ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Життя після «смерті»: Чорнобильська зона

За кілька днів ця територія привер­не увагу сотень людей, чиновників, гостей різного рівня. Останні штри­хи – парки вже прибрано, пам’ятники підфарбовано... Однак, працівни­ки Чорнобильської зони невдоволені, адже про страшну трагедію згаду­ють переважно навесні, напередодні дня, коли сталася катастрофа. Про те, чим живе зона відчуження сьо­годні, які проблеми існують за шлаг­баумом, що нібито відокремлює нас від радіаційної території, ідеться в цьому матеріалі.

А КОЛИСЬ БУЛО...

– У 90-х роках, коли в країні панувала нестабіль­ність та руйнація, в Чорно­бильській зоні можна було нормально жити і заробля­ти, – згадує Микола Тете­рін, представник ЦК Атомпрофспілки, голова ради Чорнобильської тери­торіальної профспілкової організації. – У ті часи тут було практично як при ко­мунізмі: заїжджаєш, і все для тебе – безкоштовно: транспорт, спецодяг, хар­чування і навіть житло. Саме так, адже тоді праців­ники одержували квартири в новому місті Славутичі, активно провадилося бу­дівництво, а ще для тутеш­ніх існувала низка пільг, тож була перспектива! За тих умов з’явилося чимало бажаючих потрапити до зони відчуження, навіть виникли черги, які є і нині. У нас була стабільна й гід­на заробітна плата, яку отримували не в конвертах, що, звичайно ж, позитивно впливало на розмір пенсій. Нині ж стабільність зали­шилась, однак розмір опла­ти праці в радіаційній зоні постійно зменшується.

Певний час після вибуху в закритій радіаційно небез­печній зоні працювали со­тні тисяч людей, однак по­ступово їх кількість змен­шувалася. Першими цю те­риторію залишили військо­ві, далі – спеціалісти, нау­ковці, поверталися додому і працівники, які приїхали долати наслідки катастро­фи з Росії, та інші. Так, по­ступово в закритій зоні ли­шилися переважно ті, хто працює тут і нині, – герої на­шого часу, ті, яких не зна­ють в обличчя і які щодня борються, насамперед із державою, за нашу з вами безпеку!

РЕАЛЬНА КАРТИНКА

– Фінансування значно зменшилось, скорочення йдуть одне за одним – ско­ро нікому тут буде працю­вати... Плачевна нині ство­рюється ситуація, – наголо­шує Микола Тетерін. – Транспорт розсипається на частини, ми перевозимо ра­діаційні відходи на КрА­Зах, закуплених ще 1983 року, половина кабін фа­нерні, і за цей час жодної машини не змінили! На на­ших очах ситуація погір­шується з року в рік, фінан­сування дещо збільшуєть­ся, однак воно не встигає за індексом інфляції! За на­шими підрахунками, за останні 12–13 років реаль­ний рівень фінансування зменшився на 60%! Грошей катастрофічно не вистачає! Із початку року ми не мо­жемо видати людям допла­ту за вахтовий метод робо­ти, ми не платимо премію, вже півтора року не збіль­шуємо вартість харчуван­ня, хоча ви знаєте, як зрос­ли ціни на все. Та що каза­ти, якщо лише перед ва­шим приїздом нам уві­мкнули газ, який перекри­ли за борги – сиділи тут без опалення та гарячої води, люди, які працюють в осо­бливо небезпечних умовах, на радіаційно забрудненій території, повертаючись додому, не могли навіть нормально помитися... Така ситуація, напевно, як­найкраще свідчить про ставлення нашої держави та уряду до проблем Чорно­бильської зони.

Чомусь усі думають, що, побудувавши новий кон­файнмент, проблему вирі­шать, та ніхто не замислю­ється над тим, що рівень за­бруднення не спадає, і в найближчі 2500 років на­вряд чи щось зміниться на краще. І помиляються ті, хто вважає, що накриємо блок і будемо їздити сюди на екскурсії, і все буде до­бре! Люди, зона – це наза­вжди, це вічна зона! Тут за­бруднення плутонієм! За­криємо блок, і що? А різно­манітний мотлох, який там усередині, радіаційний мотлох – як лежав там, так і лежить, чого тільки раді­аційне пальне варте... Хто знає про те, що, приміром, у 1992 році тут були масш­табні лісові пожежі, які га­сили власними силами? Не варто забувати, що й у лі­сах була і є радіація... Тож аби не допустити пожеж та захистити від повторного забруднення, насамперед Київ, було створено підпри­ємство, яке відповідає за ліс і запобігає подібним ви­падкам. Однак, нині це під­приємство інколи навіть бензину не має, аби виїхати на пожежу! Не кажучи вже про ту техніку, на якій люди працюють! А колись тут навіть вертоліт був... Минулого року його забрали.

Із 2006 року людей, які працювали в Чорнобиль­ській зоні, намагаються по­збавити права на пільгову пенсію за списком № 1. Із 1  січня минулого року Пен­сійний фонд не приймає в тутешніх працівників доку­менти на її оформлення, по­силаючись на невідповід­ність вимог закону нормам, запровадженим постанова­ми Кабміну.

ТРИМАЄМОСЬ... НА ВЛАСНОМУ ЕНТУЗІАЗМІ

На наше запитання про нинішні зарплати та пер­спективи профспілкове ке­рівництво, з яким ми зустрі­лися «на їхній території», відповіло, що у 80-х роках рівень оплати був удвічі-тричі вищим за середній у країні, в 2008 році він зна­чно знизився, і робітники, які працювали в небезпеч­них умовах, одержували менше звичайних робітни­ків в Україні. А в 2007-му вони змушені були прово­дити акції протесту, бо їм не платили – існували вели­кі борги із зарплати. За їхні­ми словами, нині ситуація значно покращилась, а все завдяки доплатам, які вда­лося «вибити» через відпо­відну постанову Кабміну. Ця доплата дуже суттєва і становить 150% від міні­мальної заробітної плати. Так, у середньому праців­ники зони відчуження ми­нулого року отримували 4028 гривень. На початку нинішнього року ця сума була нижчою...

Нам – гостям, що приїха­ли зі столиці, важко зрозу­міти, як можна свідомо і щодня наражати на небез­пеку власне здоров’я за 4 тис. гривень. Однак, пра­цівники підприємств зони відчуження говорять, що їхню роботу має хтось ви­конувати, та й працюють вони переважно на власно­му ентузіазмі!

– Серед нас багато меш­канців найближчих сіл і містечок, в яких нема де працювати, тож робота в закритій зоні – єдина мож­ливість заробітку, і гроші, які отримують тут, здають­ся солідною сумою, – гово­рить Микола Тетерін.

Під час відвідин ЧАЕС нам удалося поспілкувати­ся з молодою жінкою, яка працює тут уже близько 8  років. Майя Руденко, на­чальник інформаційного відділу, розповіла, що пра­цювала спершу в газеті м. Славутича, а вже згодом перейшла безпосередньо на станцію. Ми запитали в нашої колеги, чому вона обрала роботу саме в раді­аційній зоні. І почули зва­жену відповідь: головне – виконувати певні норми безпеки, тоді й загрози практично немає.

Розповіли нам і про май­бутню реорганізацію під­приємств, їх злиття, осно­вна мета якого – скорочення!

– Одразу йшлося про скорочення 8%, що обури­ло нас, тим більше, що на­каз було підписано без на­шого відома, а ми ж соці­альні партнери, – зауважив Микола Васильович. – Нині ж нам вдалося вийти на пе­реговори і все таки знайти певне порозуміння, споді­ваємося, що цей відсоток буде значно меншим, бо інакше тут просто не буде кому працювати!

Із необхідних майже 300 мільйонів Чорнобильській зоні виділили лише 205! По­стає питання: на чому ми економимо? З таким фінан­суванням не дивно, що тут на все не вистачає гро­шей... Нині зона відчужен­ня живе в очікуванні, чи­новники «змилувались» і пообіцяли виділити ще близько 45 мільйонів, од­нак наразі все перебуває на стадії «обіцянки».

НОВИЙ БЕЗПЕЧНИЙ КОНФАЙНМЕНТ

Ще в середині травня 1986 року Урядова комісія при­йняла рішення про довго­строкову консервацію зруй­нованого четвертого блоку. Захисний саркофаг («Укрит­тя») будували 206 днів і но­чей близько 90 тис. осіб. І вже 11 жовтня ця ж таки ко­місія ухвалила «Висновок про надійність і довговіч­ність конструкцій покриття, а також радіаційної безпеки реакторного відділення бло­ку № 4 Чорнобильської АЕС». Нині неможливо за­безпечити повний контроль стану об’єкта, в тому числі ядерних і радіоактивних ма­теріалів. Починаючи з 1986 року і до сьогодні дослідже­но близько 60% приміщень об’єкта «Укриття» (ОУ). Ре­шта приміщень є недоступ­ними або через високі радіа­ційні поля, або непроникні перешкоди, що виникли під час вибуху, який призвів до руйнування конструкцій і виникнення лавоподібних паливовмісних матеріалів, а також при закачуванні бе­тону в період безпосередньо­го будівництва «Укриття». Таким чином, значна части­на об’єкта залишається не­дослідженою зоною, що є од­ним з найсерйозніших су­часних ризиків.

Зважаючи на це, було вирішено побудувати но­вий безпечний конфайнмент (НБК).

Конфайнмент – це захис­на споруда, яка включає комплекс технологічного обладнання для вилучення із зруйнованого четвертого енергоблоку Чорнобиль­ської АЕС матеріалів, які містять ядерне паливо, по­водження з радіоактивним відходами та інші системи, призначені для здійснення діяльності з перетворення цього енергоблоку на еко­логічно безпечну систему та гарантування безпеки персоналу, населення та на­вколишнього середовища.

НБК забезпечуватиме підвищення рівня радіацій­ної безпеки на період екс­плуатації до 100 років; змен­шення ймовірності аварій­ного обвалення за рахунок демонтажу нестабільних конструкцій; зменшення на­слідків аварійного обвален­ня за рахунок огороджу­вальних і несучих конструк­цій, систем контролю всере­дині НБК; підвищення ядер­ної безпеки ОУ; забезпечен­ня реалізації стратегії пере­творення його на екологічно безпечну систему за раху­нок довговічності конструк­цій НБК, можливості здій­снення демонтажу неста­більних конструкцій існую­чого «Укриття» та вилучен­ня паливовмісних матеріа­лів, їх кондиціювання для подальшого безпечного збе­рігання. Остаточна дата за­вершення будівництва – приблизно 2013–2014 роки.

КОМЕНТАР

Микола Тетерін, представник ЦК Атомпроф­спілки – голова ради Чорнобильської тери­торіальної профспілкової організації:

– Проблем вистачає, і я вже не кажу про те, що працювати немає на чому і нічим... Люди приїжджають і частогусто замість того, аби виконувати свої обов’язки, займаються ре­монтом техніки тощо. І взагалі складається враження, що наше керівництво – уряд, чи­новники не розуміють глибини і масштабів чорнобильських проблем. навіть ставлення до зони відчуження змінилося. реально по­дивімося на стан речей! Останній яскравий приклад: VІ з’їзд ФПУ, на якому з приводу Чорнобильської проблеми забули прийня­ти резолюцію – точніше прийняли, але зга­дали в останній момент – під час закриття з’їзду. І слово нам не надали. Ми хотіли ви­ступити, розповісти про проблеми, щоб нас почули. Однак там було багато поважних гостей, тож до нас черга так і не дійшла... Я не задоволений таким ставленням, зокрема і керівництва Федерації. ніхто не цікавиться нашими проблемами, тож, користуючись нагодою, запрошую до нас керівництво ФПУ. Приїдьте, подивіться, як ми живемо, поспілкуйтеся з ліквідаторами, працівника­ми, нашими профспілковими активістами.

ФІНАНСУВАННЯ З ПРЕФІКСОМ «НЕДО»

За словами Євгена Козлова, голови пер­винної профспілкової організації Чор­нобильської АЕС, первинка охоплює майже 4 тисячі працівників. «А це озна­чає, що ми відповідаємо за цих людей. Ми укладаємо і контролюємо виконан­ня колективного договору, щороку звертаємося з листами до керів­ництва держави, чиновників різ­ного рівня з проханням допомог­ти профінансувати ЧАЕС, боре­мося за заробітну плату, над­бавки, доплати, премії тощо, – розповідає Євген Миколайович. – За оцін­кою спеціалістів, нам щороку необ­хідно мільярд гри­вень на забезпечення нормальної ро­боти та виконання поставле­них перед нами завдань. Приміром, щоб ви розумі­ли ситуацію: цього року ми отримали 490 мільйонів... От із цього й випли­вають усі наші проблеми. Адже адміністрація намагається зна­йти шляхи, як можна зеконо­мити, а ми бо­ремося... щоб ця економія не позначилася на наших працівниках».

Чорнобильська катастрофа – загальнонаціо­нальна пробле­ма. Не хочу ніко­го лякати, але ситуація до­статньо серйоз­на – із зони відчу­ження витіка­ють великі об’єми забруд­нень, і ніякі шлагбауми цьо­му не завадять! У Києві рівень за­бруднення води, приміром, у зоні Гідропарку, міс­цями в 20–50 ра­зів вищий за той, що був до аварії.

Микола Тетерін, ЦК Атомпроф­спілки

21.04.2011

Анна РЄПІЧ,«ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини