ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Урегулювання проблем трудової міграції

 Профспілки України розглядають трудову міграцію – як на національному, так і галузевому рівнях – серед пріоритетних завдань десятиріччя. Україна як країна походження трудових мігрантів і країна-донор має два стратегічних завдання. По-перше, завдяки державному регулюванню внутрішнього ринку праці скоротити від­тік активного працездатного населення, по-друге, за ра­хунок регулювання притоку трудових мігрантів із кра­їн колишнього СРСР і підвищення престижу роботи та гідної її оплати створити умови для внутрішньої мі­грації як основи сталого розвитку економіки країни.

 ВПЛИВ НА ПРОЦЕСИ

Що мають робити проф­спілки для збільшення сво­го впливу на міграційні процеси?

По-перше, домагатися постійної участі представ­ників профспілок у визна­ченні та реалізації держав­ної міграційної політики, розробленні механізмів за­лучення трудових мігран­тів з урахуванням демогра­фічної ситуації та їх впли­ву на розвиток галузей еко­номіки країни, регіону, те­риторій, намагаючись мак­симально застосувати мож­ливості використання на­ціональної робочої сили.

По-друге, спільно зі сто­ронами соціального діало­гу, зацікавленими органа­ми виконавчої влади по­стійно проводити моніто­ринг використання інозем­ної робочої сили на підпри­ємствах, організаціях та установах країни.

Профспілки повинні ви­магати від Уряду достат­нього фінансування та до­магатися участі національ­них наукових підрозділів у вивченні та узагальненні міграційних процесів та їх вплив на регіональні рин­ки праці. Провести з цього питання науково-практичну конференцію і за її висновками внести певні зміни в Державну програ­му розвитку трудової мі­грації в Україні.

Ще одне завдання проф­спілок – організовувати на­вчання профактиву з пи­тань трудової міграції та захисту прав трудових мі­грантів. Проводити кон­сультування для членів профспілки, що мають ба­жання виїхати на роботу в інші країни.

Слід також добиватися законодавчого закріплен­ня за працюючими мігран­тами права вступати в про­фесійні спілки переважно державного секторів еко­номіки; домагатися поши­рення дії колективних до­говорів на трудових мі­грантів, не допускати фак­тів дискримінації праців­ників, порушення їхніх прав щодо умов праці та її оплати.

УРІВНЮЮЧИСЬ У ПРАВАХ

ФПУ виступає проти за­стосування безправної неле­гальної робочої сили. Тру­дові мігранти повинні мати право на гарантуван­ня їм тих самих прав люди­ни, що й громадянам при­ймаючої країни. Це право на свободу від експлуата­ції, примусової праці. Трудящі-мігранти мають бути захищені трудовим законодавством України, включаючи оплату й умо­ви праці. Вони повинні мати доступ до невідклад­ної медичної допомоги, бути застрахованими від нещасних випадків на ви­робництві, у разі хвороби, право на медичне обслуго­вування та страхування. Трудові мігранти мають мешкати у прийнятному житлі. Вони також мають мати право вступати в профспілки.

Найпродуктивнішим для підвищення стандар­тів праці в розвинених кра­їнах EC визнано залучення трудових мігрантів у лави національних незалежних галузевих профспілок, що дає змогу домагатися рів­ної оплати й рівних умов праці як для вітчизняного, так і для іноземного пра­цівника.

Основним завданням щодо мінімізації негатив­них і максимізації пози­тивних результатів мігра­ції має бути удосконален­ня державної політики у цій сфері, чітке усвідом­лення її цілей, законодавче та інституційне забезпе­чення шляхів їх досягнен­ня. Це обов’язкова переду­мова як для розвитку між­народного співробітни­цтва, так і для продуктив­ної співпраці між держав­ними органами й неурядо­вими структурами, діаспо­рами та громадськими ор­ганізаціями.

РОЗРОБЛЕННЯ ПОЛІТИКИ

Допоки існують переду­мови для трудової мігра­ції, її слід обов’язково вра­ховувати при стратегічно­му економічному плану­ванні, формуванні політи­ки зайнятості, освітньої по­літики, розробленні інвес­тиційних програм на цен­тральному та регіонально­му рівнях.

Унаслідок значного по­ширення нелегального працевлаштування в зару­біжних країнах найважли­вішим завданням видаєть­ся забезпечення легальної та регульованої міграції, яка сприятиме поступаль­ному розвиткові країни, на відміну від міграції стихій­ної або організованої кри­мінальними угруповання­ми та заснованої на коруп­ційних зв’язках, що деста­білізує суспільство. У зв’язку з цим першочергова ува­га має приділятися забез­печенню легальних мож­ливостей працевлаштуван­ня українців за кордоном завдяки укладенню двосто­ронніх і багатосторонніх угод, постійного контролю за їх виконанням. Най­більш перспективним на­прямом видається досяг­нення домовленостей щодо циркулярної міграції. Осо­бливого значення набуває укладення двосторонніх угод щодо соціального та пенсійного забезпечення, результативність яких і значення для мігрантів, во­чевидь, є вищими, ніж угод про працевлаштування.

Оскільки трудова мігра­ція – це важливий чинник добробуту домогосподарств мігрантів, а заробітки мі­грантів у разі їх виробничо­го використання можуть позитивно позначитися на економічному розвитку ре­гіонів походження, необхід­но звернути увагу на розви­ток системи послуг, що на­даються працівникам-мігрантам банківськими установами, як-от: здешев­лення переказів, покращан­ня умов акумуляції заробіт­ків мігрантів та їх спряму­вання на розвиток економі­ки й відкриття нових робо­чих місць.

Позитивний потенціал трудової міграції найповні­ше можна використати лише за умови повернення мігрантів на батьківщину. Важливою складовою полі­тики України щодо трудо­вої міграції має бути заохо­чення обертових, циркуляр­них поїздок, стимулювання повернення заробітчан на батьківщину, сприяння їх­ній реінтеграції. З цією ме­тою необхідно розробити як загальнодержавну, так і ре­гіональні, насамперед для регіонів, охоплених най­більш масовою міграцією, стратегії діяльності та про­грами конкретних дій.

Важливим чинником виконання цих та інших за­вдань може виявитися між­народне співробітництво у сфері міграції. Зокрема, співпраця з країнами при­значення щодо врегулю­вання правового статусу, соціального захисту працівників-мігрантів з України; вивчення можли­востей підготовки фахівців певного профілю, напри­клад медичних сестер, на­вчальними закладами України за фінансової під­тримки країн, зацікавле­них у їхньому працевла­штуванні, досягнення до­мовленостей щодо запро­вадження різноманітних схем циркулярної міграції, надання допомоги в реінте­грації мігрантів, які повер­таються.

Бар’єрами щодо вну­трішньої мобільності робо­чої сили є: адміністративні процедури (система реє­страції), низькі суспільні блага (дороги, міський транспорт, культурні захо­ди), дорогий ринок креди­тів. Серед факторів, що не­гативно впливають на тру­дову міграцію в країні, – відсутність доступного орендованого житла, не­розвинутий ринок нерухо­мості та іпотечних креди­тів. Ринку праці бракує гнучкості та доступності інформації про наявні ро­бочі місця. Стримує розви­ток трудової міграції й не­відповідність кваліфіка­ційних навичок, недостат­ній рівень знань, відсут­ність суміжних та іннова­ційних навичок.

Таким чином, трудова міграція все ще залишаєть­ся значною суспільною проблемою, що вимагає від держави розроблення та реалізації адекватної полі­тики. Головним стратегіч­ним завданням є створення гідних умов життя та за­йнятості в Україні. Це за­вдання має вирішуватися в контексті регулювання розвитку ринку праці, стра­тегії підвищення доходів населення.

РІВНЯННЯ НА ЦИВІЛІЗОВАНІ СВІТОВІ СТАНДАРТИ

Профспілки наполяга­тимуть на приведенні зако­нодавства, що стосується трудової міграції, до циві­лізованих світових стан­дартів. Будь-який трудо­вий мігрант, який працює на території України, має сплачувати податки, обов’язкові відрахування до соціальних фондів. Для профспілок принциповим є створення однакових для всіх умов праці. Якщо сьо­годні український праців­ник відповідно до законо­давства повинен мати тру­довий договір, чому інозе­мець, що працює на закон­них підставах, не має контракту? Якщо сьогодні за українського працівни­ка роботодавці все-таки платять податки, чому за трудового мігранта подат­ки не потрапляють до бю­джету держави?

Розвиток співпраці між громадськими організація­ми та профспілками сприя­тиме підвищенню рівня знань робітників у питан­нях свободи асоціацій і участі в професійних спіл­ках. Спільні просвітницькі заходи також можуть бути спрямовані на роботодав­ців, які прагнуть удоскона­лити систему працевлашту­вання на своїх підприєм­ствах. Спільний моніто­ринг дотримання рівних умов праці, розроблення за­конодавчих ініціатив, нала­годження співпраці з краї­нами перебування трудо­вих мігрантів – можливе поле для загальної роботи.

Сторінку підготувала Олена ОВЕРЧУК, «ПВ»

 ПРОБЛЕМА ДЕКВАЛІФІКАЦІЇ

Третина українських мігрантів, які мають диплом про вищу освіту, працюють за кордоном на некваліфікова­них роботах, або там, де немає потреби у високій квалі­фікації, що призводить до декваліфікації особи як спеці­аліста. Так, у більшості країнах ЄС спостерігається брак робочих рук на роботах, які громадяни цих країн не ба­жають виконувати, залучаючи до цього іммігрантів.

08.10.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини