« на головну 24.06.2019
Архів номерів  •  Актуальний номер » (1008)
20
Червень
 
Інтерв’ю
 
Лабораторії ДІЛА нададуть знижки власникам Соціального профспілкового квитка

Лабораторії ДІЛА нададуть знижки власникам Соціального профспілкового квитка


РУБРИКИ


Передплата





Статті Особистість

Ювілей у вогні. Роздуми про наболіле

Ювілей у вогні. Роздуми про наболіле

  Геніальна поезія, без­компромісна любов до рідного краю і боротьба словом за суспільну спра­ведливість для рідно­го народу піднесли Тара­са Шевченка на п’єдестал символом гуманності й, без перебільшення, сим­волом самої України.

Н іхто тоді гадки й уві сні не мав, що ювілей Ве­ликого поета відзнача­тимемо в умовах війни в Україні...

З «Гайдамаків» Шевченка:

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго-довго кров степами

Текла-червоніла.

Текла, текла та й висохла,

Степи зеленіють;

Діди лежать, а над ними

Могили синіють.

Та що з того, що високі?

Ніхто їх не знає,

Ніхто щиро не заплаче,

Ніхто не згадає.

Тілько вітер тихесенько

Повіє над ними,

Тілько роси ранесенько

Сльозами дрібними

Їх умиють. Зійде сонце,

Осушить, пригріє;

А унуки? їм байдуже,

Панам жито сіють.

З тих же «Гайдамаків» – про «Червоний бенкет»:

Задзвонили в усі дзвони

По всій Україні;

Закричали гайдамаки:

«Гине шляхта, гине!

Гине шляхта! Погуляєм

Та хмару нагрієм!»

Зайнялася Смілянщина,

Хмара червоніє.

А найперша Медведівка

Небо нагріває.

Горить Сміла, Смілянщина

Кров’ю підпливає.

Горить Корсунь, горить Канів,

Чигирин, Черкаси;

Чорним шляхом запалало,

І кров полилася

Аж у Волинь...

А давайте прочитаємо цей текст по-сучасному (Тарас Шевченко, ду­маю, не був би проти):

Зайнялася Луганщина,

Хмара червоніє.

А найперша Донеччина

Небо нагріває.

Горять Слов’янськ, Краматорськ,

Іловайськ, Дружківка,

Чорним шляхом запалало,

І кров полилася

Аж у море...

Перечитую «Гайдамаки», і зда­ється, що написані вони сьогодні, зараз. Чи міг знати, чи міг думати Тарас Григорович, що події тієї дав­нини один до одного повторяться в його Україні? Гадаю, що ні. Чому? Бо не написав би:

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Мріяв Батько Тарас про Україну із її золотими ланами, стрункими топо­лями, синім Дніпром і щирими людь­ми, які житимуть у дружбі і злагоді.

У його посланії «І мертвим, і жи­вим, і ненарожденним...» знаходимо такі слова:

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся.

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

А тепер почитаймо Шевченків «Кавказ» («Искреннему моєму Яко­ву де Бальмену»):

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката, довелось пролить

Кров добру, не чорну.

Довелось запить

З московської чаші

московську отруту!

О друже мій добрий!

друже незабутий!

Живою душею в Украйні витай,

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками

дрібними сльозами.

І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,

Моє люте горе

Сіятиму – нехай ростуть

Та з вітром говорять.

Вітер тихий з України

Понесе з росою

Мої Думи аж до тебе!..

Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо почитаєш...

І могили, степи, море

І мене згадаєш.

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся – поборите,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Поезія Шевченка високомистець­ким словом висловлює життєву правду, просвічує, вчить і закликає до боротьби на захист покривдже­них і поневолених, на захист його рідного народу.

У «Розритій могилі» Тарас Григо­рович запитує:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

На це запитання, якщо відверто, я особисто поки що не маю відповіді. Нехай кожен, хто прочитає ці мої «Роздуми», теж спробує відповісти на нього. Чим скоріше ми всі разом зна­йдемо відповідь, тим скоріше погас­не вогонь, який горить на нашій зем­лі, на Тарасовій Україні.

Тарас Григорович Шевченко і сьо­годні живе серед нас, він з нами в око­пах, на мітингах, на сторінках газет і журналів, на екранах кіно і телеба­чення. Знову і знову друкуються «Кобзар» та інші його твори. Про Шев­ченка говорять і пишуть так багато, як ні про кого іншого. Йому продо­вжують зводити пам’ятники, і не тільки в Україні.

А закінчити цю оповідь про Бать­ка Тараса хочу словами з мого ві­рша «Вічний, як Україна», який став піснею:

Є на світі така країна,

Вона як мати рідна для нас.

І вічно буде жити Україна,

І вічно буде жити наш Тарас.

ВОЛОДИМИР ПОРТЯНКО,

ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

 

Великому Кобзареві – 205 років

9 березня 2019 року виповнюється 205 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, постать якого стала символом української культури та боротьби народу за свою незалежність.

Т арас Григорович не просто поет, він – геній сучасності, який у своїх творах оспівував майбутнє Украї­ни, її нелегку долю, сповнену дра­матичних подій і великих перемог.

Крізь століття українці в своїй пам’яті пронесли символи добра і справедливості, до яких закликав їх видатний співвітчиз­ник. Його по праву можна вважати душею українського народу з усіма недоліками, вірою у майбутнє і почуттям свободи.

Тарас Григорович Шевченко та його неперевершені твори й сьогодні мають актуальне звучання. Про це зазначали представники громадськості та журна­лісти, шевченкознавці під час зустрічі, що була організована за ініціативою Прес-центру ФПУ.

ПРЕС-ЦЕНТР ФПУ

 

За порадою до Тараса Шевченка!

Уже двісті років як немає

Великого Тараса серед нас,

Подія за подією минає,

Нове століття відміряє час.

Ми знаємо, за що Шевченко бився,

Навіщо він вірші писав,

За що він муштрою платився

І волю кріпакам усім бажав!

Панів, цих шкуродерів, ненавидів,

Вбачаючи в них соціально зло,

Причину всіх жахливих злиднів,

Куди ненависне кріпацтво завело.

Віршами він будив свідомість,

Гострить сокиру закликав

І, щоб не каятись натомість,

Любити свій народ заповідав!

А що ми маємо тепер,

У двадцять першому столітті?

Жебрак і досі ще не вмер!

Мільйони ходять у лахмітті!

Собі роботу тисячі шукають,

Бо крихти нізащо купить,

А хто працює, тим не платять,

Чи голодом зібрались їх зморить?

Зростає бідність і число померлих,

Медикаменти ж дуже дорогі,

І збільшується кількість ненажерлих,

Вивозять з України все котрі!

І поруч з явищем таким

Країну іноземне все заполоняє!

Красиве, справді! А між тим,

Корупція все більше розквітає!

Тарасе, любий, підведись,

Поглянь, куди торують шлях нащадки,

Своїми враженнями поділись,

Скажи, як нам в країні спілкуватись!

Чи скоро Мудрий сяде знов

На стіл у Києві, щоб об’єднати

Зусилля рухів, партій і дібров,

Аби державі Українській не пропасти!

Чи пасти задніх будемо завжди,

Все маючи у себе вдома:

Людей кмітливих, землю, хист,

Чи нам потрібен іноземний розум?

Тарасе, дай пораду нам,

Бо ти на це законне право маєш!

Ти віддано любив Вкраїну сам,

І цим прийдешні покоління надихаєш!

ІВАН АРТЮХ,

2001 РІК

НОВИНИ

21.06.2019 23:41

21.06.2019 23:38

21.06.2019 23:07

21.06.2019 23:07

10.06.2019 00:21

10.06.2019 00:20

27.05.2019 00:32

27.05.2019 00:20

27.05.2019 00:16

21.05.2019 21:43

Усі новини


Опитування

Чи подобається вам новий дизайн газети?

Так
- 63,89 %
Ні
- 31,94 %
Усього: 72 голосів


Аккумуляторы для ноутбуков
Интернет-магазин по продаже батарей и блоков питания.






 

Профспілкові ВІСТІ, 1990-2018©

01042, Украіна, м. Київ
бульвар Дружби народів, 5.
Тел/факс: 528-70-49
Використання матеріалів сайту дозволяється за умови посилання