ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ДІВЧИНА З ВИЩОГО СВІТУ

Якби висока, довговолоса, русява красуня Саша Воро­шилова стала, як мріяла в шкільні роки, телезіркою, то, напевно, цілком доречно було б зараз говорити про те, як шану­вальники упадають за нею. Однак нині Олександра Євгенівна (ровес­ниця незалежності України) за­ймається іншою справою – вчить хлопців умурозуму. А ще – профе­сійній майстерності. Адже вона працює майстром виробничо-тех­нічного навчання Регіонального базового державного навчального закладу «Сєверодонецьке вище професійне училище». Крім того, дівчина ще й профспілковий лідер і спортсменка.

Саша Ворошилова – розумна, товариська, має поетичні здібнос­ті, їй притаманна витончена ар­тистичність, адже займалася спор­тивними бальними танцями у профспілковому клубі. Проте ха­рактер у Саші максималістський, рішучий. Якщо вже опановувати справу, то посправжньому. От і взяла в руки пальник – зварюваль­ний, вступивши до Регіонального базового державного навчального закладу «Сєверодонецьке вище професійне училище».

У наставниці майбутніх зварю­вальників Галини Шапошник Олександра перейняла і продо­вжує переймати чимало ефектив­них методів роботи.

Її одногрупники, дізнавшись, що серед них буде одна дівчина, довго глузували з Саші. Проте доти, доки вона не почала перема­гати їх у конкурсах професійної майстерності, що їх організовував профком. Прибере волосся, надяг­не маску і такий шов поведе – не намилуєшся. Показала себе й у громадській роботі.

Подруги невдовзі почали їй за­здрити. «У тебе стільки лицарів! Спробуй хто хоч не так поглянути – відразу з усіма справу має», – ка­зали їй дівчата.

Але свого лицаря вона зустріла в Сєверодонецькому об’єднанні «Азот». Це базове підприємство, де студенти проходять виробничу практику. На котельнозварюваль­ній дільниці ремонтномеханічно­го цеху Саші сказали: «Тебе навча­тиме наш «ас». Не зважай, що він усього на три роки старший, – із будь-якими складнощами справ­ляється».

Коли «ас», приборкавши фонтан іскор, відкинув своє лицарське, чи то пак, зварювальне забрало і їхні очі зустрілися, стало зрозуміло, що далі вони разом йтимуть доро­гою життя, поєднають свої долі…

Антон перед тим, як стати інже­нером, перейти в провідний техно­логічний цех «Азоту», встиг навчи­ти дівчину багатьох секретів робо­чої майстерності. Взагалі традиції наставництва у профспілковій орга­нізації підприємства підтримують здавна. Олександра згодом вступи­ла до індустріально-педагогічного технікуму, а зараз за тією ж «вогне­нною» спеціальністю заочно навча­ється в краматорському інституті. Вже здобула диплом бакалавра, на­ступного літа стане фахівцемінже­нером. Тим часом молода сім’я зво­дить власний будинок у передмісті.

А як ставляться до Саші її учні? І найперші, і нинішні? Спочатку, коли приходили до училища й ді­знавалися, хто у них буде май­стром, дивувалися ще більше, ніж свого часу її одногрупники. Але починалися заняття, і все ставало на свої місця.

Не все складається просто з го­норовими хлопцями. Та Олексан­дра Євгенівна завжди вимоглива, терпляча, уважна до учнів. Це від­значають і батьки її підопічних. Тож в училищі не шкодують, що взяли її на роботу. Про це говорить і колега з громадської діяльності – голова профкому працівників училища Ірина Мухамедшина. До­свідчений громадський лідер бага­то в чому допомагає молодій коле­зі. Олександра завжди більше роз­повідає про тих, хто поруч: «Усі працюють на спільний результат. Хто, скажімо, залучив моїх хлоп­ців до технічної творчості? Наш ветеран, винахідник Олександр Мащенко. Гадаю, що сконструйо­вані ними пристосування для зва­рювальних робіт і в цехах знадо­бляться. Головне, що вони зміцню­ють безпеку праці – про це ми дба­ємо насамперед».

В Олександри Євгенівни багато планів щодо активізації профспіл­кової діяльності, залучення до неї новачків. Вони (особливо вимуше­ні переселенці, сироти) – під опі­кою і в училищі, і в гуртожитку. Профлідер домагається, щоб ко­жен зрозумів: загальна робота по­трібна, важлива, корисна, багато чого вчить і завдяки їй ніхто не за­лишається один на один зі своїми проблемами. В училищі розвива­ється волонтерство, діє Євроклуб, який своїм проектом «Схід і Захід – разом!» об’єднав колективи, профактив Сєверодонецького ВПУ та споріднених училищ Західної України. Тож нудьгувати ніколи. Зараз, приміром, після відеокон­ференцій із львів’янами та вінни­чанами готуються до такого ж спілкування із хмельничанами.

«У нас зараз навчається багато вимушених переселенців, – розпо­відає Олександра Ворошилова. – Допомагаємо їм швидше забути во­єнні жахи. Ми сподіваємося, що на­стане мир. Чесне слово, зварюваль­ний пальник у руках хлопця чи ді­вчини виглядає краще, аніж авто­мат Калашникова. Відновлювати тепер доведеться чимало, і ми гото­ві разом з «азотівськими» настав­никами передати молодим людям основи робітничої майстерності, навчити їх інших премудростей».

Останнім часом з’явилася ідея ініціювати вступ України до WorldSkills International. Ця між­народна некомерційна асоціація займається підвищенням статусу та стандартів професійної підго­товки, кваліфікації, популяризаці­єю робітничих професій, прово­дить міжнародні змагання. Тобто йдеться про вихід вітчизняної профтехосвіти на міжнародний рі­вень. Так би мовити, у вищу лігу.

Людмила ПЕРЦОВСЬКА

•   КОМЕНТАР

 ЮРІЙ КУЗЬМІНОВ, ДИРЕКТОР СЄВЕРОДОНЕЦЬКОГО ВИЩОГО ПРОФУЧИЛИЩА, ГОЛОВА АСОЦІАЦІЇ ПРАЦІВ­НИКІВ ПРОФТЕХОСВІТИ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ:

«Зізнаюся, своїм вибором ця абітурієнтка нас здивувала. На кого дівчата зазвичай хочуть у нас вчитися? На оператора-програміста, бух­галтера, техніка-будівельника, буває й на електромонтера, верстатника, кранів­ника, навіть водія-автослюсаря... А от на електрогазозварника наважилася лише Олександра. Ми відчули: маємо справу не з намаганням бути оригінальним, а з праг­ненням випробувати, проявити себе. І дали їй таку можливість».

МІЖНАРОДНЕ НАВЧАННЯ ПРОФЛІДЕРІВ

У жовтні на базі Між­народного навчаль­ного центру в місті Ту­рин (Італія) за ініціа­тивою Міжнародної організації праці під егідою ООН було проведено навчання на тему «Профспіл­кове навчання: мо­лодь та стратегія ор­ганайзингу». Учасни­ками проекту були представники 12 кра­їн, серед яких –Украї­на, Білорусь, Польща, Вірменія, Грузія, Ес­тонія, Литва. Учасни­ків об’єднало те, що всі вони є лідерами молодіжних проф­спілкових організацій у своїх країнах.

Навчальний проект мав на меті озна­йомити учасників з методами моло­діжного органайзингу та інструментами захисту трудових прав молоді.

Навчання було поділено на два блоки, які передба­чали теоретичні заняття та практичну роботу в групах, а також розро­блення презентаційних індивідуальних робіт.

Програма про­екту містила такі основні теми: «Молодь як рушійна сила відро­дження проф­спілкових орга­нізацій», «Пра­во на страйк», «Соціальний ді­алог», «Проф­спілкові веб-сайти», «Гідна праця для моло­ді», «Стажування: перева­ги та недоліки».

Розглядалися проблеми ратифікації Конвенцій МОП (їх загалом 189, із них 8 – фундаментальні для кожної демократич­ної країни, в Україні їх ра­тифіковано). Основний акцент було зроблено на Конвенціях № 87 і 98 про право на свободу об’єднань та право на ведення колективних переговорів.

Крім того, відбулися на­вчання із застосування норм конвенцій на прак­тиці під час складання скарг та заяв до Міжна­родної організації праці.

Надзвичайно цікавою ви­явилася лекція про пра­вильне розроблення веб-сайту та наповнення його інформацією, що нині ак­туально для всіх. Учасни­ків на практиці навчали, як використовувати соці­альні мережі для популя­ризації профспілкової ді­яльності та поширення ін­формації в мережі.

Також порушувалися пи­тання зайнятості молоді, зокрема жінок, у різних країнах. Велику увагу приділили питанням пра­вильного ведення соці­ального діалогу, від чого залежить вирішення про­блем між робітниками та роботодавцями.

Доволі часто через незна­ння норм трудового зако­нодавства власної країни, а також міжнародних конвенцій, які ратифіко­вані та діють на території держави, представники профорганізації не вміють захис­тити членів тру­дового колекти­ву. Для вирішен­ня цієї проблеми Міжнародна ор­ганізація праці 2012 року при­йняла резолю­цію, яка дістала назву «Заклик до дії». У доку­менті основна увага звертаєть­ся на розв’язання проблем соціального діалогу.

У більшості представле­них країн молодь, на жаль, не є учасником переговор­ного процесу під час вирі­шення складних питань, а також не входить до скла­ду комісій для ведення пе­реговорів між роботодав­цями та колективом.

Світлана ЯРЕМЕНКО,

голова Молодіжної ради міського комітету профспілки працівників державних установ м. Олександрії

14.11.2015

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини