Творчість наших ветеранів
Віра АРТАМОНОВА,
колишній довірений лікар відділу соцстраху Укрпрофради
Медична сестра
За роками стукочуть копита,
На сліди опадає туман.
Я – медична сестра cеред жита,
Між вогню, що палає од ран.
Серед віч, серед снігів, серед марень,
Що нові починають бої,
Налітають із півночі хмари,
Подивлюся і хмари мої.
Все моє, що зі мною до скону –
Іній, трави, і сонце, і птах…
І стукочуть копитами коні,
І поранені стогнуть в житах.
Моя біографія
В темряві ночі рвались снаряди,
Бігали тіні на госпітальній операційній стіні.
Блимав пломінь свічки на столі.
Зупиняла кров, накладала бинти,
Тамувала страждання і муки.
Сестрою і другом була
В ці тривожні воєнні роки…
Одлунала війна,
Вчилася в медичному інституті
Потім лікувала хворих у місті й селі.
Але ніколи не зникне з мого серця печаль,
Чую й досі, як гриміли бої, рвались снаряди,
Стогнали поранені солдати.
Зміряти сум, що лишився в мені,
Віками, тисячоліттями не вмістить…
Ворог загинув,
І салютує свою Перемогу народ!!!
Володимир ПАСТУШЕНКО,
голова Донецької обласної ради профспілок
Зарплата
– Хочу, пане директору,
Вас я попрохати
Двісті доларів «накинуть»
Мені до зарплати!
І не треба нервувати…
Не ведіть себе, як «жмот»,
Бо підуть чутки в колективі,
Що «накинули» п’ я т с о т
Ціна мистецтва
«І не стійте, не вмовляйте –
Не продам картину!
За ці гроші?! Смієтесь?!
За що ж я гнув спину?!
Не цінуєте мій труд,
То зважте хоч на от що:
Мені одне полотно
Обійшлось дорожче!»
«Киньте, каже покупець,
Марно гарячитись,
Бо саме труд ваш і не дає
З ціною змиритись!
Те, що я вам пропоную,
Ясно, для вас гірше…
Так за чисте полотно
І я дав би більше».
ІванФАРІОН,
колишній працівник Федерації профспілок України
Вік і вічність
Каштани свічки засвітили,
Ходою тихою ідуть
До стін соборів, до Могили,
Яку Аскольдова зовуть,
Несуть Всевишньому молитву,
Співають вічності псалом,
І Володимир в чорнім литві
З хрестом спинився над Дніпром.
Він княжив тут, святив цю воду,
Давним-давно все те було…
Історія сплела народу
Вінець терновий на чоло,
Умите потом і сльозами,
Освітлене лишень на мить
Під голубими небесами,
Які давали волю жить…
Не віриться, що старість близько,
Та не змінити віку суть.
Вже мріє внуками колиска,
І думи в далечі снують,
Чи будуть мудрими нащадки,
Щоб не зганьбити труд дідів,
Чи збережуть собі на згадку
Те, чим я жив, чому радів,
Чи буде слово, мені любе,
Чи буде пісня про коня,
Про гай, калину, де голубить
Дівчина свого легіня,
Чи буде хтось гриби збирати
І рибу вудити, як я…
Як буде так – не жаль вмирати,
Бо вічність збудеться моя.
Олексій РОМАНЮК,
голова ЦК Профспілки працівників житлово-комунального господарства,
місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України
Кіндраті зять
У Кіндрата та Горпини
зранку метушня.
Над меню все метикують; смажиться свиня.
Місить тісто на пельмені Горпина завзято,
В гості мають завітати донечка із зятем.
Ледь упорались на кухні,
як гості прийшли,
Чарку випили, поїли, балачки пішли…
Кіндрат здалеку до зятя підходи шукає,
Обережно так і чемно у нього питає:
– Як здоров’я, як робота, як жінка готує?
Які плани, перспективи, що найбільш турбує?
Зять подумав… і конкретно почав рахувати:
Що, дасть Бог, вони збудують собі нову хату.
Як і далі Бог поможе, то меблі придбають,
Та авто надсуперове купить намір мають.
Одяг імпортний й парфуми вони поважають,
Автопральню, кавоварку купити бажають.
Якщо ж діточки знайдуться (Кіндрата онуки),
З допомогою від Бога пошлють до науки.
Говорив ще б довго й складно зять їх Опанас,
Та збігає недоречно швидкоплинний час…
Як годиться, «на коня» на порозі пили,
На прощання цілувались і сльозу пустили…
А коли Кіндрат й Горпина тарілки помили,
Сіли вкупі відпочити… та й заговорили.
– Ну, що скажеш ти про зятя? – Горпина питає, –
Чи розумний, не пияка, чи доньку кохає?
– Чи кохає, я не знаю, – Кіндрат відповів, –
Та що зятьок перспективний, зразу зрозумів.
Мислить гарно і планує
він життя з розмахом.
Мету має і серйозний, не якийсь невдаха,
Чемний начебто мужчина, старших поважає,
І мене, що є приємним, Богом називає.
Гнат
та онук
– Чи є правда на цім світі?
– каже куму Гнат, –
І чого в сучасній школі дітей нині вчать!
Я війну усю пройшов, замерзав в окопах,
З перемогою мене вітали в Європі,
Потім за науку взявся – відкриття зробив,
Кандидатську та докторську згодом захистив,
У життя путівку сину та донечці дав,
Посадив садок чудовий і дім збудував…
А учора мій онука каже за обідом:
– Щось ти вже «не доганяєш» і простого, діду.
08.10.2012
|
