ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Мета профспілок – торжество справедливості

Кілька тисячоліть тому в Людини вистачи­ло мудрості визначити закономірний зв’язок між бідністю та несправедливістю. З різною періодичністю діячі, партії, рухи і революції на піку зубожіння народу піднімали обібра­ний до нитки народ на праведну боротьбу за справедливість, яка нібито мала вивести народ з безпросвітної бідності. Потім вияв­лялося, що сама справедливість відразу піс­ля перемоги народу «втрачалася». Починав­ся черговий виток збагачення нових панів і зубожіння того ж народу.

Тема ліквідації бідності зна­йшла своє відображення в Де­кларації тисячоліття ООН. Україна, як одна з 191 країни-учасниці ООН, взяла на себе зобов’язання до 2015 року викорінити найгостріші форми бідності і досягти значного зростання ре­альних доходів населення. До речі, ООН вирахувала відно­шення доходів 10% найбагат­ших людей України до доходів 10% найбідніших українців. Це так зване доцільне співвідно­шення в країні становить 30.

Однак, деякі українські діячі на міжнародних форумах, керу­ючись непереборним бажанням «наблизити» Україну до Європи, озвучують цю величину, ніби статистичну, в розмірах від 5 до 7 (що є максимально допусти­мим для цивілізованих держав). Правда, при цьому, ніби між ін­шим, інформують, що деякі екс­перти оцінюють це співвідно­шення від 30 (напевно, щоб не образити фахівців ООН) до 40 (щоб наблизитися до оцінки цьо­го співвідношення колишнім керівником українського уряду Миколою Азаровим).

Хочу зауважити, що доціль­не співвідношення доходів най­багатших до доходів найбідні­ших придумав простий італій­ський статист Лоренц більше 100 років тому. Це співвідно­шення є, образно кажучи, тем­пературою суспільства. Варію­вати її у межах від 5 до 40 (та ще й з «гаком») – безвідповідальне заняття політиків. А не вимірю­вати цю температуру – означає відмовитися від «лікування» суспільства, хронічно хворого бідністю.

Виявляється, можна маніпу­лювати не тільки цифрами, а й поняттями. Наведу останній приклад (зразка січня 2014 року) «навішування локшини на вуха». Так, у публічному ви­ступі українського політика, депутата ВРУ, на семінарі була висловлена думка, що абсолют­на бідність в Україні перебуває на рівні абсолютної бідності у Франції. Висновок випливає з методики, за якою в наведених вище державах середня пенсія громадян складає 0,45 від серед­ньої зарплати. Ця маніпуляція наштовхує на думку, що ми вже майже в Європі.

Проте, або на семінарі, або в газетному повідомленні про се­мінар «забули» навести порів­няльну величину абсолютних се­редніх пенсій. До відома, у Фран­ції вона становить 10 440 грн, в Україні ж – 1 526 грн. Відповідно, середня заробітна плата – в два з гаком рази більше.

Таким чином, вимальовуєть­ся реальна картина стану біднос­ті в Україні. Не секрет, що на шляху до євростандартів Украї­на посідає передостанню пози­цію з добробуту громадян. Поза­ду тільки Молдова. Але, як пові­домляється у профспілковій пре­сі, профспілки Молдови вже ве­дуть з МВФ переговори щодо проблем економіки держави, зо­крема з метою підвищення заро­бітної плати, щоб у 2015 році вона досягла рівня прожиткового мі­німуму. Виходить, що профспіл­ки Молдови прагнуть виконати Декларацію тисячоліття ООН.

Я, як колишній профспілко­вий працівник, хочу, щоб і українські профспілки приділяли достатньо уваги підвищенню заробітної плати. Не сумніваю­ся, що з цього приводу в мене є мільйони однодумців.

Нещодавно прочитав статтю «Про бідного держслужбовця замовте слово» моєї колеги з профспілкової роботи. Вона за­значає, що Закон «Про держав­ну службу», який мав набути законної сили з 01.01.2013, досі не діє. Цей термін передбачав мотивацію у вигляді підвищен­ня зарплати працівникам дер­жавної виконавчої служби. Од­нак, щорічно обіцяне її підви­щення переноситься ще на рік: черговий термін виконання обі­цянки – січень 2015 року. Тобто для держслужбовців, як окре­мого прошарку українського суспільства, обіцяне «покра­щення життя вже сьогодні» не настає вже другий рік, і невідо­мо, коли настане.

Не краща ситуація й у пра­цівників освіти та низки галу­зей бюджетної сфери, посадо­вий оклад яких набагато нижче прожиткового мінімуму і міні­мальної заробітної плати, що суперечить логіці, здоровому глузду та законодавству.

Відповідні галузеві проф­спілки наполягають на необхід­ності дотримання трудових прав своїх працівників, пишуть заяви та звернення аж до Пре­зидента, проводять чималу ро­боту задля добробуту своїх спілчан, проте не все вдається. Уже більше 10 років спостеріга­ється зубожіння не лише пенсі­онерів, а й працюючих.

Нещодавні лютневі новини я сприйняв як чергову газетну «качку». Схаменувшись та ба­жаючи виконати Декларацію тисячоліття ООН, Департамент промислової політики та колективно-договірного регулювання ФПУ поінформував, що міні­мальна зарплата повинна ста­новити в 2015 році 3199 грн. Поки що її розмір – 1218 грн. Тобто під­вищення мінімальної зарплати через рік більш ніж удвічі проф­спілки вважають не тільки мож­ливим, а й реальним?!

Вважаю, що якщо профспіл­ки України продовжуватимуть боротьбу в тому ж загальмова­ному темпі, пропонуючи благі побажання без урахування іс­нуючих реалій, то за розміром зарплати ми скоро будемо поза­ду Європи всієї. Так більше не може тривати, зрештою, потріб­но виходити із «сплячки».

Сподіваюся, що оголошена Президією ФПУ загальноукра­їнська профспілкова дискусія дозволить профлідерам почути і проаналізувати пропозиції членів профспілок, які витіка­ють із завдань та проблем, що постійно накопичуються.

Деякі результати дискусії вже знайшли відображення в газеті «Профспілкові вісті», зо­крема в інтерв’ю з головою Пол­тавської обласної ради проф­спілок Леонідом Вернигорою. Вважаю, що більшість його су­джень можуть стати базою для обговорення на Раді ФПУ.

• Пропозиції

1. У профспілок України накопичилося багато завдань, тому не слід зай­матися пошуком нових цілей. Досить однієї, узагальненої в Законі «Про профспілки...» і статутах профспілок, – захист прав та інтересів трудящих. Вважаю, що мета профспілок – стати для трудящих надійним щитом від незаконних посягань паразитуючих «прошарків» суспільства на законну частку трудових доходів працівників.

2. У відносинах із соціальними партнерами профспілкам слід дотриму­ватися відведеної їм законодавством ролі самостійного і незалежного суб’єкта. При веденні переговорів не допускати жодного компромісу, що знижує рівень захисту прав та інтересів трудящих. Своєчасно укладати колективні договори й угоди.

При відстоюванні досягнутих прав застосовувати, за необхідності, передбачені законодавством заходи конфронтації (щоб Майдану не доводи­лося вирішувати частину профспілкових проблем), не допускаючи пору­шення ст. 22 Конституції України.

3. Припинити «довгограючу» і марну роботу з розробки Трудового ко­дексу. Аргументи щодо неспроможності чинного КЗпП на кшталт «він старий і має багато змін» є просто сміхотворними (у США «дуже стара» Конституція, проте це не заважає країні бути найбільш розвиненою де­ржавою світу).

Потрібно видати нову редакцію КЗпП, з урахуванням всіх змін, тоді він перестане бути «старим». А для бажаючих змін у назві можна піти на компроміс і назвати КЗпП у новій редакції Трудовим кодексом України. Адже не можна, розробляючи новий закон, висмикувати з чинного зако­ну трудові права, досягнуті попередниками, а потім «новий твір» здава­ти в архів як непотрібний.

02.03.2014

В. Снєтков член профспілок

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини