ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Майно ФПУ не продається!

14 вересня 2011 року в газеті «Коммер­сантъ-Украина» № 144 було розміщено інтерв’ю заступника Генерального прокурора України М. Гаврилюка під заголовком «Михаил Гаврилюк: вы­ступления, митинги и пикеты проф-союзов нас не остановят», у якому вкотре пролунали безпідставні й нав­мисні звинувачення посадових осіб Ге­неральної прокуратури України на ад­ресу Федерації профспілок України та її керівництва про нібито наявні фак­ти неправомірного відчуження державного майна.

Федерація профспілок України зазначає, що ін­формація, яка міститься в публікації, є такою, що не відповідає дійсності.

Так, заступник Гене­рального прокурора Украї­ни М. Гаврилюк в інтерв’ю безпідставно стверджує, що «…органы прокуратуры препятствуют незаконно­му отчуждению имуще­ства Федерации…» і що «руководство Федерации активизировало попытки отчуждения имущества». Він свідомо перекручує або не згадує взагалі про чис­ленні норми українського законодавства, які повніс­тю не узгоджуються з його висловлюванням. Відтак високопосадовець зазначає: «Возбуждено 35 уголовных дел, органы прокуратуры подали 147 исков о возврате 45 объектов стоимостью око­ло 78 млн грн и земельных участков площадью свыше 34 га, которые были неза­конно выведены из государ­ственной собственности. Число этих исков постоянно возрастает. Больше всего их насчитывается в Крыму – 65, в Одесской области – 24, а также в Киевской области и Киеве – 18. Еще пять ис­ков мы готовим к передаче в суд. Кроме того, органы прокуратуры предотврати­ли отчуждение 25 объектов общей стоимостью более 1,5 млрд грн, которое проводи­лось под видом заключения инвестиционных догово­ров».

Наводячи такі дані, за­ступник Генерального про­курора України з невідо­мих причин не згадує, що більшість із 35 порушених кримінальних справ уза­галі не стосується праців­ників ФПУ. Ці справи – як відгомін репресій 1937 року – порушено проти неви­нних працівників низки районних і міських Бюро технічної інвентаризації та працівників сільських і се­лищних рад по всій терито­рії України. Їхня криміналь­на «провина» лише в тому, що ці чиновники належним чином – за зверненнями ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» та ЗАТ «Укрпрофтур» – іще 10–15 років тому відповід­но до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав» і відомчих інструкцій оформили свідо­цтва про право власності на нерухомі об’єкти профспі­лок.

Саме через це органи прокуратури в 2011 році (тобто через 19 років) розпо­чали кампанію із поданням сотень позовних заяв щодо вилучення профспілкового майна. У цих заявах органи прокуратури заявляють, що Федерація профспілок Укра­їни не є власником частки так званого «державного майна», і тому прокуратура залучає до цих сотень про­цесів ФПУ лише як третю особу, без самостійних ви­мог. Сьогодні ще не маємо жодного судового рішення, яке б набуло законної сили і яким би протиправні ви­моги органів прокуратури та Фонду державного майна України були б задоволені. Водночас маємо вісім судо­вих рішень, згідно з якими органам прокуратури від­мовлено у позовних вимо­гах стосовно визнання за державою права власності на майно профспілок.

Заступник Генерального прокурора України М. Гав­рилюк також стверджує, що у 1960 році Рада Міністрів УРСР передала в управлін­ня профспілковим організа­ціям республіки санаторії та будинки відпочинку Мі­ністерства охорони здоров’я УРСР, наголошуючи при цьому, що зазначене майно залишилося у державній власності.

Однак він навмисно за­мовчує, що та ж Рада Мі­ністрів Української РСР своєю постановою від 17 квітня 1956 року № 433 «Про поліпшення роботи сана­торіїв і будинків відпо­чинку» зобов’язала Мініс­терство охорони здоров’я УРСР прийняти від проф­спілкових організацій «усі діючі й ті, що будуються, санаторії і будинки відпо­чинку (крім одноденних), розташовані на території Української РСР, з усіма допоміжними та підсобни­ми господарствами, спору­дами, жилими будинками, а також асигнуваннями на утримання зазначених установ».

Згодом Рада Міністрів Української РСР «з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного об­слуговування трудящих, підвищення ролі профспі­лок у цій важливій справі» зобов’язала Міністерство охорони здоров’я УРСР по­вернути Українській респу­бліканській раді профспі­лок зазначене майно.

Однак ані в постанові Ради Міністрів Української РСР, ані в інших норматив­них актах жодного слова немає про те, що це майно залишається у державній власності й передається профспілкам в управління.

Не містять норм, які б встановлювали, що майно профспілок є державною власністю, і Закон України «Про підприємства, устано­ви та організації союзного підпорядкування, розташо­вані на території України» та постанова Верховної Ради України від 4.02.1994 № 3943-XII «Про майно загаль­носоюзних громадських ор­ганізацій колишнього Сою­зу РСР», на які посилається М. Гаврилюк.

У Висновку науково-правової експертизи Інсти­туту держави і права ім. В. Корецького НАН України про правомірність вимог органів держави до Федера­ції профспілок України та її членських організацій щодо майна, набутого в порядку правонаступництва від Укр-профради та Загальної кон­федерації профспілок СРСР, зазначено, що норми Закону України «Про підприємства, установи та організації со­юзного підпорядкування, розташовані на території України» не можуть по­ширюватись на профспіл­ки України та їх майно, оскільки ще в жовтні 1990 р. на Установчому з’їзді неза­лежних профспілок Укра­їни було проголошено не­залежність профспілок від державних і господарських органів СРСР та УРСР.

Висловлювання заступ­ника Генерального проку­рора України про те, що «..в пользовании ФПУ находят­ся около 300 объектов госу­дарственной собственности общей стоимостью около 10 млрд грн…» і «руководство профсоюзов делает вид, что не замечает существования законов, запрещающих ему отчуждать имущество», також не відповідають дій­сності.

Сьогодні ані Генераль­ною прокуратурою Украї­ни, ані іншими органами державної влади не надано жодного документального підтвердження фактів на­лежності до державної влас­ності хоча б одного об’єкта профспілок.

Слід іще раз наголосити, що з 2007 року не продано жодного об’єкта профспіл­кового майна. Всі об’єкти майна профспілок зареє­стровані державою відпо­відно до вимог чинного законодавства, а отже, за­конність права власності профспілок на ці об’єкти по­вністю доведена.

За результатами науково-правової експертизи на­уковці дійшли висновку, що органи державної вла­ди, зокрема прокуратура, не мають правових підстав висувати майнові претензії до Федерації профспілок України та її членських ор­ганізацій щодо набутого нею майна – як з точки зору верховенства права, так і з точки зору дотримання принципу законності.

Федерація профспілок України як правонаступ­ниця Української республі­канської ради профспілок ніколи не була організацією союзного підпорядкування, а тому її майно не могло ста­ти державною власністю. Більше того, Інститут дер­жави і права акцентує увагу на тому, що спроби позба­вити профспілки власності можуть бути «ідентифікова­ні» лише як націоналізація (примусове відчуження), що, у свою чергу, є порушен­ням численних міжнарод­них конвенцій та угод.

У зв’язку з вищевикладе­ним Федерація профспілок України звернулася до суду з вимогою про спростування недостовірних і таких, що не відповідають дійсності, відомостей, оприлюднених заступником Генераль­ного прокурора України М. Гаврилюком, опублікова­них у газеті «Коммерсантъ-Украина».

Інтерв’ю високопосадов­ця є черговим свідченням того, що прокуратура не має чіткої, обґрунтованої, пра­вової позиції та необхідних доказів на свою користь, а лише нагнітає істерію, ство­рюючи хибне уявлення у громадян про ситуацію, що склалася, та свідомо фор­мує негативний образ проф­спілок у суспільстві.

Федерація профспілок України розцінює такий ви­ступ заступника Генераль­ного прокурора України М. Гаврилюка в засобах масо­вої інформації як спробу про­курорського тиску на суди та є елементарним пошуком «ві­дьом у профспілках України».

ФАКТИ – РІЧ ВПЕРТА

25.09.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини