ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Другий крок на захист конституційних прав людини праці

– Зарплату, гідну про­фесії вчителя, лікаря, вченого! Адже бюджетна систе­ма зарплати, злиденний тариф І розряду у 852 грн на місяць – це еталон байдужості до трудової людини та махрової бюрокра­тії. Вчителі, медики, державні службовці, всі працівники пла­тять податки і високу зарпла­ту міністрам, фінансують ком­фортні робочі місця, автомобілі, дороге лікування і відпочинок. Чому ж їм відповідають такою невдячністю?

– Осучаснити «споживчий ко­шик» та перестати обманювати людей брехливим прожитковим мінімумом! Варто зазначити, що набір товарів і послуг застарів, не переглядався три п’ятирічки поспіль, що призводить до зани­ження прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати. Уряд і досі включає до споживчого ко­шика «популярний у народу» чорно-білий телевізор діагонал­лю 51 см і стежить за цінами на нього. І це у цифровому столітті!

– Знизити ціни на газ та кому­нальні тарифи для українських сімей! Цікаво, що, за інформаці­єю ФПУ, собівартість видобутку українського газу не перевищує 0,5 грн/куб.м. Продаєть­ся ж він українцям за спекулятивною ціною 7,19 грн. Східний сусід, отримавши від свого газу всі вигоди, продає його Україні по 5–5,8 грн. Чому рідний Уряд так поводиться із своїм народом, який за Кон­ституцією є власником покладів газу, нафти та інших природних ре­сурсів?

– Відновити фінан­сування Фондом соці­ального страхування профілактичних соці­альних послуг, необхідних для підтримання здоров’я праців­ників та їхніх дітей. Уряд, ні ко­пійки не вкладаючи до бюдже­ту Фонду, паразитує на коштах, які сплачуються працівника­ми і роботодавцями та нале­жать застрахованим, дістається через казначейство до страхо­вої каси, витрачає страхові ко­шти на свої потреби. Щоб збе­регти можливість незаконно­го доступу до чужих грошей, він ініціював законодавче при­пинення фінансування дитя­чого оздоровлення, підтримку санаторіїв-профілакторіїв про­мислових підприємств та ви­шів, санаторно-курортного лі­кування працівників. Сотні ти­сяч працівників та їхніх дітей втратили можливість відновити ушкоджене здоров’я. Колективи десятків санаторіїв позбавлені роботи.

– Віддати людям півтора мі­льярда гривень заборгованої за­робітної плати! Уряд і підконтрольні йому місцеві держад­міністрації взяли владу, але за­були про свій конституційний обов’язок: забезпечувати до­держання прав своїх громадян. Тому спілчани вимагають по­ставити на місце безсовісних ро­ботодавців і показати власний приклад законослухняності: за­хистити 210 тис. громадян, чиї сім’ї місяцями не бачать заробленого, в тому числі на держав­них підприємствах.

– Повернути до робо­ти державних інспекто­рів праці, відновити їх право вільного доступу до робочих місць. Че­рез надуманий морато­рій на перевірки робо­тодавців різко зріс смер­тельний травматизм під час роботи – трудівни­ки платять за комфорт і прибутки бізнесу влас­ним здоров’ям та жит­тям. Нелегально, без­правно, без оформлення трудових відносин і за­конного захисту працює кожен третій українець. Щороку 200 млрд грн зарплати виплачується не через касу, з них 30 млрд недоотримує бюджет та 70 млрд – Пенсійний фонд Укра­їни. Це саме ті кошти, яких не вистачає на кращі зарплати бю­джетникам та пенсії ветеранам.

– Майте совість – поверніться обличчям до чорнобильців: лік­відаторів, постраждалих! Саме завдяки їхній самовідданості і справжньому патріотизму ми всі маємо змогу жити і ходити по землі після планетарної ка­тастрофи на ЧАЕС. За це вони поклали своє здоров’я, а багато хто й життя. Поверніть їм укра­дені пільги і соціальні гарантії.

У ст. 3 Конституції України йдеться, що «утвердження і за­безпечення прав і свобод люди­ни є головним обов’язком дер­жави», ст. 22 – «конституцій­ні права і свободи гарантують­ся і не можуть бути скасовані», ст. 43 – «кожен має право на пра­цю», ст. 48 – «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає до­статнє харчування, одяг, жит­ло». Тож виникає риторичне за­питання: чи ми вже не люди?

Проведення третього пікету­вання заплановано вже за тиж­день – на 10 червня. За слова­ми заступника Голови Федера­ції профспілок України Сергія Кондрюка, учасниками третьої акції разом з профспілками ста­нуть представники інших гро­мадських організацій, які також захищають інтереси людей пра­ці, ветеранів, афганців, чорно­бильців. Адже антисоціальний наступ, який ведеться останнім часом, на жаль, зачепив не тіль­ки працюючих, а й інших знедо­лених людей.

• ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ

Григорій Осовий,

Голова Спільного представницького органу об’єднань профспілок, Голова Федерації профспілок України:

«Ми вже вдруге зі­бралися біля стін цієї величної будів­лі, щоб підтримати вимоги, висунуті СПО об’єднань профспілок. Наша єдина думка, єдине наше прагнення – змінити життя лю­дини праці на кра­ще. Це наш обов’язок як професійних спілок, як представ­ників і захисників інтересів працюючої людини. І, безумов­но, ми можемо ра­діти тому, що наре­шті профспілковий рух України консолі­дується».

Анатолій ШИРОКОВ,

голова профспілки працівників НАН України:

«Жодної політики – лише констатація фактів. Чи стали ми жити краще? Чи вті­люються в життя іде­али Майдану? На жаль, ні. Ми стали «жити по-новому», але не краще, а гір­ше. Прикриваючись правильною проєв­ропейською патріо­тичною риторикою, влада звинувачує всіх опонентів, у тому числі й проф­спілки, нібито ми якісь посіпаки Крем­ля. Це брехня! В умовах фактичної ві­йни політику соціально-економічної сфери нинішньої влади можна оха­рактеризувати як по­літику справжнього мародерства».

Сергій МОРОЗОВ,

працівник вагонної дільниці станції Кривий Ріг Придніпровської залізничної дороги:

«Ми зібралися, щоб підтримати вимоги профспілок до Кабі­нету Міністрів і зму­сити урядовців звернути увагу на ті проблеми, які є сьо­годні в країні, пока­зати владі, що ми, робітничий клас, не згодні з антисоці­альною політикою Уряду, сказати рішу­че «ні» згортанню соціальних гарантій та голосно заявити, що ми не хочемо перетворюватися на жебраків, коли ін­фляція зжирає заро­блене нами. Ганьба владі, за якої пра­цююча людина стає злиденною!».

Віра СОКОЛЕНКО,

голова Обухівської районної організації профспілки працівників освіти і науки України:

«Хочу звернутися до Кабінету Міністрів з тим, що ми чекали від них обіцяного по­кращення. Іщо ми маємо на сьогодні? Ми отримали «шоко­ву терапію», на яку навіть не очікували. На сьогодні ми дій­сно відчули на собі «турботу» наших урядовців: наші за­робітні плати знеці­нилися з девальваці­єю гривні, індексації заробітних плат сьо­годні немає. Тому ми всі разом підтримує­мо вимоги профспі­лок і кажемо «гань­ба» цьому Уряду».

Катерина БАРИШЕВА,

голова Київської обласної організації профспілки працівників АПК:

«Аграрна галузь сьо­годні є локомотивом української економі­ки. Це єдина галузь, яка, незважаючи на політичні та еконо­мічні негаразди, роз­вивається. Кожен но­вий уряд і нові міні­стри співають нам про нові програми відродження села, соціально-економічне зростання сіль­ських територій. Ачи знають наші урядов­ці і політики, що за часи незалежності нашої держави чи­сельність сільських жителів скоротилася на три мільйони. Села вимирають, вимирають люди, cпустошуються те­риторії…».

06.06.2015

Олена ОВЕРЧУК «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини