Не зламав навіть вітер перемін
3 березня кримське державне авіапідприємство
«Універсал-авіа» відсвяткувало свій 70-літній ювілей. Його історія розпочалася
навесні 1941 року, коли для обслуговування народного господарства Кримської
АРСР було створено авіаційний загін спеціального призначення і санітарної авіації.
Про цей унікальний колектив сильних духом, мужніх і відважних людей і піде наша
розповідь. Вона тим доречніша, що Сімферопольське вертолітне підприємство – чи
не єдине в галузі, яке втрималося «на плаву», зберігши і «бойовий» кадровий
кістяк, і майже всі свої господарські об'єкти, в тому числі готовий до прийому
авіатехніки аеродром. Народжений напередодні найбільшої Вітчизняної війни, у
якій сам брав безпосередню участь, чого лише не бачив авіазагін за роки свого
існування, які тільки види авіаційних робіт не опанував. За радянських часів
сімферопольські вертольоти були задіяні і в гасінні кримських лісових пожеж, і
в сільськогосподарських роботах – на запиленні полів, і в нафтогазорозвідці, а
ще у вертолітних монтажних роботах – від Шпіцбергена до Антарктики.
З 1992 року в КДАП «Універсал-авіа» коло робіт скоротилося
до мінімуму, як і штат працівників – з 900 до 270 осіб. З тих часів не
отримували наші авіатори потрібних для ремонту авіатехніки запчастин, не кажучи
вже про нові машини... Як це не сумно усвідомлювати, не затребуваними
виявилися вони в рідній вітчизні. Пожежі в Криму гасить тепер техніка МНС,
поля комплексно і планово давно вже ніхто не обробляє. Можна було б, звичайно,
туристів возити – тим більше що це свого часу практикувалося – до вартості
туристичних путівок включалася така послуга, як прогулянка на вертольоті. Але
з деякого часу це стало нерентабельним. Групи із 18 осіб – саме таким є завантаження
вертольотів «Універсал-авіа» – просто не набираються. Інша справа –
малогабаритні дво- тримісні приватні гелікоптери, які нещодавно (з легкої руки
нинішнього керівництва Радміну АРК, що взяв курс на завантаження кримських
летовищ) з’явилися на Заводському аеродромі і справно оплачують оренду. На них
сьогодні й попит.
До відомої аварії на морській плавучій буровій платформі
«Таврида» 2008 року гелікоптери підприємства використовувалися для потреб ДАТ
«Чорноморнафтогаз» – обслуговували миротворчі місії ООН і ОБСЄ. Власними
силами колектив згідно з вимогами замовників модернізував свою техніку –
гелікоптери Мі-8. Як результат – перемога в міжнародному тендері. Та і як
було його не виграти? Без хизування скажу: немає нашим хлопцям рівних у Європі.
Машини в них хоч і не нові, але зібрані своїми руками наново. У порівнянні з
європейськими гелікоптерами це справжні «звірі». Секрет життєздатності
підприємства лежить на поверхні: він у самодостатності й унікальності людей,
що тут працюють, упевнених у собі і в своєму керівництві. Першим командиром
авіазагону був Микола Іванович Зацепа, під керівництвом якого загін на літаках
По-2 брав участь у війні. Микола Іванович помер торік на на 97-му році життя.
Потім підприємство очолювали Б.К. Дьяченко, А.В. Ковальський, Д.І. Конюшенко,
А.А. Ковтун.
Традиція підтримувати нормальні партнерські стосунки із
профкомом культивується на підприємстві здавна й підтримується до цього часу.
Завдяки взаєморозумінню між директором підприємства Віктором Трусовим і
головою профкому Миколою Соломахою виконуються всі зобов’язання, взяті за колективним
договором, поліпшуються умови життя і праці авіаторів. Минулого року середня
зарплата на підприємстві становила 3300 гривень. При цьому пілоти, що
працюють за контрактом за кордоном, одержують, звичайно, набагато більше.
Справно функціонують у структурі підприємства санчастина, стоматологічний
кабінет, пансіонат, розташований в одному із мальовничих куточків
Північно-Західного Криму – селищі Міжводному. Десять днів відпочинку для
працівників та їхніх сімей коштує в ньому 250 – 400 грн. Є тут і підсобне
господарство, що забезпечує працівників свіжою і недорогою свининою та
яловичиною, молоком. Не обходять увагою в «Універсал-авіа» і ветеранів праці,
пенсіонерів.
НАДІЯ – ЇХНІЙ КОМПАС ЗЕМНИЙ
Наші гелікоптери працювали у Непалі, Судані, Ємені, Конго,
Косово, Абхазії, Греції Туреччині і Пакистані, доставляючи у важкодоступні
райони гуманітарні вантажі – корм для худоби, різноманітне устаткування, продукти,
медикаменти. Доводилося також перевозити особовий склад миротворчих сил,
евакуювати біженців, гасити пожежі.
Уявіть, приміром, західну Сахару: розпечений пісок, гаряче
сліпуче сонце, температура в кабіні вертольота – за 50 градусів, обшивка машини
просто розжарюється, обпікаючи тіло до пухирів. А ще скажений вітер і бурі – це
коли стовп найдрібнішого піску здіймається на висоту до двох кілометрів. І так
упродовж 4-х місяців. Важко й небезпечно. На жаль, не завжди для наших пілотів
ці відрядження закінчуються благополучно. Так, у жовтні 2001 року, було збито
вертоліт Олександра Бєлогрівого, який виконував чергову миротворчу місію в
Абхазії. Загинули шестеро спостерігачів ООН і чотири члени екіпажу. Ось такі
вони витрати професії і роботи.
Але небезпекою і труднощами наших хлопців не залякати.
Такими вже вони народилися, отож і обрали льотну справу. До того ж, треба
сім'ї годувати. Через те й виснажуються до сьомого поту і терплять усі
негаразди і випробування.
Натомість скільки радості у всіх, коли для короткого
передиху й відпочинку повертаються льотчики на рідну базу. За радянських часів
для дозвілля авіаторів у Заводському функціонував навіть свій кіноклуб
«Орбіта», яким керував голова профкому Олександр Алпєєв. Стараннями його
учасників було знято декілька фільмів. Сьогодні ж дозвілля вертолітників
зводиться до вивчення англійської мови та посилених тренувань. Обставини не
дають особливо розслабитися . Адже для того, аби бути здатними поборотися за
шматок «оонівського пирога» треба тримати у відмінній формі не лише машини, а й
себе, постійно підвищуючи свою кваліфікацію.
Ось так і живе загін кримських авіаторів Сімферополя – в постійній
боротьбі за існування, за місце під сонцем, у пошуку роботи. Надія – їхній
компас земний! Втім, як, і багатьох з нас..
25.03.2011
Лариса ПАШКОВСЬКА, Сімферополь
|