22.11.2024

(1261)
24
Жовтень

Інтерв’ю

ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

РУБРИКИ

Передплата

Статті

Особистість

Ювілей у вогні. Роздуми про наболіле

Геніальна поезія, безкомпромісна любов до рідного краю і боротьба словом за суспільну справедливість для рідного народу піднесли Тараса Шевченка на п’єдестал символом гуманності й, без перебільшення, символом самої України.

Н іхто тоді гадки й уві сні не мав, що ювілей Великого поета відзначатимемо в умовах війни в Україні...

З «Гайдамаків» Шевченка:

Гомоніла Україна,

Довго гомоніла,

Довго-довго кров степами

Текла-червоніла.

Текла, текла та й висохла,

Степи зеленіють;

Діди лежать, а над ними

Могили синіють.

Та що з того, що високі?

Ніхто їх не знає,

Ніхто щиро не заплаче,

Ніхто не згадає.

Тілько вітер тихесенько

Повіє над ними,

Тілько роси ранесенько

Сльозами дрібними

Їх умиють. Зійде сонце,

Осушить, пригріє;

А унуки? їм байдуже,

Панам жито сіють.

З тих же «Гайдамаків» – про «Червоний бенкет»:

Задзвонили в усі дзвони

По всій Україні;

Закричали гайдамаки:

«Гине шляхта, гине!

Гине шляхта! Погуляєм

Та хмару нагрієм!»

Зайнялася Смілянщина,

Хмара червоніє.

А найперша Медведівка

Небо нагріває.

Горить Сміла, Смілянщина

Кров’ю підпливає.

Горить Корсунь, горить Канів,

Чигирин, Черкаси;

Чорним шляхом запалало,

І кров полилася

Аж у Волинь...

А давайте прочитаємо цей текст по-сучасному (Тарас Шевченко, думаю, не був би проти):

Зайнялася Луганщина,

Хмара червоніє.

А найперша Донеччина

Небо нагріває.

Горять Слов’янськ, Краматорськ,

Іловайськ, Дружківка,

Чорним шляхом запалало,

І кров полилася

Аж у море...

Перечитую «Гайдамаки», і здається, що написані вони сьогодні, зараз. Чи міг знати, чи міг думати Тарас Григорович, що події тієї давнини один до одного повторяться в його Україні? Гадаю, що ні. Чому? Бо не написав би:

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Мріяв Батько Тарас про Україну із її золотими ланами, стрункими тополями, синім Дніпром і щирими людьми, які житимуть у дружбі і злагоді.

У його посланії «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» знаходимо такі слова:

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся.

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

А тепер почитаймо Шевченків «Кавказ» («Искреннему моєму Якову де Бальмену»):

І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката, довелось пролить

Кров добру, не чорну.

Довелось запить

З московської чаші

московську отруту!

О друже мій добрий!

друже незабутий!

Живою душею в Украйні витай,

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками

дрібними сльозами.

І мене з неволі в степу виглядай.

А поки що мої думи,

Моє люте горе

Сіятиму – нехай ростуть

Та з вітром говорять.

Вітер тихий з України

Понесе з росою

Мої Думи аж до тебе!..

Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо почитаєш...

І могили, степи, море

І мене згадаєш.

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся – поборите,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Поезія Шевченка високомистецьким словом висловлює життєву правду, просвічує, вчить і закликає до боротьби на захист покривджених і поневолених, на захист його рідного народу.

У «Розритій могилі» Тарас Григорович запитує:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

На це запитання, якщо відверто, я особисто поки що не маю відповіді. Нехай кожен, хто прочитає ці мої «Роздуми», теж спробує відповісти на нього. Чим скоріше ми всі разом знайдемо відповідь, тим скоріше погасне вогонь, який горить на нашій землі, на Тарасовій Україні.

Тарас Григорович Шевченко і сьогодні живе серед нас, він з нами в окопах, на мітингах, на сторінках газет і журналів, на екранах кіно і телебачення. Знову і знову друкуються «Кобзар» та інші його твори. Про Шевченка говорять і пишуть так багато, як ні про кого іншого. Йому продовжують зводити пам’ятники, і не тільки в Україні.

А закінчити цю оповідь про Батька Тараса хочу словами з мого вірша «Вічний, як Україна», який став піснею:

Є на світі така країна,

Вона як мати рідна для нас.

І вічно буде жити Україна,

І вічно буде жити наш Тарас.

ВОЛОДИМИР ПОРТЯНКО,

ЗАСЛУЖЕНИЙ ПРАЦІВНИК КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Великому Кобзареві – 205 років

9 березня 2019 року виповнюється 205 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, постать якого стала символом української культури та боротьби народу за свою незалежність.

Т арас Григорович не просто поет, він – геній сучасності, який у своїх творах оспівував майбутнє України, її нелегку долю, сповнену драматичних подій і великих перемог.

Крізь століття українці в своїй пам’яті пронесли символи добра і справедливості, до яких закликав їх видатний співвітчизник. Його по праву можна вважати душею українського народу з усіма недоліками, вірою у майбутнє і почуттям свободи.

Тарас Григорович Шевченко та його неперевершені твори й сьогодні мають актуальне звучання. Про це зазначали представники громадськості та журналісти, шевченкознавці під час зустрічі, що була організована за ініціативою Прес-центру ФПУ.

ПРЕС-ЦЕНТР ФПУ

За порадою до Тараса Шевченка!

Уже двісті років як немає

Великого Тараса серед нас,

Подія за подією минає,

Нове століття відміряє час.

Ми знаємо, за що Шевченко бився,

Навіщо він вірші писав,

За що він муштрою платився

І волю кріпакам усім бажав!

Панів, цих шкуродерів, ненавидів,

Вбачаючи в них соціально зло,