ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

«Під ковпаком» охоронки

Із перших своїх кроків легалізовані 1906 року профспілкові організації Катеринославщини потра­пили під посилений нагляд силових структур царської влади. Проявлявся він як у відкритій формі (зокрема, на кожних їх зборах пови­нен бути присутнім пред­ставник поліції; крім того, поліція дуже охоче відгу­кувалась на скарги завод­чиків, що просили втихо­мирити «смутьянов»), так і із застосуванням специ­фічних таємних методів.

МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ЗА ПРОФСПІЛКАМИ

На початку минулого сторіччя була й спроба підім’яти під себе профспілковий рух, що тільки зароджувався, за допомо­гою створення квазі-профспілок за «ре­цептом» начальника Московського охо­ронного відділення Сергія Зубатова, для чого в Катеринослав було делеговано його агента. Але ця провокація з тріском провалилась.

Наприкінці 1906 року на всю імперію прогриміла історія з нальотом поліції на штаб-квартиру профспілки друкарів, роз­ташовану в дохідному будинку Кутнера (саме він і накатав донос на «гамірливих» орендаторів). А часи були післяреволюцій­ні, дуже непевні (наполоханий царизм ще продовжував загравати з масами), та ще й місцеві репортери роздмухали цей факт до небес. І комусь треба було відповідати. «Під роздачу», як свідчить знайдений в ар­хіві «Приказ по полиции» від 12 січня 1907 року, за підписом тодішнього катеринос­лавського губернатора Клінгенберга (за посадою він був одночасно шефом полі­ції), потрапила головна дійова особа цього незаконного вторгнення – місцевий при­став Харитонов, який за своє самоуправ­ство добряче отримав «на горіхи».

Проте ці «ігри» в демократію дуже швидко закінчились. І з початком епохи реакції влада, нехтуючи всіма законами, здійснювала силами поліції (а іноді й підконтрольних їй чорносотенців) на­льоти на профспілкові центри (особливо часто – найактивнішої профспілки мета­лістів), арештовувала і відправляла до тюрем і на заслання профлідерів. Крім металістів, у поліції «виріс зуб» (ходили чутки, що за добрячу карбованцеву «по­дяку») і на дуже неспокійну профоргані­зацію шевців, до якої в більшості своїй входила єврейська біднота, яка неодно­разово організовувала в місті великі страйки і цим дуже «мозолила очі» влас­никам великих крамниць.

Були й інші методи контролю за профспілками. У численних мемуарах колишніх поліцейських чинів вказуєть­ся на те, що із самого початку зароджен­ня профспілкового руху на чолі більшос­ті профорганізацій встали революційно налаштовані представники трудящих та прогресивної інтелігенції. Вони очолю­вали правління спілок, різні соціальні комісії. І найважливішим завданням охоронки було «висвітлення» зсередини роботи профспілок, усунення лідерів і дезорганізація цих правлінь. Звичайно, із застосуванням як усіх жорстких полі­цейських заходів, так і методів більш «витончених» – стеження, засилання агентури і провокацій.

Тоді в охоронці вирішили зосередити­ся тільки на тих профорганізаціях, які найбільш активно співпрацюють з «не­благонадійними» силами. Саме туди й засилалась агентура. Серед найбільш ві­домих провокаторів у профспілках були член правління Товариства друкарів Буксін (Москва), член робітничої страхо­вої групи Сурін і, звичайно ж, «перлина» серед сексотів – секретар спілки металіс­тів, видний більшовик і депутат Держду­ми Малиновський. У металістів викрили також агента охоронки Петрова.

ЗРАДА І ПРОВОКАЦІЯ

Не відставала у цій справі від своїх столичних колег і катеринославська по­ліція. «З піднесенням промисловості на початку 90-х, – пише в своїй статті «В мире предательства» («Летопись револю­ции», № 4, 1923 р.) перший історик дніпро­петровських профспілок Григорій Ново­полін, – починає гарячкову роботу й охо­ронка. За прикладом центру, і, часто з власної ініціативи, катеринославські жандарми починають енергійну бороть­бу з крамолою... Жандармське управлін­ня пускає, нарешті, в хід останню і най­огиднішу зброю охоронної справи – зра­ду, провокацію. І тут Катеринославська охоронка зайняла таке ж помітне місце, давши навіть таких деяких знаменитос­тей, як Батушанскій і Бакай... Жандарми працювали, головним чином, за допомо­гою провокаторів. Тому їх так дбайливо охороняли. Прізвища їх рідко фігурують в справах, навіть клички шифруються».

Відомо також, що за допомогою відо­мого провокатора Закса був розгромле­ний поліцією робітничий гурток на Брян­ці (великому металургійному підприєм­стві) з арештом його членів. Як з’ясувалось тільки після революції, та­кож без жодних докорів сумління здава­ли своїх товаришів-залізничників робіт­ник Зайцев («Смаглявий»), партійні ак­тивісти Вереїчев і Моїсеєв («Ходинцев»).

Як же вони дійшли до такого життя? Знаходилися серед провокаторів просто люди, що заплуталися, але були і, так би мовити, «ідейні». А декотрі зраджували своїх же товаришів за гроші, тим паче, що найбільш цінні «кадри» отримували вельми пристойні суми (від 30 до 100 і більше карбованців), що на ті часи було дуже непогано (середня зарплата завод­ського робітника становила 20–30 карбо­ванців на місяць). А один з агентів, як згадував «батько» сексотів Спиридович, продався за звичайні… калоші.

Іноді охоронка, у змові з власниками підприємств, вдавалася і до вельми тон­ких кроків для приборкання найбільш активних профспілкових лідерів, зокре­ма шляхом… висування їх на керівні ад­міністративні посади (майстер, поміч­ник майстра та ін.), щоб потім вони, «під­годовані» високими зарплатами та інши­ми благами, стали помічниками й інфор­маторами заводчиків і поліції.

Дуже добре знав психологію провока­торства відомий катеринославський агент Бакай, який зробив на цьому терені блис­кучу кар’єру. Він поділив своїх побрати­мів по мерзенному ремеслу на три катего­рії: авантюристів, комбінаторів і злісних провокаторів. За його словами, «провока­торська професія, як наркотичні засоби, затягує людину і озлоблює її проти своїх близьких, товаришів і людей взагалі. Для провокаторів існують тільки гроші, похва­ли начальства і все нові й нові жертви». Але дослужившись в охоронці до високого чину, Бакай пережив сильну душевну кри­зу (зараз це називається «ексцесом вико­навця») і несподівано сам почав... здавати вчорашнім ворогам своїх господарів.

ГУЧНА ВИТІВКА «СЛУГ ПОРЯДКУ»

Гучним для катеринославської охо­ронки 1908 року був скандал з її агентами Хорольським і Коротким. Катеринослав­ська охоронка добре розуміла значення професійних організацій і пускала в хід усе, щоб їх знищити. Так, однією з най­сильніших професійних організацій на Катеринославщині була профспілка Донецько-Юр’ївського металургійного товариства (частина Донбасу тоді входи­ла до складу цієї губернії).

«Зверху, – писав Новополін, – диктува­лося, що професійні спілки є центром ре­волюційної пропаганди і мало не готують збройне повстання. Потрібно було вислу­житися і закрити спілку… Тоді на допо­могу з’явилися агенти охоронки Хороль­ський і Короткий (обидва робітники). Ра­зом з приставом Стояновим розробили хитромудрий план. Потрібно було скомп­рометувати активних членів правління товариства, якими були Токарєв і Бобори­кін. І ось на їхній квартирі з’явилася бом­ба і вибухові речовини. Їх принесли, за відсутності вдома цих членів правління, Короткий і Хорольський. Квартирна гос­подиня Лаврищева це бачила. Її виклика­ли до пристава (теж агента охоронки). У вуста неграмотної жінки вкладаються за­вчені промови, бо інакше вона може по­трапити до в’язниці. Потім проводиться обшук. Токарєва і Боборикіна заарешто­вують і віддають до військового суду».

Поліція могла порадіти: одна з най­більш неспокійних на Катеринославщині профспілок на металургійному заводі в результаті провокації була закрита, але історія із засудженням профактивістів отримала найнесподіваніший розвиток. Як розповів у своєму нарисі «Риси вій­ськового правосуддя» відомий письмен­ник-демократ Володимир Короленко, ця справа проти профспілкових лідерів була сфальшована наскільки грубо, що на од­ному з пакунків для принесених на квар­тиру Токарєва бомб було... вказано пріз­вище Боборикіна. «Як відомо всім кміт­ливим людям, – їдко писав Короленко, – воно так зазвичай і буває: власники бомб старанно позначають їх своїми прізвища­ми, як школярі позначають зошити, ця, мовляв, бомба належала Іванову... Оче­видно, репутація Хорольського мало за­служена: кого, здавалося б, здатне ввести в оману таке наївне провокаторське кухо­варство? Відповідь очевидна: воно вияви­лось достатньо вагомим для одеської вій­ськової прокуратури і для членів одесь­кого військово-окружного суду (там роз­глядали справи профспілкових працівни­ків – прим. авт.). Суду були піддані троє: Токарєв, Боборикін і... сам Хорольський». Але охоронка явно переборщила з верста­том для виготовлення фальшивих гро­шей (вони були принесені на квартиру разом з бомбами) – це вже стаття цивіль­ного правосуддя, яку розглядали присяж­ні засідателі, що підійшли до справи сум­лінно і розкрили всю цю провокаційну витівку. Правда, юридично тяганина ще тривала довго: Токарєва виправдали, а Боборикіна засудили, але він подав скар­гу. Був засуджений і провокатор Хороль­ський, потім, однак, виправданий.

ВІКТОР КОВРИГА

17.06.2018

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини