Коли у землі надійний господар
Первинна
профспілкова організація СФГ «Гульдас», що в селі Паліївка на Кіровоградщині,
без перебільшення, – найпотужніша в галузі АПК Маловисківського району.
Підживлюється її сила абсолютним усвідомленням так званих профспілкових
заповідей, які базуються на всеохоплюючому захисті прав та інтересів
працівників. У дотриманні цих «заповідей» адміністрація і профком знаходять
повне взаєморозуміння. Нині навіть важко сказати, – де чия ініціатива. Головне,
що добірні зерна гарно проростають, а саме це й визначає привабливу економічну
та соціальну панораму господарства…
ВІДЧУВАЄТЬСЯ РУКА
ГОСПОДАРЯ
Сьогодні
засновник фермерського господарства Юрій Гульдас – Маловисківський міський
голова, але вивіска СФГ «Гульдас» залишається на своєму законному місці, навіть
кабінет хазяїна ніхто не займає. Річ у тім, що кермо господарства чоловік передав
до рук дружини Тетяни Гульдас. Братися за відповідальну справу вона не
боялася: економічний бік знає, а організаторські здібності можна набувати на
практиці, тим паче, що поруч чоловік, який і підбадьорить, і порадить.
– Все, що
створюється, будується у господарстві, має добротний і естетичний вигляд, –
розповідає голова райкому профспілки працівників АПК Іван Лімборський. – Такий
стиль роботи і життя Гульдаса – залишати після себе «картинку». І це не тільки
чудовий офіс для адмінапарату, добротні гаражі, майстерні. Це також зручні,
теплі й безпечні робочі місця. На відміну від інших роботодавців-аграріїв, СФГ
«Гульдас» не «скидає» людей в осінньо-зимовий період на службу зайнятості – всі
працюють на постійній основі. Взагалі Юрій Гульдас – людина з розмахом, якій
не загрожує застій: працював водієм, тоді став фермером. Згодом авторитет
Леонідовича переріс рамки господарства, і люди довірили йому долю міста, а
на цій ниві, як ніде, потрібна господарська жилка.
Якщо більшість
аграріїв відмовилися від занадто клопітного чи невигідного тваринництва, то в
господарстві Гульдаса вирощують свиней. І в цій царині простежується почерк
господаря – скрізь чисто, сухо, без запахів, хоч показові екскурсії влаштовуй:
свині (кожна з власним паспортом) – від новонароджених до вгодованих –
розділені по групах. Підтримує порядок у приміщенні й оберігає спокій
підопічних свинарка Марія Головач. Починали з десяти свиноматок, яких завезли
з Полтавщини. Коли одна із льох відмовилася від потомства, зчинився справжній
переполох – усі жінки викохували-вигодовували малюків із соски, потім випасали…
Інженерно-механізаторський
склад узимку займається технікою, все до останнього болтика перебирає, щось
конструює, вдосконалює – забезпечує безперебійну роботу в гарячу пору.
Техніка – то і
улюблена справа, і поклик душі директора СФГ Сергія Цуцола. (Свого часу його
батько Василь Кирилович був незмінним головою профкому КСП «Дружба», члени
якого стали пайовиками СФГ). Як дитина марить іграшкою, так Сергій – новим
комбайном. Щороку народжується нова технічна мрія. З останніх придбань –
сівалка, трактор Т-150. Право працювати на ньому заслужив кращий механізатор
Олександр Козачинський – уже приміряється до красеня, навіть музику
облаштував. Зерноочисний комплекс господарство взяло у лізинг. І нову техніку
охоче приймають до гурту (роблять ставку на вітчизняну), і своїй, рідній дають
раду. Зварник Юрій Смишляк і токар Микола Лахтай, можна сказати, ювелірні
майстри – з брухту роблять дива. Приміром, останнім часом мудрують над транспортером,
який замінить ручну працю. Задоволений роботою у СФГ досвідчений механізатор
Василь Білоус. «Кращого місця в районі, – каже він, – не знайдеш». І це
правда. Охочих тут працювати – хоч відбавляй, тож вибирають кращих.
СОЦІАЛЬНО
ЗАБЕЗПЕЧЕНІ
Життя смугасте:
будні чергуються зі святами, які традиційно в господарстві відзначають на
найвищому рівні. Кожне (9 Травня, 8 Березня, Новий рік) проводиться у
відповідному стилі. А от День працівника сільського господарства, що стає
завершальним акордом сільгоспробіт, завжди перетворюється на бал. Родзинка
свята – конкурс на кращого працівника (комбайнера, робітника…), якого
визначає не керівництво, а таємним голосуванням рядовий люд. І стільки в цьому
дійстві інтриги, емоцій – не передати! Переможці конкурсу отримують цінні подарунки:
пилососи, мікрохвильовки, холодильники…
Як у старі добрі
часи колгосп підтримував соціальну інфраструктуру, так і нині СФГ опікується
селом. Ремонт ФАПу, заготівля дров – на його плечах. Допомога школі – свята
справа, підтримка в належному стані доріг – поза чергою. Між іншим, коли торік
замело, дороги розчищали, не вибираючи, пайовики поблизу них живуть, чи ні.
Тепер господарство капітально ремонтує дитячий садок, стежка до якого вже
встигла зарости. Тим часом село має перспективу, тож цей дитячий заклад буде
дуже доречним.
Коли проїжджали
Паліївкою, милувалися чепурними будинками, доглянутими садибами. І
подумалося тоді: чому так мало народжує земля справжніх подвижників села,
навколо яких все живе і крутиться?..
Олександра ЗАЛЕВСЬКА, Марія ІВАНОВА, Кіровоградська обл.
СЛОВО – ГОЛОВІ
ПРОФКОМУ
– Ми як перейшли
профспілковим гурточком з колишнього КСП «Дружба», так і прижилися у «Гульдасі»,
– розповідає голова профкому Людмила Шевченко. – Мені легко було працювати з
Леонідовичем, а тепер з Леонідівною. Обоє соціально налаштовані, тому наш
колдоговір – найкращий у районі. Ним передбачено пільги і гарантії, як мовиться,
на всі випадки життя – від народження дитини і до тризни. Наприклад,
керівництво виділяє кошти на поховання не тільки пайовикам і працівникам, а й
безхатченкам, аби все по-людськи було. Найбільша проблема сьогодні – лікування.
В разі потреби надається як передбачена, так і непередбачена допомога. Без
проблем вирішуємо питання охорони праці. Працівники забезпечені спецодягом, на
виробничих ділянках є гаряча вода, душові, мило, рушники… Де ще такий комфорт
побачиш? А як розвесниться, двічі на день будемо людей безоплатно повноцінно
харчувати. Ось такий комунізм. Зарплату отримуємо вчасно, влітку механізатори
можуть і по 5 тис. гривень на місяць заробити, а тепер – за тисячу.
Оздоровлюємо на морі не тільки працівників, а й членів сімей. І проблема не в
тому , щоб організувати поїздку, а, швидше, – щоб зібрати людей. Пам’ятаю, як
їхали вперше, нікого не могли переконати, кожен знаходив тисячу відмовок. Тоді
Леонідович у наказовій формі зібрав і батьків, і дітей. Як дякували потім
селяни за відпочинок! У нас немає великої прірви: керівники – рядові, всі працюємо
в одній команді, на один результат.
14.04.2011
|