ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Алгоритм дій працівника у разі невиплати зарплати

 Відповідно до статті 43 Конституції Укра­їни кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно по­годжується. Право на своєчасне одер­жання винагороди за працю захищається законом.

 Статтею 21 Закону України «Про опла­ту праці» (Закон) ви­значено право пра­цівників на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладено­го трудового договору.

Згідно з частиною 4 статті 97 Кодексу законів про працю України (КЗпП) власник або уповноважений ним орган, або фізична особа не має права в од­носторонньому порядку при­ймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними догово­рами. А тому найважливішим засобом забезпечення виплати заробітної плати є наявність укладеного між роботодавцем і найманим працівником тру­дового договору, що оформля­ється наказом чи розпоряджен­ням власника або уповноваже­ного ним органу про зарахуван­ня працівника на роботу (ст. 24 КЗпП).

Пунктом 2.4 глави 2 Інструк­ції про порядок ведення трудо­вих книжок працівників, за­твердженої Наказом Міністер­ства праці України, Міністер­ства юстиції України, Міністер­ства соціального захисту насе­лення України 29.07.93 № 58, пе­редбачено, що всі записи в тру­довій книжці про при­йняття на роботу, пе­реведення на іншу по­стійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохо­чення вносяться влас­ником або уповнова­женим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку.

З кожним записом, що вноситься до тру­дової книжки на під­ставі наказу (розпоря­дження) про призна­чення на роботу, пере­ведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний ознайомити пра­цівника під розписку в особис­тій картці (п. 2.5 гл. 2 згаданої Інструкції).

Оплата – першочергово

Відповідно до частини 5 статті 97 КЗпП оплата праці працівників підприємства здій­снюється в першочерговому по­рядку. При цьому своєчасність та обсяги виплати зарплати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (ч. 6 ст. 24 За­кону).

Статтями 115 КЗпП та 24 За­кону визначено, що зарплата виплачується працівникам ре­гулярно в робочі дні у строки, встановлені колдоговором або нормативним актом роботодав­ця, погодженим з виборним ор­ганом первинної профспілкової організації чи іншим уповнова­женим на представництво тру­довим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не пе­ревищує 16 календарних днів, і не пізніше 7 днів після закін­чення періоду, за який здійсню­ється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що нале­жать йому від під­приємства, установи, організації, прова­диться в день звіль­нення. Якщо праців­ник у день звільнен­ня не працював, то за­значені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, на­лежні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган по­винен письмово повідомити працівника перед виплатою за­значених сум.

У разі невиплати з вини влас­ника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у наведені строки, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 116, 117 КЗпП).

Куди звертатися у разі порушення?

У випадку порушення стро­ків (затримки) виплати зарпла­ти працівникові має виплачу­ватися компенсація втрати час­тини зарплати у зв’язку із за­триманням на один і більше ка­лендарних місяців термінів її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі то­вари й тарифів на послуги, в по­рядку та розмірах, визначених у ЗУ «Про компенсацію грома­дянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050. Відмова власника або уповно­важеного ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Якщо власник або уповнова­жений ним орган порушує вста­новлені строки виплати зарпла­ти, працівник має право зверну­тися до роботодавця з письмо­вою заявою з приводу надання інформації про причини такої затримки. При відмові випла­тити заборгованість із зарпла­ти та прирівняних до неї плате­жів працівник має право звер­нутися до органів прокуратури із заявою про невиплату заро­бітної плати, маючи на меті по­гашення заборгованості та при­тягнення винних осіб до відпо­відальності. Одночасно праців­ник може звернутися до судо­вих органів.

За наявності довідки про розмір нарахованої, але не ви­плаченої заробітної плати можна звернутися до суду в по­рядку наказного провадження із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахо­ваної заробітної плати. У ви­падку відсутності такої довід­ки (відмови роботодавця у її видачі) працівник має право подати до суду позовну заяву про стягнення заборгованості із зарплати та відшкодування завданої моральної шкоди. Працівники-позивачі звільня­ються від сплати судового збо­ру за подання позовів про стяг­нення заробітної плати, понов­лення на роботі та за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин на підставі положень ст. 5 ЗУ «Про судовий збір». А згідно із статтею 120 Цивільного проце­суального кодексу України ко­пії всіх документів, що дода­ються до позову щодо трудо­вих правовідносин для відпо­відача, не подаються.

Положеннями статті 41 Ко­дексу України про адміністра­тивні правопорушення перед­бачено відповідальність за по­рушення встановлених термі­нів виплати заробітної плати, виплату її не в повному обсязі. Таке правопорушення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалеж­но від форми власності та громадян-суб’єктів підприєм­ницької діяльності у розмірі від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (за рішенням суду).

Статтею 175 Кримінального кодексу України передбачено покарання за безпідставну не­виплату заробітної плати гро­мадянам більш ніж за один мі­сяць, вчинену умисно керівни­ком підприємства, установи або організації незалежно від форми власності у вигляді штрафу від 500 до 1000 неопо­датковуваних мінімумів дохо­дів громадян або виправних ро­біт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років, з позбавленням пра­ва обіймати певні посади чи за­йматися певною діяльністю на строк до трьох років (за рішен­ням суду).

Якщо ж невиплата вчинена внаслідок нецільового викорис­тання коштів, призначених для виплати заробітної плати, по­карання накладається у вигля­ді штрафу від 1000 до 1500 неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Державний нагляд за додер­жанням законодавства про оплату праці здійснюють у різ­них формах наступні суб’єкти:

– Міністерство соціальної політики України;

– Державна інспекція Украї­ни з питань праці та її територі­альні органи;

– Державна податкова служ­ба та її територіальні органи;

– Генеральна прокуратура України та її територіальні ор­гани.

Громадський контроль за до­держанням законодавства про оплату праці здійснюють про­фесійні спілки. При підготовці звернень до суду рекомендуємо звертатися до профспілкових юристів з метою отримання ін­дивідуальної та кваліфікованої правової допомоги.

Департамент правового захисту апарату ФПУ

06.10.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини