ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Ветерани профспілкової ниви

 Старі кадри... Стара гвардія... Ці поняття існують давно. І несуть в собі позитивний сенс. Так зазвичай характеризують професіоналів високого класу, за плечима яких величезна школа життя. Саме до їх числа нале­жать наші герої – сильні люди, які багато років віддали профспілковій ниві. Люди, які навіть на пенсії не втомлюються перебувати в гущі подій, що від­буваються в державі, воювати з несправедливістю і беззаконням, відгукува­тися на все неординарне, не зраджуючи собі у власних судженнях і вчинках.

 ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ ЦИБЕНКО,

голова ради Організації ветеранів України

Як живеться сьогодні ве­теранам? Якщо виходи­ти з рекламних роликів, сю­жетів, що нині активно транслюються на телеба­ченні напередодні виборів, виступів різного рівня чи­новників, можна зробити висновок, що у ветеранів все добре – вони багаті, ситі, задоволені. Але насправді це просто спроби видати ба­жане за дійсне. За офіційни­ми даними, середня пенсія в Україні становить 1400 гривень, та навіть якби це була мінімальна пенсія, то і тоді вона не відповідала б трудовому внеску багатьох ветеранів, які пропрацюва­ли 40–50 років. Та й середня цифра – це не головний по­казник! Так, відомо, що на 1 січня 2012 року дві третини від загальної кількості ве­теранів мають жалюгідну пенсію в розмірі 1000 грн і менше! Однак, після прове­дення так званих Прези­дентських соціальних ініці­атив ця цифра скоротилася до 36%. Але і це для Украї­ни надзвичайно багато.

Організація ветеранів України теж намагається долучитися до боротьби за подолання бідності серед ветеранства. Так, уже тра­диційно перед прийняттям державного бюджету, а та­кож обласних, районних та міських бюджетів ми звер­таємось до голів відповід­них установ з проханням підтримати ветеранів. На­передодні Дня ветерана ми звернулися з листами до керівників міністерств, ві­домств, усіх державних структур, де колись пра­цювали або нині працю­ють ветерани, з проханням приділити їм максималь­ну увагу. Також ми зараз готуємося до проведення двох кущових семінарів для голів обласних вете­ранських організацій і го­лів комітетів ветеранів праці з метою обговорити проблеми соціального за­хисту, знайти шляхи їх ви­рішення. Обидва заходи будуть проведені в жовтні за сприяння профспілок: один – у Вінниці, інший – у Дніпропетровську.

Нині ми намагаємось активніше співпрацювати з профспілковими органі­заціями, адже коли понов­люються колективні дого­вори, в них вносяться пози­ції щодо соціального за­хисту ветеранів. І це лише один напрям спільної бо­ротьби за покращення життя. Така співпраця надзвичайно важлива.

 ВІРА АНТОНІВНА МОЦАК

Дуже приємно, що згаду­ють про людей похило­го віку, на долю яких випа­ли воєнне лихоліття, голо­дні 1947–1948 роки. Це по­коління завжди з почут­тям великої відповідаль­ності ставилося до доруче­них ділянок роботи. Зали­шилися спогади про про­житі роки, про те, що вда­лося зробити в ім’я спіль­ної справи. Я особисто піс­ля комсомолу, з 1968-го до 2010-го, тобто більше 40 ро­ків, трудилася в системі профспілкових структур, була завідувачкою відділу Харківської обласної ради профспілок, а в 1970 році рішенням президії Укпрофради призначена ди­ректором українських рес­публіканських профкур­сів, на базі яких проходили перепідготовку відпові­дальні працівники облас­них рад, голови райкомів і міськкомів профспілок.

У квітні 1972 року Секре­таріат ВЦРПС прийняв рі­шення створити на базі Українських республікан­ських профкурсів першу в Радянському Союзі Харків­ську філію Вищої школи профспілкового руху імені Шверника, незабаром пере­йменовану в Академію пра­ці і соціальних відносин, а Харківська філія стала фі­лією академії. За сумісни­цтвом я була її директором. Попри те, що два колекти­ви мали одного керівника, співробітники курсів і фі­лії були дуже працьовити­ми, відповідальними, тож нам вдавалося вирішувати всі проблеми. У нас була мета – збагатити профак­тив новими формами та ме­тодами роботи, надати ме­тодичну допомогу, а в філії так організувати навчаль­ний процес, щоб якісно під­готувати кваліфікованих економістів з праці, дипло­мованих фахівців для робо­ти в профспілках України. І нам вдалося тільки за пе­ріод 1972–1990 років вручи­ти дипломи про вищу осві­ту понад 6,5 тис. людей. Я особисто пишаюся випус­книками Харківської філії, які й нині успішно трудять­ся на багатьох ділянках на­родного господарства і в системі профспілок Украї­ни. Серед них – голова ЦК профспілки металургійної промисловості В. І. Каза­ченко, голова ЦК профспіл­ки працівників рибного господарства М. М. Петров, заступник голови Чернігів­ської обласної ради проф­спілок П. Г. Чорнорот, голо­ва Харківської обласної ради профспілок С. А. Тес­ленко, а випускник філії О. В. Юркін обирався голо­вою ЦК працівників атом­ної енергетики, а потім очо­лював Федерацію профспі­лок України. Я дуже вдяч­на за добрі мудрі поради В. О. Сологубу, В. І. Сиво­лоб, В. М. Шевченко, М. І. Селіхову, які завжди цікавилися роботою курсів та філії, надавали неоцінен­ну допомогу, підтримку.

 ВАЛЕРІЙ ДМИТРОВИЧ АРБУЗОВ

У профспілкову роботу спочатку занурився без особливого завзяття. Хтось колись сказав, що «проф­спілки – це кладовище для партійних працівників». Певною мірою і я вважав, що в профспілках працю­ють «хлопчики для биття». Ох, як усі ми помилялися! Багаторічний досвід робо­ти в цій структурі переко­нав у тому, що профспілки – це передусім чудова шко­ла виховання кадрів. Саме профпрацівників слід було і раніше, і зараз висувати в державний апарат. Робота в профспілках – не подару­нок долі, а велика відпові­дальність. Не передати, на­скільки важлива їхня роль в житті людей! Профспіл­кам постійно доводиться обстоювати конституційні права тисяч працівників у питаннях, що стосуються трудових відносин з робо­тодавцем, умов праці, жит­лових проблем, виплати зарплати тощо. Вони вмі­ють це робити.

Пройшовши профспілко­ву школу, набуваєш велико­го досвіду з вирішення най­складніших питань соціально-економічної спрямо­ваності. Якби я свого часу прийшов у партійний апа­рат після такої школи, на­скільки легше мені було б виконувати свої функції. Хоча й той великий досвід організаторської роботи, що набув у парторганах, знадо­бився у моїй профспілкової діяльності.

Я вдячний долі за неза­бутні зустрічі з незабутні­ми людьми. Зустрічі, які зробили мене сильнішим і мудрішим. З почуттям гли­бокого задоволення і подя­ки за спільну роботу в профспілках ставлюся до своїх колег...

Нинішні складнощі в профспілковій роботі – пря­ме віддзеркалення стану справ в економіці. Доти, доки вона буде кульгати на обидві ноги, немає жодної гарантії успішного вирішен­ня соціальних проблем. А це, насамперед, безробіття, низький рівень зарплат, пен­сій та допомог, погані умови праці та ін. Профспілки пра­цюють у правовому полі, їх роль і місце в суспільстві за­кріплені Конституцією України, Законом про проф­спілки. Люди звертаються до них по допомогу, а вони, на жаль, не завжди можуть допомогти, тим більше від­разу... Допомагають через суди стягувати борги із заро­бітної плати, але, на жаль, прийняті судами рішення не завжди виконуються борж­никами. Пояснення: немає грошей. Тому виникає роз­чарування і в профспілок, і в спілчан, які звернулися до них по допомогу.

Наш народ звик до більш-менш тепличних умов життя. Протягом ба­гатьох десятиліть не було проблем з роботою, її своє­часною оплатою. Ті, хто по­требував, безкоштовно за­безпечувалися житлом, хоча й доводилося чекати. Низькими були тарифи в комунальній сфері та на транспорті, безкоштовним – медобслуговування та на­вчання. До початку перебу­дови середня зарплата в країні становила 130 карбо­ванців. Буханець хліба ко­штував від 15 до 20 копійок. Низькими були ціни на ліки. Сьогодні люди з ма­лим сукупним сімейним доходом можуть дозволити собі хіба що валокордин або дешеві таблетки від кашлю. Хіба це життя? Але що в цих умовах можуть зробити профспілки?..

 МИКОЛА ОСТАПОВИЧ КРАВЧУК

Традиційно (а я в геологіч­ній службі пропрацював майже 45 років) адміністра­ція і профорганізації галузі приділяють ветеранам на­лежну увагу. Особливо яскраво, з культурною про­грамою ці заходи проводять­ся з 1966 року в першу неді­лю весни, на професійне свя­то розвідників надр, геоде­зистів та картографів – День геолога. Заслуженим вете­ранам вручають галузеві за­охочувальні відзнаки – ме­далі Державної геологічної служби ім. Лучицького, Лу­тугіна, нагрудні знаки «По­чесний розвідник України», «Почесний геодезист Украї­ни», Почесні грамоти Кабі­нету Міністрів України, уря­дові нагороди згідно з Ука­зом Президента України, Грамоти Федерації профспі­лок, ЦК профспілки праців­ників геології, геодезії та картографії України, адміні­страції та профспілкових ко­мітетів підприємств. У роки незалежності України ство­рені Всеукраїнська Спілка геологів України, яку очо­лює відомий вчений, геолог Павло Загороднюк, та Рада ветеранів Спілки геологів (голова – колишній міністр геології України Микола Гавриленко). Спілка засну­вала і вручає в дні свят золо­ті та срібні нагрудні знаки, медаль «За залуги».

У великій пошані і вете­рани – робітники провідних професій нафтогазових під­приємств, колишні началь­ники бурових установок на Полтавщині Михайло Авра­мець і Михайло Панібра­тець, на Чернігівщині – Фе­дір Римаренко та ін. До речі, Михайлу Аврамцю, лауреа­ту Державної премії СРСР за швидкісне якісне, високо­ефективне буріння нафтога­зових свердловин, кавалеру трьох високих орденів, 10 листопада 2012 року випо­внюється 80 років. Він нада­вав допомогу геологорозвід­никам на Близькому Сході, й нині, незважаючи на вік, надає методичну допомогу бурильникам Полтавщини та Харківщини.

Великий внесок у розви­ток геологічної та геодезич­ної галузей, вирішення соці­альних питань згідно з кол­договорами зробили респу­бліканські, територіальні та групові комітети проф­спілки. Тут не можу не на­звати голів Республікан­ського комітету галузевої профспілки Павла Чередни­ка, Бориса Нагорнюка (1 ве­ресня йому виповнилося 75 років), голову Кримського рескому Володимира Ребе­кевшу, групкомів Лілію Литвиненко (ДГП «Укргео­фізика»), Василя Ткача (КП «Кіровгеологія»), Людмилу Губ’як (ПДГРП «Північгео­логія»), Галину Смірнову («Схід ДРГП»), Ольгу Пав­ленко («Донецькгеологія»), Валентина Скляренка, Фе­дора Цебряка та Олексан­дру Кавалерідзе (Полтава), Наталію Гуркову (групком геодезистів) та ін.

08.10.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини