ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Упродовж десятиліть – на першій лінії захисту людини праці

Цьогоріч Профспілка пра­цівників державних установ м. Києва відзначає 45-річчя від дня заснування. За свою історію Профспілка збуду­вала унікальну структуру, стала однією з найбільших та найпотужніших столич­них профспілок, об’єднавши 427 профспілкових органі­зацій та близько 30 тис. чле­нів, які працюють не тільки у вищих органах державного управління, а й у комуналь­них та комерційних організа­ціях, банках, готелях, стра­хових компаніях, навчальних та спортивних закладах. І всі організації та спілчан єднає спільність думок та взаємна підтримка у досягненні мети та забезпечення гарантій тру­дової людини.

С аме в діях істинний дух Профспілки, і він проявився в складний час епіде­мії коронавірусу. Профспілкові орга­нізації з перших днів карантину, не чекаючи вказівок, прохань та наста­нов, почали діяти і перерахували більш ніж 2,5 млн грн на підтримку трудових колективів та закупівлю засобів індивідуального захисту.

Основою будь-якої профспілкової організації є людина. Людина праці, гарантії якої і поклика­на захищати профспілка. А сила профспілки, її спроможність відстоювати права своїх спілчан залежить від лідерів організацій, активістів, здатних згуртувати колективи, особистим досві­дом, талантом та енергією вселяти впевненість у завтрашньому дні.

Профспілка працівників державних установ м. Києва пишається тим, що в членських органі­заціях працюють люди, яких без зайвої скром­ності можна назвати справжніми лідерами, бу­дівничими профспілки, її основою та майбутнім. І власні здобутки, зокрема звання кращої проф­спілки м. Києва у 2018 та 2019 роках, у представ­ництві колективів, захисті прав окремих спіл­чан, вирішенні їх соціально-побутових, еконо­мічних та оздоровчих потреб, Профспілка пов’язує саме з такими людьми, які впродовж десятиліть стоять на першій лінії захисту люди­ни праці, шанує їх досвід та наслідує їх приклад.

Такі особистості є своєрідною візитівкою сво­єї професії. Для цього достатньо лише вимовити їх прізвища. І це працює, висловлюючись сучас­ною мовою, найкращою рекламою. Серед них чільне місце посідає заступник голови Об’єднаного профспілкового комітету Апарату Верховної Ради України Василь Іванович Стад­ник – заслужений юрист України, кавалер орде­нів «Знак Пошани» та «За заслуги» III ступеня, нагороджений почесними грамотами та відзна­ками Верховної Ради України, Почесною грамо­тою Кабінету Міністрів України, численними профспілковими відзнаками. Маючи солідний досвід профспілкової роботи та життєву му­дрість, він упродовж 33 років очолював проф­спілкову організацію та продовжує займатись її розвитком і сьогодні.

Доля цієї людини унікальна ще й тому, що в його трудовій книжці лише один запис про місце роботи, а це більше 61 року діяльності в Апараті парламенту.

Тільки уявімо: адже на старті його стаєрської життєвої дистанції у глухому селі на Вінниччи­ні не було видно золотоверхих київських купо­лів. Тут було інше: злиденне дитинство, обпале­не війною, загибель батька на фронті, трудівни­ця матір, якій одній важкою працею довелося підіймати на ноги двох синів. Та незважаючи на це, Василь як найстарший чоловік у родині всти­гав не лише допомагати мамі вести куце госпо­дарство та доглядати меншого братика, а й учи­тися. Більш того, чи не єдиний у школі, хто на­вчався на золоту медаль. Проте, так і не прий­шов її отримувати, бо соромився, не маючи жод­ного пристойного одягу…

Далі – більше. Як справжнього героя майже все керівництво району проводжає юного Васи­ля у столицю – вчитися на юриста. І на 5 років його домівкою стає червоний корпус Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Але й тут життя робить крутий поворот: замість про­гнозованого розподілу молодого спеціаліста до однієї з обласних прокуратур на нього чекає ро­бота в Секретаріаті Верховної Ради Української РСР, яка, як виявиться, стане справою та сенсом усього його життя. У цих владних коридорах на Печерських пагорбах він пройшов шлях від ря­дового референта до заступника керівника Апа­рату. І протягом усіх цих десятиліть кожен день був сповнений величезної напруги та відпові­дальності. За браком часу неможливо перелічи­ти всі, без перебільшення, історичні питання, до вирішення яких був безпосередньо причетний герой нашої оповіді. Назвемо лише найбільш ре­зонансні: подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, становлення незалежної Україн­ської держави, підготовка і прийняття її Осно­вного Закону – Конституції України.

Життя безперервно випробовувало ділові, а найголовніше – людські якості Василя Іванови­ча, ніби готуючи його до виконання чи не найго­ловнішої місії – відстоювання трудових та соці­альних прав працюючої людини.

Мабуть, саме через наявність такого талан­ту трудовий колектив Апарату й обрав Василя Івановича головою свого профкому. За 33 роки, які Стадник очолював профорганізацію Апара­ту та був членом президії Київського міського комітету працівників державних установ, було зроблено велику кількість добрих справ, спря­мованих на захист виробничих, трудових і со­ціальних прав та гарантій працівників рідного колективу Апарату у відносинах з адміністра­цією, іншими органами влади, громадськими організаціями, судами. І насамперед, укладено один з перших серед вітчизняних державних установ колективний договір, який було визна­но одним з найкращих у галузі. Очолювана Ва­силем Стадником профспілкова організація Апарату не раз визнавалася кращою серед ін­ших «первинок» Профспілки працівників дер­жавних установ Києва.

Працюючи всі ці роки на профспілковій ниві, Василь Іванович виявив себе не лише справжнім лідером, а й талановитим і далекоглядним на­ставником. Він зумів сформувати навколо себе справжню команду, в якій досвід та розважли­вість одних її членів доповнювалися енергією і запалом молодого покоління державних служ­бовців. Власним досвідом, незламним характе­ром та виваженою позицією у вирішенні склад­них питань Василь Стадник виховав плеяду мо­лодих активних профспілковців та, передавши в їх руки керівництво профорганізацією, лишив­ся взірцем та орієнтиром для наступників. По­при поважний вік він залишається у профспіл­ковій команді київських держслужбовців, ще­дро передаючи свій досвід і практичні навички ведення роботи колегам і однодумцям. Знако­вою особливістю його характеру і секретом тру­дового довголіття також є те, що на відміну від багатьох його ровесників, які досягли поважного віку, він не втратив інтересу до активної діяль­ності, не намагається пристосуватися до сус­пільних змін, а живе сьогоденням з усіма його проблемами і викликами.

Нинішній склад профкому Апарату на чолі з його головою Андрієм Москаленком продовжує славні традиції, започатковані Василем Івано­вичем, використовуючи при цьому новітні тен­денції розвитку вітчизняного і світового проф­спілкового руху.

ВІТАЛІЙ ПОЧТОВИЙ,

ГОЛОВА ПРОФСПІЛКИ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВ М. КИЄВА

Звіти і вибори

Профспілка працівників охорони здоров’я Закарпаття – друга за чи­сельністю серед галузевих профспі­лок нашого краю. З багатьох напря­мів профспілкової роботи медики завжди серед лідерів області. Про це йшлося на обласній звітно-виборній профспілковій конференції галузі.

Г олова обласної організації профспілки Во­лодимир Турок детально зупинився на основних напрямках діяльності профспіл­ки, існуючих проблемах та шляхах їх вирі­шення. Крім того, кожен делегат конферен­ції отримав буклет з інформаційними матеріалами про роботу профспілки за 2015–2019 роки.

З метою забезпечення дієвого соціального діало­гу в галузі укладено угоду між Департаментом охо­рони здоров’я облдержадміністрації та обласною організацією галузевої профспілки, а також колек­тивні договори на місцях, де передбачені пільги та гарантії працюючим. Однак недостатнє фінансу­вання галузі з державного бюджету, невирішення цілої низки питань щодо оплати праці в умовах ре­формування галузі, порушення прав профспілок змушували медиків брати участь в акціях протесту як всеукраїнського рівня, так і в області.

Надзвичайно гострою проблемою сьогодні є ре­алізація реформи охорони здоров’я, особливо на вторинному рівні надання медичної допомоги. Га­лузева профспілка зверталася до Кабінету Міні­стрів України про відтермінування запровадження реформи, однак не знайшла підтримки. Законодав­чо неврегульованими залишаються питання опла­ти праці працівників комунальних некомерційних підприємств, створених у системі охорони здоров’я. Через низьку заробітну плату продовжується відтік кваліфікованих медичних кадрів за кордон.

Серйозною проблемою у галузі стала епідемія коронавірусу, на передньому краї боротьби з якою опинилися медики. На жаль, значна частина хво­рих на коронавірус у Закарпатті – саме медики. Це вимагає невідкладного реагування.

У ході обговорення важливих питань охорони здоров’я відбулася гостра фахова дискусія, в якій, крім профспілкових активістів та керівників ме­дичних закладів, взяли участь директор Департа­менту охорони здоров’я Закарпатської облдержад­міністрації Єлизавета Біров, голова Профспілки працівників охорони здоров’я України Вікторія Коваль, голова Закарпатської облпрофради Воло­димир Фленько, директор управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області Ігор Сегляник.

Насамкінець Вікторія Коваль та Володимир Фленько вручили нагороди групі профспілкових активістів-медиків Закарпатського краю.

СЕРГІЙ БАРАНЧИКОВ,

ПРЕС-ЦЕНТР ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛПРОФРАДИ

28.06.2020

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини