ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

В Україні – найменші зарплати серед країн СНД

В Україні дві третини населення живуть за межею бідності. Причому майже 40% із них – працездатне населення. Про це йшлося на конферен­ції «Гідна заробітна плата, конкурентоспроможність і продуктив­ність – як складові гідної праці», яку 2 березня провела ФПУ. До Будинку спілок з’їхалися науковці, експерти, представники Міжнародної органі­зації праці (МОП), роботодавців та державних органів.

Учасників конфе­ренції привітав заступник Голо­ви ФПУ Сергій Кондрюк. Він за­дав тон дискусії щодо впливу економічної кризи на заробітну плату та про­дуктивність праці україн­ців.

Як відомо, профспілки багато років поспіль ви­ступають за підвищення заробітної плати. Але не знаходять підтримки ні у держави, ні у роботодав­ців. Останні активно ви­ступають лише за наро­щування обсягів виробни­цтва. Однак, за словами Сергія Кондрюка, немає сенсу виробляти більше продукції, якщо дві трети­ни українців живуть за межею бідності. Постійно працювати на зовнішній ринок теж неефективно, і це яскраво показала кри­за. А щоб розвивати вну­трішній попит, необхідно підвищити купівельну спроможність українців саме через зростання за­робітної плати. Інакше Україна й надалі втрача­тиме трудовий та інтелек­туальний потенціал.

Уникнути цього можна шляхом розвитку в Украї­ні концепції гідної праці. А вона, за словами Націо­нального координатора Міжнародного бюро праці в Україні Василя Костри­ці, включає в себе гідну заробітну плату, дотри­мання прав людини і гро­мадянина, безпечні і на­лежні умови праці, гаран­тії соціального захисту. Проте, судячи з того, що зарплата в нас – одна з найнижчих у Європі, а за­боргованість із її виплати сягає понад 1,3 млрд грн лише за офіційними дани­ми, не кажучи вже про за­старіле обладнання і рі­вень професійного трав­матизму, гідна праця в українських реаліях існує поки що теоретично.

30% українців витра­чає понад 60% своїх дохо­дів на продукти харчуван­ня. Але це не означає, що ми багато їмо, ми просто отримуємо надто низькі доходи. Як зазначила ке­рівник Проекту «Цілі роз­витку тисячоліття – Укра­їна» (Програма розвитку ООН в Україні) Наталія Ситнікова, така частка ви­трат на харчування в су­купному доході свідчить про бідність суспільства. У розвинутих країнах стільки ж на продукти ви­трачають тільки 4–10% на­селення. Крім того, для Європи взагалі не харак­терна бідність серед фа­хівців із вищою освітою. Як наслідок, Україна – на 98-му місці зі 111 за рівнем якості життя.

Якщо ж порівняти нашу країну з її колишні­ми «сестрами», то серед 15 республік тодішнього СРСР в Україні – найниж­чі зарплати. Гірше, за сло­вами старшого наукового співробітника Національ­ного інституту стратегіч­них досліджень при Пре­зидентові України Ольги Піщуліної, тільки в Мол­дові. Навіть країни Серед­ньої Азії нас випередили. Тож питання реформуван­ня заробітної плати в Україні актуальне як ні­коли. Серед основних на­прямків реформування має бути зниження подат­кового навантаження на фонд оплати праці, збіль­шення частки зарплати в собівартості продукції, дотримання законодав­ства про оплату праці при визначенні зарплат бю­джетників, скасування норми про максимальну зарплату, з якої нарахову­ються страхові внески (нині – 13800 грн).

Учасники конференції дійшли висновку, що по­силення конкурентної бо­ротьби на світових ринках і глобалізація економіки поставили Україну перед вибором: йти далі шляхом екстенсивного розвитку, втрачаючи реальну еконо­мічну незалежність, або активізувати внутрішні джерела економічного під­несення, передусім за ра­хунок зростання конкурен­тоспроможності на основі запровадження інновацій­ної моделі розвитку.

ГІРШЕ НІКУДИ

За даними міжнародних рейтингових досліджень, Україна після відносної еко­номічної стабільності в 2006–2008 роках істотно погіршила свої позиції і тепер знаходиться поруч із країнами, які раніше завжди випереджала. Найближчими нашими сусідами в рейтингу стали Гамбія та Алжир. З 12 складових конкурен­тоспроможності найгірша ситуація у нас із макроекономічною стабільністю – в рейтингу втрачено 15 позицій, рівнем розвитку фінансового ринку (падіння на 21 пункт) і оснащеністю новітніми технологіями – ще мінус 15 пунктів. Найпро­блемнішою сферою в Україні є інституційне середовище – державні, суспільні та приватні установи. За цією складовою наша держава посіла 120те місце по­руч із Нікарагуа та Монголією.

КОНКУРЕНТНІСТЬ ЕКОНОМІКИ – ЧЕРЕЗ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ ЛЮДИНИ

Як голова постійної комісії Ради ФПУ з питань економічного за­хисту членів профспілок хочу на­голосити, що одним із важливих напрямів своєї діяльності ФПУ вважає сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробничого комп­лексу і, як результат, забезпечен­ня працівників високим рівнем зарплати та робочими місцями.

Як відомо, межі конкуренто­спроможності оцінюються за системою показників, найголо­внішим із яких є глобальний її індекс. І тут ми маємо невтішні результати. Україна продовжує втрачати свої позиції у цьому рейтингу, посідаючи 82ге міс­це впродовж останніх років.

За іншими показниками Украї­на має такі позиції: рівень за­безпечення макроекономічної стабільності – 132ге місце; ко­румпованість державних та суспільних установ – 146те місце (за 2009 рік); розвиток фінансового ринку – 119те місце; ефективність товарного ринку – 129те місце; удоско­налення бізнесу – 100те місце.

Такий низький рейтинг є наслід­ком недосконалої економічної політики держави. Експортні га­лузі представлені переважно підприємствами гірничометалургійного та хімічного комп­лексів. На жаль, у структурі екс­порту переважають сировина, напівфабрикати та продукція з низькою доданою вартістю. У цій ситуації на внутрішньому то­варному ринку домінують ім­портні товари. Це дуже прикро, тож слід не лише говорити про виправлення ситуації, а й роби­ти конкретні кроки.

Економіка України має низьку інвестиційну привабливість – частка інвестицій в основний капітал у структурі ВВП стано­вить усього 11,9%, у країнах ЄС її показник сягає 20–25%.

Інноваційна діяльність також відзначається низьким рівнем. Якщо питома вага підпри­ємств, що розробляють інно­ваційні технології, у 2009 році становила близько 13%, то під­приємств з їх упровадження ще менше – близько 11%.

Частка зарплати у вироблено­му продукті менше 6–9%, тоді як у розвинених країнах сягає 39–45%. До того ж значна час­тина працівників одержує зарплату на рівні прожиткового мінімуму. Через це майже 60% населення вважається бідним.

Хіба можуть конкурувати вітчизняні вироби, що виготовля­ються здебільшого на застаріло­му обладнанні, з іноземними? Адже зношення основних фон­дів підприємств у фактичних ці­нах становить у середньому по Україні 60%, зокрема у будівни­цтві – 46%, промисловості – близько 62%, транспорті і зв’язку – до 84%. оновлення виробничих потужностей відстає від масшта­бів зношення та списання.

Багато роботодавців не дбають про модернізацію виробництва, витрачаючи при цьому левову частку своїх прибутків на маши­ни, маєтки, вклади в офшорних зонах. Із цим треба боротися, а ми маємо лише розмови.

На якість продукції значною мірою впливає і недостатня кваліфікація персоналу. Кошти на перенавчання, здобуття су­часних професій майже не ви­діляються. За офіційною ста­тистикою, наші працівники підвищують свою кваліфікацію лише раз на 10–11 років.

Нинішня ситуація вимагає кар­динальних змін. Здійснити їх на загальнонаціональному рівні покликана створена у ве­ресні 2010 року Координацій­на рада з питань підвищення конкурентоспроможності на­ціональної економіки, до скла­ду якої увійшли представники Уряду, роботодавців, підпри­ємців та науковців (постанова Кабміну від 13.09.2010 № 851).

Спільний представницький ор­ган профспілок уже тричі пору­шував перед Прем’єр-міністром України питання про вклю­чення до складу Координацій­ної ради 10 своїх представни­ків. Однак ці пропозиції поки що не підтримані Урядом. тому профспілки змушені звернути­ся до Президента, співголів НТСЕР із питанням принципо­вого характеру – щодо реорга­нізації Координаційної ради.

На мій погляд, підвищення конкурентоспроможності слід розглядати, виходячи з послі­довності «працівник – підпри­ємство – галузь – регіон – наці­ональна економіка». Зусилля в цьому напрямі досягнуть успі­ху лише тоді, коли спирати­муться на потреби людини праці – як головного виробни­ка продукції чи послуг.

10.03.2011

Інна СИРОЇД, «ПВ»

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини