І ДАВ СВЯТЕ ПИСЬМО – СВОЙОГО «КОБЗАРЯ»!
ШЕВЧЕНКІВСЬКІ
ДНІ
Шановні читачі, дорогі спілчани!
У період
з 9 березня – Дня народження Тараса Григоровича Шевченка до 22 травня – дня перепоховання
Кобзаря (перевезення тіла із Санкт -Петербурга у Канів – на Батьківщину) щорічно
в Україні і багатьох країнах світу проходять державні і громадські урочистості,
мистецькі і культурно-освітні заходи з вшанування Тараса Шевченка – Пророка і Провісника
Української державності, Духовного Гетьмана новітньої України.
У дійсності
простий народ щиро відзначає цю Знаменну подію з вдячністю Господу за послання
на нашу землю Людини з Великої Букви – Тараса Шевченка, який несучи Боже слово
істини і справедливості, показав всю правду про життя, його біди і страждання, радість
і сум, віру і зневір’я, розпач і надію. Його слова не тільки викрили і розкрили
все лицемірство і гніт пануючих, а й дали дороговкази людям, як позбутися отих
оков неволі, ярма і кабали.
Одночасно
можна побачити чолобитне поклоніння і почути на різних рівнях офіціозу слова захоплення,
вдячності і похвали Т. Шевченку з уст новоопірених керманичів, панів та підпанків,
які так щиро «люблять» Кобзаря і Україну в той час, як «народ замучений мовчить,
бо благоденствує», особливо ця фальш відчутна людям, які працюють за злиденну зарплату,
щоб відправити дітей у школу, заплатити за вищу освіту, лікування, сплатити данину
за комунальні послуги для олігархів… та ще й якось прожити, чи б пак проіснувати.
Чи є спасіння
від цього ганебного становища у ХХІ столітті від Христа?
Очевидно!
Є!
І це Духовність
і Мораль!
Новий Завіт
для християн, Тора для іудеїв, Коран для мусульман, для кожного народу є щось Своє
– Святе!
Так і для
нас є Господь милостивим, коли послав нам віщого Свого, свого Святого грішного,
земного, але живого словом і огнем – Будителя, Пророка, Вчителя і Батька, Заступника
й Наставника життя.
Ним є Тарас
– охрещений від слова бунтівливий.
Ввібрав
в одне Ім’я весь код свого народу.
І дав Святе
Письмо – Свойого «Кобзаря».
Який мов
Біблія для рідного народу про правду й кривду України відкрива.
Отож не
маєм права опускати руки і голови схиляти у журбі.
Нам є від
кого взять наснаги для роботи в очищенні своєї рідної землі.
Відкриймо
«Кобзаря».
І прочитаймо знову його пророчі й вічнії слова.
Тарас ШЕВЧЕНКО
І МЕРТВИМ,
І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
Аще кто речетъ, яко люблю Бога,
а брата своего ненавидитъ, ложь
есть.
Соборно[е] посланіє Іоанна. Глава 4, с. 20
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає –
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма.
Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого.
Волі! волі!
Братерства братнього!
Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить /350/
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» –
«Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слав’янського люду – /351/
Всі знаєте.
А своєї
Дас[т]ьбі... Колись будем.
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А ґвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу.
Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани /352/
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
16.03.2018
|
