ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Нерівність – продукт політичних сил

Добре відомо, що в останні роки в заможних країнах, надто у США, не­рівність доходів і достатку поглиби­лася, а після Вели­кої депресії – ще більше. А як в ін­ших країнах сві­ту? Як складають­ся справи у бідних країнах чи краї­нах із середніми доходами? Нерів­ність поглиблюєть­ся чи, може, ситуа­ція поліпшується? Ми рухаємося у бік справедливого світу чи, може, на­впаки?

Дослідник Всесвітнього банку економіст Бранко Мілановіч разом з інши­ми вченими дає відпові­ді на деякі з цих склад­них запитань.

Промислова революція, що розпочалася у 18 столітті, при­несла Європі та Північній Аме­риці величезні багатства. Ра­зом із тим нерівність у цих кра­їнах виявилася вражаючою – досить лише згадати текстиль­ні фабрики Ліверпуля та Ман­честера у 1820-х роках і багато­квартирні будинки східної час­тини Манхеттена й південної частини Чикаго у 1890-х роках.

Прірва між багатими і ре­штою населення ще більше зрос­ла під час Другої світової війни. Тоді нерівність між країнами була набагато більшою, ніж не­рівність у самих країнах.

Проте від часу падіння кому­нізму наприкінці 1980-х років економічна глобалізація при­скорилася, відтак прірва між націями почала скорочуватися. Період із 1988 до 2008 року «за­свідчив початок зменшення глобальної нерівності між гро­мадянами країн у світі, почина­ючи з промислової революції», написав у своїй книзі Мілановіч.

Хоча прірва між де­якими регіонами зна­чно зменшилася, зо­крема між Азією і За­ходом, проте залиша­ється доволі значною.

Середні доходи у країнах стали схожи­ми за останні десятки років, особливо зі зміцненням Китаю та Індії. Але загальна рівність серед усіх людей май­же не покращилася – лише на 1,4% з 2002 по 2008 рік.

Тож поки країни Азії, Серед­нього Сходу й Латинської Аме­рики наздоганяють Захід, бід­няки майже не відчувають зрос­тання рівня життя.

Мілановіч з’ясував, що з 1988 по 2008 рік 1% найбагатших лю­дей світу збільшив свої доходи на 60%, натомість 5% найбідні­шого населення ані трохи не відчуло такого збільшення. І хоча середній дохід значно зріс за останні десятиріччя, досі іс­нує величезний дисбаланс: 8% людства забирає додому 50% всесвітнього прибутку, а 1% найбагатших – 15%.

Найбільший прибуток отри­мує світова еліта – виконавчі директори фінансового й кор­поративного сектору заможних країн, великі «зростаючі серед­ні класи» Китаю, Індії, Індоне­зії та Бразилії.

Хто ж тоді програв? Афри­канці, деякі латиноамериканці й мешканці посткомуністичної Східної Європи, вважає Міла­новіч.

США подає песимістичний приклад світові. Це особливо небезпечно тому, що світ наслі­дує Америку, тож якщо він це зробить і зараз, то радісного майбутнього годі й чекати.

З одного боку, зрос­тання нерівності при­бутків у благоустрою у США – це частина тренду, популярного у західному світі.

Дослідження 2011 року Організації еко­номічної співпраці і розвитку засвідчило, що нерівність у роз­поділі прибутків уперше поча­ла зростати наприкінці 1970-го – на початку 1980-х років у США, Великій Британії та Ізраїлі.

Тенденція набула широкого поширення наприкінці 1980-х років. За останнє десятиріччя нерівність у розподілі прибут­ків зросла навіть у традиційно егалітарних країнах, як-от Ні­меччина, Швеція і Данія. З дея­кими винятками – Франція, Японія, Іспанія, що входять до 10% найприбутковіших країн, зробили ривок уперед, а нижні 10% іще більше відстали.

Проте тенденція не набула світових масштабів. За ті самі роки, приміром, Чилі, Мексика, Греція, Туреччина й Угорщина змогли значною мірою зменши­ти нерівність у розподілі при­бутків, що дає змогу дійти ви­сновку, що нерівність – це про­дукт політичних, а не лише ма­кроекономічних сил.

Неправда, що нерівність – це неминучий наслідок глобаліза­ції, вільної праці, капіталу, то­варів, послуг і технологічних змін, які вигідні краще освіче­ним і краще підготовленим ро­бітникам.

Серед розвинених економік США має найгірший розподіл прибутків і можливостей, а та­кож сумні макроекономічні на­слідки.

ВВП США за останні 40 років зріс більш ніж у 4 рази і майже подвоївся за останні 25 років. Але всім відомо, що вигоду від цього дістали лише найзамож­ніші.

Минулого року найбагатший 1% американців приніс додому 22% національного прибутку, а найбагатші 0,1% – 11% прибут­ку. 95% усіх прибутків, почина­ючи з 2009 року, відійшло 1% найзаможніших американців.

За нещодавно оприлюднени­ми даними, середній прибуток в Америці не збільшувався вже майже чверть століття. Типо­вий американець зараз заро­бляє менше, ніж він міг би заро­бити 45 років тому, з огляду на інфляцію. Люди із середньою освітою заробляють у 4 рази менше, ніж сорок років тому.

Американська нерівність по­чала зростати 30 років тому, ра­зом зі зниженням податків для багатіїв, послабленням регулю­вання у фінансовому секторі. Це не збіг обставин.

Ситуація погіршилася із не­доінвестуванням в інфраструк­туру, освіту, сферу охорони здоров’я і соціальну сферу. По­глиблення нерівності шкодить політичній системі та демокра­тичному управлінню.

Натомість Європа також над­то швидко наслідує поганий приклад США. Політика над­звичайної економії – від Брита­нії до Німеччини – призводить до високого рівня безробіття, зменшення заробітних плат і зростання нерівності.

Чиновники, зокрема новоо­браний канцлер Німеччини Ан­гела Меркель і голова ЄЦБ Ма­ріо Драґі, вважають, що пробле­ми у Європі є наслідком надзви­чайно невиправданих великих витрат. Проте ця точка зору лише занурила Європу в реце­сію.

Та ситуацію «зам’яли» й «офіційно» оголосили про за­вершення рецесії. Але це не за­спокоїло 27 мільйонів безробіт­них у ЄС.

По обидва боки Атлантики «заощадники-фанати» кажуть, що це гірка «пілюля», з якою слід змиритися, аби досягти процвітання. Але процвітання для кого?

Надмірна фінансилізація, через яку Велика Британія є другою за нерівністю країною серед найзаможніших (після США), також дає змогу прояс­нити поглиблення нерівності.

У багатьох країнах слабке корпоративне управління і па­губна соціальна згуртованість призвели до зростання прірви між зарплатами керуючих ди­ректорів і пересічних працівни­ків. Звісно, не у 500 разів, як в американських найбільших компаніях, та все-таки більше, ніж до рецесії.

Американська практика щодо використання компанія­ми ресурсів для отримання ви­год без збільшення загального економічного пирога поширю­ється у всьому світі.

Асиметрична глобалізація також наробила халепи у світі. Мобільний капітал вимагає по­ступок щодо зарплат працівни­ків і поступок у сплаті подат­ків. Тож під загрозою зарплати й умови праці робітників.

Фірми-іноватори, як-от Apple, принципи роботи яких ґрунтуються на нових наукових технологіях, багато в чому спи­раються на підтримку уряду, тож так само запобігають спла­ті податків. Вони раді брати, та не віддавати.

Нерівність і бідність серед дітей – це особливо ганебна річ. Деякі праві кажуть, що бідність – це результат ліні й поганого вибору. Діти не можуть робити вибір за своїх батьків.

У США одна дитина з чоти­рьох живе у бідності. В Іспанії та Греції – одна із шести. В Ав­стралії, Великій Британії і Ка­наді – одна з десяти. Цього мож­на уникнути.

Деякі країни змогли створи­ти більш рівні економіки. При­міром, Південна Корея, де пів­століття тому лише один із де­сяти міг відвідувати універси­тет, зараз б’є рекорди з вищої освіти.

Тому нині світ поділяється на країни, які хочуть і не хо­чуть щось робити. Деякі країни спроможні створити спільне процвітання – єдине процвітан­ня, яке може бути довготрива­лим. Інші дозволять нерівності поглиблюватися.

У таких поділених спільно­тах багатії житимуть за зачине­ними воротами, відгороджува­тимуться від бідняків, життя яких вони не розуміють. І на­впаки. Це не ті місця, де біль­шість із нас хотіла б жити: бай­дуже, чи в палацах, чи в не­трях.

(За матеріалами газети «The New York Times»)

20.10.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини