюблена справа, і поклик душі ди­ректора СФГ Сергія Цуцо­ла. (Свого часу його батько Василь Кирилович був не­змінним головою профко­му КСП «Дружба», члени якого стали пайовиками СФГ). Як дитина марить іграшкою, так Сергій – но­вим комбайном. Щороку народжується нова техніч­на мрія. З останніх при­дбань – сівалка, трактор Т-150. Право працювати на ньому заслужив кращий механізатор Олександр Козачинський – уже примі­ряється до красеня, навіть музику облаштував. Зер­ноочисний комплекс гос­подарство взяло у лізинг. І нову техніку охоче при­ймають до гурту (роблять ставку на вітчизняну), і своїй, рідній дають раду. Зварник Юрій Смишляк і токар Микола Лахтай, можна сказати, ювелірні майстри – з брухту роблять дива. Приміром, останнім часом мудрують над тран­спортером, який замінить ручну працю. Задоволений роботою у СФГ досвідче­ний механізатор Василь Білоус. «Кращого місця в районі, – каже він, – не зна­йдеш». І це правда. Охочих тут працювати – хоч від­бавляй, тож вибирають кращих.

СОЦІАЛЬНО ЗАБЕЗПЕЧЕНІ

Життя смугасте: будні чергуються зі святами, які традиційно в господарстві відзначають на найвищо­му рівні. Кожне (9 Травня, 8 Березня, Новий рік) прово­диться у відповідному сти­лі. А от День працівника сільського господарства, що стає завершальним акордом сільгоспробіт, за­вжди перетворюється на бал. Родзинка свята – кон­курс на кращого праців­ника (комбайнера, робіт­ника…), якого визначає не керівництво, а таємним го­лосуванням рядовий люд. І стільки в цьому дійстві інтриги, емоцій – не пере­дати! Переможці конкурсу отримують цінні подарун­ки: пилососи, мікрохви­льовки, холодильники…

Як у старі добрі часи колгосп підтримував соці­альну інфраструктуру, так і нині СФГ опікується се­лом. Ремонт ФАПу, заготів­ля дров – на його плечах. Допомога школі – свята справа, підтримка в на­лежному стані доріг – поза чергою. Між іншим, коли торік замело, дороги розчи­щали, не вибираючи, пайо­вики поблизу них живуть, чи ні. Тепер господарство капітально ремонтує дитя­чий садок, стежка до якого вже встигла зарости. Тим часом село має перспекти­ву, тож цей дитячий заклад буде дуже доречним.

Коли проїжджали Па­ліївкою, милувалися че­пурними будинками, до­глянутими садибами. І подумалося тоді: чому так мало народжує земля справжніх подвижників села, навколо яких все живе і крутиться?..

Олександра ЗАЛЕВСЬКА, Марія ІВАНОВА, Кіровоградська обл.

СЛОВО – ГОЛОВІ ПРОФКОМУ

– Ми як перейшли профспілковим гурточком з ко­лишнього КСП «Дружба», так і прижилися у «Гуль­дасі», – розповідає голова профкому Людмила Шев­ченко. – Мені легко було працювати з Леонідови­чем, а тепер з Леонідівною. Обоє соціально нала­штовані, тому наш колдоговір – найкращий у районі. Ним передбачено пільги і гарантії, як мо­виться, на всі випадки життя – від народження ди­тини і до тризни. Наприклад, керівництво виділяє кошти на поховання не тільки пайовикам і праців­никам, а й безхатченкам, аби все по-людськи було. Найбільша проблема сьогодні – лікування. В разі потреби надається як передбачена, так і неперед­бачена допомога. Без проблем вирішуємо питання охорони праці. Працівники забезпечені спецодя­гом, на виробничих ділянках є гаряча вода, душові, мило, рушники… Де ще такий комфорт побачиш? А як розвесниться, двічі на день будемо людей безоплатно повноцінно харчувати. Ось такий комунізм. Зарплату отримуємо вчасно, влітку механізатори можуть і по 5 тис. гривень на місяць заробити, а те­пер – за тисячу. Оздоровлюємо на морі не тільки працівників, а й членів сімей. І проблема не в тому , щоб організувати поїздку, а, швидше, – щоб зібрати людей. Пам’ятаю, як їхали вперше, нікого не могли переконати, кожен знаходив тисячу відмовок. Тоді Леонідович у наказовій формі зібрав і батьків, і ді­тей. Як дякували потім селяни за відпочинок! У нас немає великої прірви: керівники – рядові, всі пра­цюємо в одній команді, на один результат.

14.04.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини