ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Василь Костриця: «Досягнення гідної праці – це постійна робота, щоденний безперервний процес

 Кожен уряд і кожна людина зокрема хо­тіли б мати гідну працю задля соціаль­ного миру і спокою в тій чи іншій держа­ві. Не є винятком і Україна. Тож напере­додні Всесвітнього дня дій за гідну пра­цю ми звернулися до Національного ко­ординатора Міжнародного бюро праці в Україні Василя Костриці, аби він розпо­вів нам про гідну працю у нашій державі та окреслив перспективи її розвитку.

  – Нині багато говорять про так зва­ну гідну працю. А що означає це поняття?

– Визначення гідної пра­ці вперше з’явилося у 1998–1999 роках. Тоді, спираючись на величез­ну кількість міжнарод­них норм, конвенцій, ре­комендацій, треба було, з одного боку, знайти мож­ливість її вимірювання, з’ясувати, що відбуваєть­ся із застосуванням між­народних норм у країнах-членах МОП, а з іншого – дати певний поштовх урядам і соціальним партнерам кожної країни відстежувати прогрес щодо вдосконалення за­конодавства, забезпечен­ня трудових прав, розви­тку профспілок, організа­цій роботодавців і соці­ального діалогу. Від фі­лософського поняття вже за два роки МОП при­йшла до чіткого розумін­ня, що має означати ви­значення «гідна праця». Це чотири фундамен­тальні речі. Перше – ви­знання та дотримання прав людини у сфері пра­ці. Друге – гідна зайня­тість. І це не тільки наяв­ність робочого місця. В основі цього усі складо­ві: повага до статі – ген­дерна рівність, виклю­чення будь-яких проявів дискримінації при при­йнятті на роботу, кар’єрному зростанні тощо. На­ступний компонент – умови зайнятості. Це, звичайно, гідна зарпла­та, безпечні умови праці, соціальне забезпечення.

Умови гідної праці забез­печуються в консульта­ціях, у діалозі між робо­тодавцем, профспілками і за потреби з урядом чи в односторонньому поряд­ку. Маємо багато прикла­дів і у світі, і в Україні, коли роботодавці ка­жуть, що їм не потрібна профспілка, мовляв, ми все робимо через раду трудового колективу, платимо гарну зарплату. Однак ніхто не знає, чи це справді гарна заробіт­на плата, ніхто не ціка­виться думкою трудівни­ків, їх представницьких організацій. Отже, соці­альний діалог – не тільки складова й мета гідної праці, а й важливий і, ма­буть, єдиний механізм для реалізації її цілей і принципів.

– Василю Івановичу, чи є гідна праця в Україні?

– Що стосується України, то я хочу зазначити, що, спираючись на принципи й показники гідної праці, ми повинні говорити про прогрес, який відбуваєть­ся, або його відсутність. У цілому це поняття хоча й може вимірюватися правовими й статистич­ними показниками, ра­зом із тим це суб’єктивне поняття. Приміром, те, що сприймає як гідну працю одна людина – працівник чи роботода­вець, може зовсім по-іншому сприйматися ін­шою людиною. Коли осо­ба з нижчим рівнем ква­ліфікації отримує таку саму зарплату, як і люди­на з вищим рівнем квалі­фікації, виконуючи при цьому роботу однієї цін­ності, то для першої лю­дини – це, напевно, гідна праця, а інша людина вважатиме себе недооці­неною.

Окрім того, я пригадую, коли тільки почалися перші визначення і фор­мулювання змісту гідної праці. Нинішній гене­ральний директор МОП Хуан Сомавіа зауважив, що не можна досягти гід­ної праці, а тоді почива­ти на лаврах. І це справді так, бо, перш за все, по­треби людини й суспіль­ства постійно змінюють­ся. Тому жодна країна не може сказати, що вона досягла гідної праці, бо це постійна робота, що­денний безперервний процес.

– Що є запорукою гідної праці і які заходи сьо­годні вживаються задля її просування в Україні?

– Кожна нова Генеральна угода, безперечно, має просувати важливі скла­дові гідної праці в Украї­ні. І до того ж необхідно чітко визначати, де саме маємо дефіцит гідної праці. З одного боку, сьо­годні профспілки ка­жуть, що однією з ключо­вих проблем є оплата праці, бо існує заборгова­ність з її виплати. Тож чи можна говорити в умо­вах, коли десятки тисяч працівників мають за­боргованість із зарплати, невчасно її отримують, хоч і працюють на чудо­вих робочих місцях, що вони мають гідну працю? Звичайно, ні!

Хочу зауважити, що МОП сама по собі не може просувати гідну працю, а тільки у співпраці з профспілками, урядом та роботодавця­ми. Перш за все, виявило­ся необхідним у суспіль­не визначення внести сам термін «гідної пра­ці», і в цьому контексті надзвичайно велику роль відіграли профспілки, зо­крема Федерація проф­спілок України. Так, в Україні ми рухалися пое­тапно – від першого скромного визначення «достойна зарплата»…

Першого червня Юрій Кулик як співголова НТСЕР від профспілок, віце-прем’єр-міністр Сер­гій Тігіпко як співголова від уряду та Дмитро Фір­таш як співголова від ро­ботодавців підписали на­ціональну тристоронню угоду про зайнятість і ро­бочі місця. Цей націо­нальний пакт базується, з одного боку, на глобаль­ному договорі про робочі місця, а з іншого – на ці­лях тисячоліття ООН. Я міг би наводити прикла­ди інших документів, рі­шень уряду, які вже базу­ються на заходах і прин­ципах гідної праці як та­кої. Отже, ми вже маємо певні результати.

Одне зі складних завдань – як зробити гідну працю доступною для всіх? Йдеться не тільки про офіційно зайнятих осіб, адже в Україні, за статис­тикою, понад 4,6 млн лю­дей, які працюють неофі­ційно, тож вони виключе­ні з колективно-договірного регулювання, со­ціального забезпечення. Зрозуміло, що ці люди, можливо, навіть отриму­ючи більші гроші, ризи­кують у майбутньому, якщо виявляться офіцій­но безробітними, не отри­мувати допомогу по без­робіттю, не мати необхід­ного стажу для пенсійно­го забезпечення тощо.

Бесіду вела Анна Рєпіч, «ПВ»

08.10.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини