ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ЛІДЕР І ПРОФЕСІОНАЛ

26 травня голова Центральної ради Профспілки машинобудівників і приладобудівни-

ків Анатолій Володимирович Кубраченко святкує 70-річний ювілей. Анатолій Володи-

мирович – справжній професіонал своєї справи, який завжди стоїть на захисті інтере-

сів людини праці. Символічно, що свій ювілей іменинник святкує з майже піввіковим

стажем вірного служіння профспілковій громаді.

За його плечима – чи­мало гарних справ на користь простих пра­цівників. Йому дові­ряють як людині мудрій та досвідченій, до нього зверта­ються за порадою і рядові члени профспілок, і колеги.

Анатолій Кубраченко на­родився 26 травня 1946 р. у місті Олександрія Кірово­градської області. Тут мину­ли дитячі та юнацькі роки майбутного профспілкового лідера. Мудрі, невтомні тру­дарі, батьки Володимир Ки­рилович та Олімпіада Анато­ліївна змалку привчали ді­тей до праці. Саме від бать­ків Анатолій Володимиро­вич успадкував такі риси ха­рактеру, як працездатність, старанність, любов до на­вчання.

У 1964 р. після закінчення школи він вступив до Київ­ського технологічного інсти­туту легкої промисловості на механічний факультет, який успішно закінчив, отримав­ши фах інженера-механіка.

Свою трудову діяльність Анатолій розпочав у 1969 р. на Київській взуттєвій фабриці № 1, де був призначений на по­саду інженера конструктор­ського бюро. Після строкової служби в армії повернувся на фабрику, невдовзі очолив ко­мітет комсомолу. З 1975 по 1979 р. працював завідуючим відділом робітничої молоді Київського міського комітету комсомолу.

Із 1979 р. Анатолій Кубра­ченко свою роботу зосередив переважно на профспілковій ниві: працював секретарем Київського міськкому Проф­спілки працівників машино­будування та приладобуду­вання СРСР, із 1983 р. був за­відуючим організаційним відділом Київської міської ради профспілок, у 1988– 1992 рр. обіймав посаду голо­ви Київського міськкому профспілки «Машприлад». У квітні 1991 р. його було обра­но співголовою, а у квітні 1992-го – головою Централь­ної ради профспілки «Машприлад» України, де працює до цього часу.

У 2002–2004 рр. Анатолій Володимирович перебував у закордонному відрядженні у місті Анкара (Туреччина), де працював заступником Гене­рального секретаря Міжна­родної євразійської федера­ції металістів, яка об’єднує профспілки гірничо-мета­лургійних і металообробних галузей 22 країн Європи та Азії.

Протягом усієї роботи у профспілках Анатолій Ку­браченко завжди велику ува­гу приділяв соціально-еконо­мічному захисту прав та ін­тересів працівників галузі, розвитку соціально-трудо­вих відносин, багато робив і робить для організаційного та фінансового зміцнення профспілок.

За його безпосередньої участі профспілка «Машпри­лад» стала учасником укла­дення у 1991 році першої в Україні галузевої угоди в промисловості; у всіх на­ступних галузевих угодах за­вжди передбачалося вста­новлення мінімального роз­міру заробітної плати не менш ніж на 20% більше від законодавчо визначеної мі­німальної зарплати. Галузе­ві угоди обов’язково містили заходи для запобігання ма­совим звільненням, щодо за­безпечення безпечних і здо­рових умов праці, задоволен­ня соціальних і духовних по­треб трудящих.

Профспілка «Машпри­лад» першою серед член­ських організацій ФПУ про­йшла легалізацію у Мініс­терстві юстиції України, пер­шою перейшла на централі­зований збір членських внесків. Її первинні орга­нізації, трудові колекти­ви, працівники й акти­вісти неодноразово ста­вали переможцями і призерами національ­них конкурсів на кращу первинну профорганіза­цію, кращий колективний договір, краще літнє оздо­ровлення дітей, кращу жінку – профспілко­вого лідера.

Анатолій Кубраченко брав участь у розробленні Закону України «Про проф­спілки, їх права та гарантії діяльності», інших норма­тивно-правових актів, які ре­гулюють соціально-трудові відносини в Україні. Він був активним учасником перего­ворів з урядовцями й робото­давцями з укладання гене­ральних і галузевих угод. Плідно працював у складі правлінь і наглядових рад загальнодержавних фондів соціального страхування із безробіття та з тимчасової втрати працездатності, На­ціональної тристоронньої ради соціального партнер­ства; на посаді голови гро­мадської ради при Держспо­живстандарті України тощо. На сьогодні він обраний і успішно працює у складі громадських рад при Мініс­терстві економрозвитку та при Пенсійному фонді, Пре­зидії та Раді Федерації проф­спілок України, Раді Міжна­родних об’єднань профспі­лок металістів Євразійсько­го регіону, очолює Спільний представницький орган профспілок машинобудівно­го і оборонно-промислового комплексів України.

Анатолій Кубраченко по­стійно підвищує свій профе­сійний рівень. Він здобув ще дві професійні освіти – еконо­міста і правника, закінчивши у 1995 році Київський інсти­тут післядипломної освіти.

