ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Соцпрацівники потребують захисту і підтримки

Володимир Тьоткін,

голова Профспілки працівників соціальної сфери України

По рівню престижності за кордоном професія соціально­го працівника посідає третє місце після лікаря і вчителя. Престижність означає і високу зарплату, і високу міру від­повідальності. Тільки добре оплачувана робота викликає пошану в суспільстві і забезпечує професійну самоповагу. Яку користь може принести невпевнена в собі і в завтраш­ньому дні людина? Соціальний працівник, що жаліє ін­ших, не повинен сам викликати жалість і, тим більше, жа­літи сам себе. Тільки щаслива людина може подарувати шматочок свого щастя людям, які так цього потребують.

 ЛЮДЯНІСТЬ – НАСАМПЕРЕД

І не дивно, що працювати в со­ціальній сфері може далеко не кожен, адже ця професія як жод­на інша потребує вміння вболіва­ти і співчувати. А ще брати на себе відповідальність за долю ін­шої людини. Від професіоналіз­му соціальних працівників, умін­ня співчувати чужому болю, зна­ходити потрібні слова, реагувати на біду та складну життєву ситу­ацію іноді напряму залежить життя та здоров’я людей. Їхня праця заслуговує найбільш гли­бокої подяки не тільки від тих, кому вони надають допомогу, а й від органів державної влади.

Одна з головних проблем, що турбують Профспілку працівни­ків соціальної сфери України, – фінансування і низький рівень заробітної плати, яка є однією з найнижчих і не відповідає умо­вам та специфіці виконання со­ціально значущих для держави функцій. Встановлення базового посадового окладу (тарифної ставки) працівника І тарифного розряду за ЄТС у розмірі, меншо­му за мінімальну зарплату, призводить до розбалансування системи оплати праці в бюджет­ній сфері, нівелює диференціа­цію між посадовими окладами професіоналів і робітників, за­кладену в ЄТС. Із цієї причини працівникам установ соціальної сфери встановлені посадові окла­ди менше на 400–1000 грн за пе­редбачені постановою Кабінету Міністрів України № 1298.

ПРАВО НА СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ

Через недостатнє фінансуван­ня протягом останніх років пра­цівникам управлінь праці та со­ціального захисту населення, які є державними службовцями, не виплачуються матеріальна до­помога на оздоровлення та вирі­шення соціально-побутових пи­тань, премії, надбавки, винаго­роди за сумлінну, безперервну працю. У зв’язку з недофінансу­ванням не вистачає коштів і для придбання офісної техніки, канц­товарів, проведення поточного ремонту приміщень, оплати за енергоносії та інші комунальні послуги, забезпечення ритмічної роботи технічних засобів. Від­сутні кошти на поштові витрати, відрядження.

В окремих регіонах в устано­вах та організаціях соціальної сфери стимулюючі надбавки і премії, матеріальна допомога на оздоровлення і вирішення побу­тових питань, винагорода за сум­лінну працю навіть не планують­ся і, відповідно, не виплачують­ся. Не проводиться індексація. Через відсутність коштів набула поширення практика відправ­лення працівників у відпустки без збереження заробітної плати.

Сьогодні розмір посадового окладу провідного, головного спеціалістів і навіть керівника відділу управління праці та со­ціального захисту населення до­рівнює розміру мінімальної зарплати, такому, як у неквалі­фікованих працівників: сторожа, прибиральниці тощо. Такий під­хід руйнує мотивацію до праці в системі соціального захисту мо­лодих спеціалістів, працівників з вищою освітою. Тому й звільня­ються кваліфіковані кадри, адже на заробітну плату, що дорівнює мінімальній, прожити неможли­во. Безумовно, в містах, де немає роботи взагалі, людям нема куди подітися, тож вони залишаються і погоджуються працювати за будь-яку зарплату.

ЗАДЛЯ ПОКРАЩЕННЯ СИТУАЦІЇ

Профспілка неодноразово зверталась до уряду, Міністер­ства фінансів, Міністерства со­ціальної політики щодо виділен­ня в держбюджеті окремим ряд­ком видатків на забезпечення діяльності місцевих органів пра­ці, що, на нашу думку, значно покращило б умови фінансуван­ня цих установ, в тому числі на оплату праці. Нас підтримує в цьому і Міністер­ство соціальної полі­тики, але Міністер­ство фінансів запере­чує, мотивуючи тим, що управління праці та соціального захис­ту населення є струк­турними підрозділа­ми відповідних міс­цевих державних ад­міністрацій, а тому вони не можуть бути головними розпорядниками за вказаними видатками. Відповід­но, їм не можуть бути виділені бюджетні призначення законом про державний бюджет України. Тому забезпечення управлінь праці здійснюється за остаточ­ним принципом. А коли справа стосується скорочення праців­ників, то насамперед за рахунок знову ж таки цих установ, бо вони мають найбільшу чисель­ність порівняно з іншими і не зважають на те, що навантажен­ня на працівників зростає з кож­ним роком і функції з обслугову­вання населення у них найбіль­ші. З нового року на управління праці та соціального захисту на­селення покладаються нові функції щодо підтримки сім’ї, забезпечення рівності прав чо­ловіків та жінок, протидії тор­гівлі людьми, запобігання на­сильству в сім’ї тощо.

ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ НА ЗАКОНОДАВ­ЧОМУ РІВНІ

Фінансування установ та закладів соці­альної сфери є недо­статнім, рівень опла­ти праці працівників низьким, тому необ­хідно збільшити об­сяги міжбюджетного трансферту на галузь у державному бю­джеті, внести зміни в формули розрахунку на галузь.

Окрім того, низка питань ви­магає врегулювання їх на зако­нодавчому рівні.

По-перше:

1. Статтею 9 Закону України «Про засади запобігання і проти­дії корупції» від 07.04.11 № 3206 – VІ, який набрав чинності з 1 лип­ня 2011 року, передбачено, що працівники, на яких поширюєть­ся дія Закону, не можуть мати в безпосередньому підпорядкуван­ні або бути безпосередньо підпо­рядкованими в зв’язку з виконан­ням повноважень близьким осо­бам.

Відповідно до абзацу 3 статті 9 Закону («Обмеження щодо ро­боти близьких осіб»). Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:

– народних засідателів і при­сяжних;

– близьких осіб, які безпосе­редньо підпорядковані одна од­ній у зв’язку з перебуванням кож­ної з них на виборній посаді;

– осіб, які працюють у сіль­ській місцевості, гірських насе­лених пунктах;

– осіб, які працюють в галузі освіти, науки, культури, охоро­ни здоров’я, фізичної культури та спорту;

– інших осіб, визначених За­коном.

Установ соціальної сфери (те­риторіальні центри соціального обслуговування, будинки-інтернати, центри реабілітації тощо) в цьому переліку немає, і є прецеденти, коли контролюю­чі органи роблять приписи і ви­магають звільнення, якщо в установі працюють близькі ро­дичі (наприклад, жінка – дирек­тор установи, її чоловік – водій). Профспілка, Міністерство соці­альної політики України зверну­лись до Міністерства юстиції щодо внесення змін до Закону з метою поширення дії статті 9 За­кону України «Про засади запо­бігання і протидії корупції» на працівників соціальної сфери. На жаль, нині це питання не ви­рішено.

По-друге:

Чинний Закон України «Про соціальні послуги» визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних по­слуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допо­моги, і не містить гарантій пра­цівникам соціальної сфери, які надають ці послуги. Профспілка підготувала і внесла пропозиції, Міністерство соціальної політи­ки України також нас підтрима­ло, але Міністерство фінансів України заперечує. Сьогодні профспілка знову ініціює при­йняття Закону України про пре­стижність праці в соціальній сфері, встановлення державних гарантій працівникам, аналогіч­них працівникам інших бюджет­них галузей.

Надання соціальних послуг як форма соціальної підтримки населення, її розвиток – пріори­тетний напрям державної полі­тики. Ми сподіваємось, що уряд, реалізуючи свою програму в час­тині соціального захисту насе­лення, віддасть належне тим, хто здійснює його від імені дер­жави.

06.12.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини