З МРІЄЮ ПРО МИРНЕ ЖИТТЯ – ЗВІСНО Ж, НА ПІВДЕННОМУ!
Нині в Андрія Зотова є
одна головна мета – дати
гідну відсіч ворогу. З по-
чатку повномасштабного
вторгнення російського
агресора на українську
землю чоловік служить у
лавах ЗСУ, зі зброєю в ру-
ках боронить Батьківщи-
ну. То важка праця, яка
забирає багато сил і зали-
шає обмаль часу на роз-
думи про щось інше. Але в
рідкісні спокійні хвилини
наш герой все одно летить
думками у рідний Кривий
Ріг: до родини, друзів,
улюбленої роботи, звич-
них профспілкових тур-
бот…
У мирному житті Андрій –
машиніст млинів рудозбагачу-
вальної фабрики № 1 Південно-
го гірничо-збагачувального
комбінату, спортивний акти-
віст, член спортивно-масової
комісії цехової організації
Профспілки металургів і гірни-
ків України. Зараз він з посміш-
кою розповідає, як після закін-
чення школи обирав навчаль-
ний заклад і майбутню профе-
сію. Найбільше на нього впли-
нули рекомендації одного з
друзів: той переконливо ствер-
джував, що краще за коксохі-
мічний технікум нічого й шу-
кати не варто. Хлопець до пора-
ди дослухався і вже невдовзі
став вивчати тонкощі обслуго-
вування та ремонту обладнан-
ня металургійних підприємств.
«Виробничу практику я прохо-
див на металургійному комбі-
наті, але після отримання ди-
плому прийшов на Південний
ГЗК, – згадує наш співрозмов-
ник. – Справа в тому, що тут
працювали і моя мати, й інші
мої родичі. Вони запевняли, що
це найліпший варіант: надійне
підприємство зі славетною іс-
торією, стабільне і перспектив-
не. Ось я і вирушив до відділу
кадрів: працевлаштувався слю-
сарем черговим та з ремонту
устаткування на першу рудо-
збагачувальну фабрику».
Однак ця посада не була ме-
жею мрій молодого чоловіка.
Він вирішив продовжити на-
вчання та вступив на заочне
відділення Криворізького наці-
онального університету, на спе-
ціальність «технологія маши-
нобудування». Крім того, по-
дався на курси, аби опанувати
фах машиніста млинів, який
дуже припав йому до душі під
час роботи на фабриці. А зго-
дом і вакансія мельника від-
крилася. «Я тоді дуже зрадів, –
згадує Андрій. – Так, відпові-
дальності стало значно більше,
але це мене зовсім не злякало.
До того ж, з’явилася перспекти-
ва професійного росту: я вже
виконував обов’язки майстра, а
нині входжу до кадрового ре-
зерву фабрики».
Від початку роботи на РЗФ-1
Зотов активно долучився до ро-
бітничого спорту. У складі фут-
больних збірних захищав честь
рудозбагачувального виробни-
цтва, виступав у команді Пів-
денного ГЗК на різноманітних
змаганнях, зокрема, неоднора-
зово брав участь у спартакіадах
під егідою Криворізької місь-
кої і Центральної рад Проф-
спілки металургів і гірників
України. Разом з іншими
успішними спортсменами їз-
див у заохочувальні подорожі,
що організовувалися за під-
тримки профкому та адміні-
страції підприємства. Був обра-
ний до складу комісії зі спор-
тивно-масової роботи цехового
комітету ПМГУ.
СВІТЛАНА АГАТЬЄВА
ПАЛКЕ СЕРЦЕ ПОЗАШКІЛЬНИКА
24 лютого 2022 року країна прокинулася від звуків
вибухів – повномасштабна війна постукала в
домівки українців. Тепер усі ми знаємо, що
таке
«правило двох стін», уміємо розрізняти типи
обстрілів за звучанням, «звикли» спати у
підвалах та
бомбосховищах. Ми обʼєдналися заради допомоги
тим, хто стоїть за всіх нас на передовій. Про
сміливість українців дізнався увесь світ, який
ба-
чить, що кожен громадянин виборює перемогу на
своєму фронті.
Ми ж упевнено тримаємо наш освітянський фронт.
І сьогодні,
як ніколи раніше, відчуваємо потребу у
виявленні людських
чеснот: милосердя, співчуття, допомоги
ближньому, підтримці
та піклуванні. Особливо вразливими у часи
випробувань є діти
та літні люди. Війна лише загострила наші
почуття, об’єднала
нас, згуртувала і зміцнила всіх українців.
У Центрі позашкільної освіти ім. О. Разумкова
м. Бердичева
існують добрі традиції, пов’язані із
вшануванням педагогів-
позашкільників. Це традиційні зустрічі
поколінь, які ми прово-
димо навіть у такий непростий час, зустрічі з
колегами, які
своє життя присвятили одній з найважчих,
мабуть, професій –
професії педагога, який повинен мати велике
серце та безмеж-
ну любов до дітей, володіти вмінням передати
свій досвід
молоді, тим, хто крокує у майбутнє.
Надзвичайно важливо
сьогодні бути разом, підтримувати один одного
і надихати на
добрі справи.
Цьогоріч наша зустріч була по-особливому
чуттєвою, теплою і
дуже необхідною для всіх: і досвідчених
майстрів педагогічної
ниви, і педагогів-новаторів, і молодих колег,
які розпочинають
свою педагогічну діяльність. Кожен
педагог-позашкільник – це
уособлення досвіду і професіоналізму, таланту
і творчості, до-
броти і любові. І як приємно було знову
зустріти в нашому
Центрі позашкільної освіти ім. О. Разумкова на
традиційній
зустрічі поколінь дорогих колег: Наталію
Лубківську, Валенти-
ну Кузьміну, Дмитра Литвиненка, Людмилу Ярославець,
Тетя-
ну Ковальчук, Галину Спринчан, Анатолія
Смичка. Вони зали-
шились серцем і душею з позашкіллям, й досі
вболівають за
нас, радіють нашим перемогам і досягненням,
переймаються
нашими проблемами. Кожен з них – яскрава і
неповторна
сторінка історії нашого закладу. Їхнє палке
серце
позашкільника і досі випромінює любов та
вірність своїй
професії. Дякуємо вам, корифеї бердичівського
позашкілля!
Пишаємось вами і рівняємось на вас! Разом до
Перемоги!
ОЛЕНА БОРОВСЬКА,
ДИРЕКТОР ЦПО ІМ. О. РАЗУМКОВА,
ОЛЬГА МОРОЗОВА,
ГОЛОВА ППО ЦПО ІМ. О. РАЗУМКОВА
У ЗАКАРПАТСЬКІЙ
ДИРЕКЦІЇ «УКРПОШТИ»
ПРИВІТАЛИ 105-РІЧНОГО
ВЕТЕРАНА ЗВ’ЯЗКУ
ЗУСТРІЧ ПОКОЛІНЬ
Гордістю Закарпатської
дирекції «Укрпошти» є Микола
Яношович Деревляник –
колишній касир і фахівець Уж-
городського відділення пошто-
вого зв’язку. Днями Бог благо-
словив його зустріти свої 105-ті
народини. Із цих Богом подаро-
ваних літ пан Микола 50 віддав
поштовій справі.
Щиро зрадів легендарний поштовик
вітанню директора Закарпатської
дирекції Укрпошти Сергія Калія та
голови обласної організації
профспілки працівників зв’язку Ган-
ни Кучак, які завітали до нього. Зі
сльозами радості згадував молоді
роки й розповідав про добрі справи й
труднощі, що виникали у часи ста-
новлення пошти на Закарпатті. А
гості з цікавістю слухали про те, що
народився іменинник 22 жовтня 1917
року в м. Кобо в Угорщині. Потім ро-
дина переїхала до Ужгорода. Жив
завжди Микола Яношович з плідної
та чесної праці, має багато нагород
та заохочень. Зізнається ветеран
праці, що найкращими роками жит-
тя була робота на пошті. Сумує, що
рано втратив дружину. Але має лю-
блячу доньку Любомиру, онука з
невісткою та правнука. Попри по-
важний вік досі проживає сам і всьо-
му сам дає раду. Секрет його
довголіття – у любові до життя та лю-
дей.
Поділився з гостями Микола Яношо-
вич і радістю про неочікуване
вітання з поважною датою –
105-річчям від дня народження, яке
він отримав під час недільної служ-
би в римо-католицькому костелі св.
Юрія, богослужіння в якому
відвідував донедавна регулярно, а
час від часу й тепер. За його
відданість, наполегливість у
служінні улюбленій справі із Вати-
кану йому передали в подарунок вер-
вицю.
СЕРГІЙ БАРАНЧИКОВ,
ПРЕС-ЦЕНТР ЗАКАРПАТСЬКОЇ
ОБЛПРОФРАДИ
02.12.2022
|