Як професіонал і талано­витий керівник Анатолій Ку­браченко вирізняється вмін­ням згуртовувати навколо себе колектив фахівців висо­кого рівня задля реалізації спільної мети. Чесність, то­лерантність, пунктуаль­ність, високий професіона­лізм, повага до людей – запо­рука його авторитету. Пра­цьовитий, енергійний, Ана­толій Володимирович за­вжди готовий прийти на до­помогу всім, хто її потребує, завжди знайде час на пораду та добре слово.

За багаторічну активну діяльність із захисту соці­ально-економічних прав та інтересів трудящих, вагомий особистий внесок у зміцнен­ня авторитету та ролі проф­спілок Анатолій Кубраченко відзначений численними на­городами – Почесними гра­мотами Мінпраці України, Фонду соціального страху­вання, ФПУ; Срібним знаком і Почесною грамотою За­гальної конфедерації праці; Почесною грамотою та Золо­тим знаком Міжнародної єв­разійської федерації мета­лістів; він удостоєний зван­ня «Заслужений працівник профспілок України».

Профспілковий актив, ко­леги по роботі високо ціну­ють його багаторічну актив­ну роботу в профспілках, по­стійну турботу про захист со­ціально-економічних прав та інтересів спілчан.

У цей святковий день ві­таємо Анатолія Володими­ровича з ювілеєм, зичимо йому здоров’я, добра, невга­саючої енергії, наснаги, по­ваги та любові від близьких і рідних, оптимізму, успіхів у спра­вах та міцної профспілко­вої солідар­ності.

Підготу­вала

Тетяна РУБАН, «ПВ»

КОЛИ БАТЬКО – ГОЛОВА ПРОФКОМУ

У профорганізації Сєверо­донецького об’єднання «Азот» відзначають 80-річчя із дня наро­дження одного з перших голів профкому Павла Прохорова. «Його вже не­має з нами, але започатко­вані ним традиції продовжу­ються, – ділиться нинішній голова профкому Валерій Черниш. – У тому числі і його дочкою Анною Кірничанською. Вона давно очолює профорганізацію проектно-конструктор­ського відділу – одну з кращих на «Азоті». Зрозуміло, що вона багато перейняла від батька. Напевно, і такий погляд на профспіл­кового керівника становить інтерес. Тож ми зустрілися з Анною Кірничанською.

– Анно Павлівно, я працю­вав із Павлом Павловичем на початку своєї роботи на «Азоті», а згодом – як ре­дактор заводської газети. Він запам’ятався ґрунтов­ністю, умінням чітко вести справу. Звідки такі якості?

– Батько з дитинства мріяв бути військовим, готувався до цього. Через життєві труд­нощі мрії не судилося збути­ся, але характер свій він за­гартував. Намагався допома­гати мамі, молодшому брати­ку. Щоб швидше стати на ноги, вступив до ремісничого училища. Шістнадцятиріч­ним хлопчиком у 1952-му прийшов слюсарем на «Азот». Зі скарбу в нього була лише фанерна валіза з про­стим одягом. Утім, там був і матроський тільник, відтак молодь у робочому селищі називала його Паша-Одеса.

– Отже, хвацький був хло­пець?

– Особливо в роботі. Про став­лення до неї свідчить те, що че­рез три роки Прохоров уже був бригадиром ремонтників. Тим часом у бригаді працювали на­багато старші за нього праців­ники. Проявив себе і в громад­ських справах, і у спорті, який допоміг йому на відмінно від­бути армійську службу.

– Утім, робота на хімічному підприємстві вкрай непро­ста...

– Прикладом для мене стало ставлення батька до навчання. Без відриву від виробництва він закінчив вечірній техні­кум, інститут. Час його дипло­мування припав на пуск цеху сульфату амонію після капре­монту. Він був там начальни­ком. Тож у його кабінеті стоя­ла розкладачка – майже весь час він був у цеху. Повертався додому, а про відпочинок годі й думати – займався студент­ськими справами. Пам’ятаю, на стінах спальні висіли крес­лення дипломного проекту, які він робив сам, уночі готую­чись до захисту. Напевно, це відіграло неабияку роль у тому, що я обрала професію ін­женера-конструктора.

– А як вплинула на Вас його профспілкова робота?

– Принципу «в усьому бути фа­хівцем» він дотримувався на всіх посадах. У нього не було справ не важливих, не відпові­дальних. І всі люди завжди для нього були важливими. Вранці йшов на роботу і як го­лова профкому підприємства одразу ж починав вирішувати питання з тими, кого зустрічав по дорозі. Те саме – ввечері, по­вертаючись додому.

Його вражаючу здатність зна­ходити спільну мову з різни­ми людьми, щирий інтерес до них, вірність дружбі можна вважати професійними риса­ми профлідера. Звідси – праг­нення допомогти кожному, обстоювати спільні інтереси.

– …Тож можна говорити про естафету поколінь.

– Батько дуже любив молодь. Далися взнаки натхнення і до­свід, набуті, коли був молодіж­ним лідером підприємства. До слова, його молоді заступники у профкомі Володимир Засип­кін і Борис Артемов, багато що у нього перейнявши, згодом стали відомими профспілко­вими лідерами.

Хоч би скільки мені було ро­ків, батько завжди розмовляв зі мною на рівних, давав мудрі й потрібні поради. Вони і сьо­годні допомагають мені, коли продовжую його справу в рід­ній для всіх нас профспілці.

Розмовляв Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ,

м. Сєверодонецьк, Луганська обл.

20.05.2016

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини