Найти свій пазл
Музика накочувалася хвилями, спадала капеллю, тремтіла, наче дзвіночки...
А коли оркестр затих, у залі замість помпезного «браво» хтось голосно видихнув:
«Добре!» І було це так по-домашньому, так від душі...
Наступної миті зал вибухнув оплесками. Учасники оркестру народних
інструментів Міжнародного центру культури і мистецтв профспілок України
(Жовтневого палацу), що у Києві, задоволено перезирнулися. Ведуча оголосила
новий номер. І знову артисти торкнулися струн домр, балалайок, скрипок і
бандур, приклали до губ флейти і гобої, вдарили по цимбалах, ксилофону і
литаврах, натиснули на клавіші акордеона і баянів.
– Такі благодійні концерти ми проводимо щорічно і запрошуємо зазвичай
наших постійних слухачів – ветеранів війни і праці, афганців, чорнобильців. І
все ж останній виступ, який відбувся 16 квітня, був особливий, –
поділилася з нами своїми враженнями завідуюча відділом народної творчості МЦКМ
Оксана Кузнецова.
– Справді, було якесь єднання, – підтвердила художній керівник і головний
диригент оркестру, заслужений працівник культури України Вікторія Васильєва. –
Особливо ми це відчули під час виконання «Адажіо» Альбіноні. Музика патетична,
можна навіть сказати – спрямована у небеса. Але я ніяк не могла знайти їй
місця в програмі, місяць мучилася і хотіла навіть зовсім зняти. А потім мені
нагадали, що потрібен номер, присвячений 25річчю Чорнобильської катастрофи, і
все відразу стало на свої місця. Оркестрові сказала: «Грати будемо, але грати
треба, як востаннє». І от починається концерт. Ведуча, заслужена артистка
Лариса Недін, говорить текст пам’яті жертв Чорнобиля. Я стою до залу спиною,
починаємо грати, і після першої музичної фрази помічаю, як змінюються обличчя
моїх оркестрантів – бачу і здивування, і якусь наснагу...
– Адажіо звучить як реквієм. І зал раптом наче в єдиному пориві встає, –
підхоплює розповідь Оксана Кузнецова. – І стоїть так до завершення твору, а це
– не менше восьми хвилин. Люди похилого віку, люди середнього віку, молодь… На
очах – сльози.
Від коротких штанців – до концертних метеликів
– Тож яким вважається ваш колектив? Професійним чи аматорським? – запитую
Вікторію Васильєву.
Вона не знає, як відповісти правильніше. А поки думає, розповідає про Міжнародний
фестиваль 2003 року в Італії під назвою «Музика світу». Там не було різниці між
професійними, студентськими та аматорськими колективами і, оцінивши майстерність
колективу з України, присудили йому гран-прі. Президент фестивалю, дізнавшись,
що музиканти українського оркестру грають виключно заради любові до мистецтва
і дають тільки благодійні концерти, прийшов прощатися до автобуса зі словами:
«Ви – майбутнє Європи! Такого подвижництва я не зустрічав ніде».
Тож професійний чи аматорський? Частина учасників колективу – люди, які
пов’язали свою професію з музикою: студенти музичного училища й консерваторії,
учителі музичних шкіл. Решта – представники різноманітних професій. Приміром,
старожил Анатолій Євдоксін, який прийшов в оркестр півстоліття тому, ще
п’ятикласником, до пенсії працював у науково-дослідному інституті. Кандидат
технічних наук Ігор Коваленко – викладач університету «Київський політехнічний
інститут», поруч із ним грає його син, такий же, як батько, «технар». Володимир
Новіков – спеціаліст із холодильних установок, Олександр Ткаченко – оператор
на ТБ, Тетяна Боцко – контролер палацу. Всі вони в дитинстві опанували нотну
грамоту, проте життя змусило присвятити себе іншій професії. Але ж душа пісні
просить! І без цієї «пісні» немає в їхніх душах відчуття повноти життя – все
одно, що найважливішого пазла в картинці не вистачає. Тож не буває так, що
хтось без поважної причини пропустив загальну недільну репетицію. Що вже про
виступ казати! Це – святе. В останньому концерті, приміром, брали участь усі
53 (за списком) оркестранти.
– У тому і полягає складність нашої роботи, що за одну репетицію на тиждень
ми мусимо встигнути зробити те, що професіонали роблять із дня у день, –
розповідає Вікторія Васильєва.
І вони встигають. Віддаючи данину професіоналізму оркестру з МЦКМ, у різні
часи з ним працювали відомі вокалісти: народний артист СРСР Анатолій Кочерга,
народні артисти України Лариса Остапенко, Олександр Василенко, Фемій
Мустафаєв, Леонід Сандуленко. З гастролями оркестр побував у Грузії, Білорусі, Узбекистані,
Литві, Росії, Італії, Болгарії, Чорногорії.
«А нам там медом намазано»
«Якщо граєш на інструменті – грай професійно», – вчив Володимира Новікова
в дитинстві його викладач по класу балалайки. Він запам’ятав це назавжди і
вже 37й рік удосконалюється в оркестрі, працюючи при цьому на комбінаті
«Славутич» оператором холодильних установок. На запитання: «Що для вас
народна музика, оркестр?» відповідає: «Віддушина».
Майже так само відказують й інші музиканти, а коли говорять про колектив,
то найчастіше вживають слова «сім’я», «взаємодопомога», «підтримка».
– Є така приказка: «З милим наговорився, що меду напився». От і ми: награємося
в оркестрі – ніби меду нап’ємося, – додає Людмила Лященко, яка не розлучається
з оркестром тридцять років поспіль (на роботі вона – викладач по класу
акордеона, а в оркестрі грає на балалайці-секунді). – Додому повертаюсь – і
так на душі добре, тепло, комфортно! Тому й тягне мене знову й знову на
репетицію, тому й сумую я весь тиждень за своєю балалаєчкою-секундочкою. Але
тягне ще й до людей. Стосунки у нас довірливі, дружні. На роботі я – Людмила
Василівна, керівник, а в оркестрі – просто Люда, друг, з яким можна
поділитися найпотаємнішим.
– Там аура чудова і сім’я однодумців, яка мене притягує своєю віддачею народній
музиці – і на репетиціях, і на концерті. З ними приємно працювати, –
відгукується про учасників оркестру народний артист України Олександр
Василенко, який неодноразово виступав з колективом і записав із ним диск.
Творча лабораторія
Кілька років тому в оркестр прийшов Віктор Соломін, талановитий музикант,
який грає джаз на електродомрі. Поступово репертуар став поповнюватися його
творами для класичної домри.
Прийшов контрабасист Віктор Дмитренко. Написав твір для… цимбал. Але
концертного інструмента він не мав. І раптом – несподіваний поворот. Електрик,
який працює в МЦКМ, захоплюючись майстерністю музикантів, приніс цимбали
власного виготовлення. З часом твори для цього інструмента з оркестром, як і
самі цимбали, назавжди увійшли до репертуару.
Не було колись у складі скрипок. Вікторія Феліксівна ввела їх у партитуру,
і тепер без скрипкової групи оркестр уявити неможливо. Класична музика, народна,
популярна, несподівані аранжування...
«Наш оркестр – творча лабораторія», – говорить вона. Творить сама та підтримує
всіх, хто шукає творчої реалізації і відчуває потребу в експериментах. Єдина
умова, яку обов’язково висуває художній керівник, – щира любов до народної
музики.
БЕЗКОРИСЛИВІ ПОРИВИ ДУШІ
Народний оркестр народних інструментів МЦКМ профспілок україни два роки
тому відсвяткував своє 50-річчя. Небагато знайдеться у країні колективів, які
могли б похвалитися таким довголіттям. Першим його керівником був заслужений
працівник культури дмитро казачков. Нинішній – Вікторія Васильєва, яка почала
працювати в оркестрі як другий диригент і аранжувальник іще у 1969 році, а в
1993-му – очолила його.
Утому, що оркестр має настільки довге творче життя, велика заслуга і
патріота й популяризатора народної творчості, директора МЦКМ, заслуженого
працівника культури України, заслуженого працівника профспілок України
Володимира Олянюка. завдяки йому оркестр має приміщення для занять, музиканти
займаються безплатно, а глядачі традиційно безплатно відвідують концерти.
28.04.2011
Олена СУХОРУКОВА,«ПВ»
|